Московський патріархат визнав Македонську православну церкву як автокефальну, рішення було ухвалено у четвер, 25 серпня 2022 року на засіданні Синоду РПЦ.
«Визнати Македонську Православну Церкву – Охридську Архієпископію автокефальною Церквою-Сестрою та вписати ім’я її Предстоятеля Блаженнішого Архієпископа Охридського та Македонського Стефана у священні диптихи», – йдеться в журналах Синоду РПЦ, опублікованих на сайті.
Крім цього РПЦ наголошує, що Сербська Церква подарувала Охридській – автокефалію, а патріарх Порфирій надав «томос», який нібито це підтверджує.
Цим рішенням Московська патріархія знову підтвердила, що у питанні визнання ПЦУ вона керується не канонами чи вченням Церкви, а геополітикою Кремля. Адже історія Македонської Церкви схожа до історії православ’я в Україні.
Македонське духовенство ще 1967 року на соборі в Охриді самоправно оголосило про свою автокефалію – незалежність від сербського патріархату. Останній назвав рішення Охридського собору неканонічними та оголосив Македонську православну церкву розкольницькою організацією. При цьому Сербська Церква діяла ще гірше, ніж РПЦ. Росіяни наклали лише на митрополита Філарета, а серби сипали церковними прокляттями на усіх: єпископів, священників і навіть на македонських пересічних вірян.
Схожа ситуація була і в Україні.
У 1990-х роках почався рух за автокефалію православ’я від Москви. Очільник Київської митрополії РПЦ в Україні митрополит Філарет (Денисенко) заявив про прагнення до автокефалії і його підтримали майже всі архієреї в тогочасній Україні. Патріарх РПЦ Алексій ІІ спочатку виписав грамоту про «незалежність і самостійність» УПЦ МП, а потім осудив митрополита Філарета. Після цього багато архієреїв, які його підтримували в автокефальному русі відмовились від своїх переконань і навіть називали автокефалію гріхом і прирівнювали до розколу. Так виник розкол в Україні і з’явилась УПЦ КП на чолі з Філаретом та УАПЦ.
У 2018 році Вселенський патріархат розпочав процедуру надання Томосу ПЦУ. Він дослідив, що Київська митрополія ніколи не була у підпорядкуванні Москви, але та її анексувала. Також Константинопольська Церква зняла неканонічні, політичні анафеми з Філарета та митрополита Макарія і організувала у кінці 2018 року Об’єднавчий собор. Все духовенство, яке об’єдналось в єдину Православну Церкву України було визнано Матір’ю-Церквою Константинопольським патріархатом в сущому сані. Після чого відбулось спільне богослужіння з ПЦУ і надання Томосу ПЦУ.
Подібно Вселенський патріархат поступив і з Охридською Архієпископією.
У 2018 році Македонська церква звернулася до Константинопольського патріарха Варфоломія з проханням про дарування Томосу про автокефалію.
У червні 2021 року Вселенський патріарх обговорив із президентом Північної Македонії автокефалію Північно-Македонської Церкви.
15 грудня 2021 року патріарх Варфоломій прийняв усіх ченців і черниць невизнаної Македонської Православної Церкви. Делегацію очолював єпископ Антаніський Парфеній.
Через рік, 9 травня 2022 року Синод Вселенського патріархату заявив, що вступає у євхаристійне спілкування з Охридською Архієпископією. Цей крок остаточно зцілив розкол в Північній Македонії. Також Синод Вселенського патріархату передав Сербській Церкві врегулювання адміністративних справ між нею та Церквою Північної Македонії в рамках священно-канонічного порядку та церковної традиції.
16 травня 2022 Синод Сербської ПЦ опублікував рішення про визнання Охридської Архієпископії. У СПЦ вітають автономію Церкви в Північній Македонії і заявили про повне літургійно-канонічне спілкування із єрархами Охридської Архієпископії. Також Сербська Церква дозволила мати діаспору Церкві в Північній Македонії, щоб кинути виклик Вселенському патріархату.
18 травня Президент Республіки Північна Македонія Стево Пендаровський подякував Вселенському патріарху Варфоломію, з нагоди визнання Вселенським патріархатом законності єрархії Охридської Архієпископії. «Повне завершення автокефалії нашої Церкви є для нас питанням найвищого національного інтересу, оскільки відкриває можливість для нового та безперешкодного духовного розвитку Охридської архієпархії та прогресу та примирення у суспільстві Північної Македонії», – йдеться в листі.
19 травня сербський патріарх Порфирій у соборі святого Савви Сербського в Белграді і Архієпископ Стефан (очільник Охридської Архієпископії) звершили першу спільну літургію після залікування розколу.
Визнання Охридської архієпископію Вселенським патріархатом та Сербською Церквою в РПЦ спочатку ігнорували. В УПЦ МП, за аналогією в Україні, осудили зцілення розколу і всі добрі справи Вселенського патріархату. Зокрема архієпископ «УПЦ» МП Віктор (Коцаба) назвав зцілення Північно-Македонського церковного розколу «ударом в спину».
24 травня експрем’єр Північної Македонії Зоран Заєв висловив сподівання, що патріарх Варфоломій оголосить Охридську Архієпископію автокефальною. Цього дня Сербська Церква заявила, що «приймає автокефалію» Охридської Архієпископії, попри те, що автокефалію може надавати лише Вселенський патріархат.
5 червня під час співслужіння Божественної Літургії в Белграді, патріарх Сербський Порфирій надав Архієпископу Стефану, предстоятелю Церкви Північної Македонії «Томос про автокефалію». Таким чином він прямо поставив під сумнів юрисдикцію Вселенського патріархату як єдиного компетентного церковного органу для надання автокефалії, а також створив проблеми щодо статусу церкви Північної Македонії. Перед богослужінням у інтерв’ю архієпископ Стефан сказав, що тільки Вселенський патріархат видає Томос про автокефалію, а інші Церкви його благоговійно приймають.
9 червня Вселенський патріарх Варфоломій передав Архієпископу Охридському і Македонському Стефану акт про прийняття Церкви Північної Македонії у літургійну та канонічну єдність.
1 липня предстоятель МПЦ розповів, що у Македонській Православній Церкві не заперечують проти назви «Охридська архієпископія», яке це було сказано у рішенні Вселенського патріархату. Крім того, предстоятель Македонської Церкви розповів, що Сербська Церква ігнорувала питання Македонської Церкви і тому вони звернулись до патріарха Варфоломія.
І ось 25 серпня РПЦ визнала неканонічний Томос для Охридської архієпископії від Сербської Церкви. РПЦ визнала духовенство Македонської Церкви в сущому сані, яке за мірками Моспатріархату, треба було б перерукопокладати, адже хіротонії звершені були в розколі. Тобто РПЦ вступила в Євхаристійне єднання з тими, з ким до того вступив Вселенський патірархат, але не хоче цього робити у випадку з ПЦУ.
Чому РПЦ не може визнати ПЦУ так само як Македонську Церкву?
Звісно, що Росії не вигідно відривати від себе УПЦ МП, чи мати в Україні незалежну від себе православну Церкву, тому РПЦ розказує про канони і вигадує страшилки, щоб виправдати свою деструктивну, агресивну позицію щодо автокефалії ПЦУ. У випадку із Північною Македонією, РПЦ пішла на уступки, адже перебуває в хороших стосунках із сербами.
Також у Кремлі вирішили отримати вигоду і для себе. Визнання «Томосу» від Сербської Церкви йде всупереч Традиції Церкви, згідно якої, лише Вселенський патріархат міг надавати автокефалію. Таким чином РПЦ мстить Вселенському патріарху за автокефалію для ПЦУ, а також йде проти канонів на користь геополітичної лінії Москва-Белград.
Такими діями, РПЦ вже відкрито показує, що у питанні визнання ПЦУ вона не керується Церковною Традицією, чи піклуванням за «єдність православ’я», а тією ж самою геополітикою, продиктованою Кремлем. Адже, якщо РПЦ змогла визнати нещодавніх підданих анафемі екс-розкольників із Північної Македонії і не вимагала від них повторних хіротоній, то що Московському патріархату заважає це зробити у випадку із ПЦУ?
Після визнання Охридської Архієпископії Москвою, останню вже не буде ніхто всерйоз сприймати, як борця за «канони» чи «чистоту православ’я», адже історія Охридської Церкви і ПЦУ практично ідентична.
Як РПЦ служить геополітиці Кремля?
Як вже було сказано, лише геополітика росії та імперські забаганки кремля, для яких РПЦ служить підтримкою, виправдовуючи окупації колишніх радянських республік, а нині незалежних країн, не дає московському патріархату визнати ПЦУ.
Якщо РПЦ визнає ПЦУ, тоді зруйнується концепція «руского міра» і «одного народу», яку пропагандує московський патріарх Кіріл із амвону. Після визнання автокефалії Москвою, Україна ще більше віддалиться від росії і це дозволить їй ефективніше боротись із атаками на свій суверенітет, особливо в Церковній сфері. Звісно такі розклади не вигідні для росії.
З набуттям незалежності України РПЦ була змушена погодитись на таку «незалежність» УПЦ МП, яку мала Україна у складі СРСР, проте вплив РПЦ залишається досить сильний.
РПЦ, через УПЦ МП виховала, або краще сказати «зазомбувала» в Україні масу людей, для яких слово патріарха Кіріла є істиною в останній інстанції. Досі в Україні зустрічаються люди, для яких не Христос є мірилом істинності, а поминання імені Кіріла (Гундяєва) за літургією. І ось тепер Кіріл (Гундяєв) благословляє вбивати українців і всіляко підтримує «спеціальну військову операцію» РФ. Звісно що багато вірян УПЦ МП будуть слухати цього московського лжепатріарха і виконувати його «благословення» своїми силами. Саме тому з початку повномасштабної агресії правоохоронці затримали ряд колаборантів із УПЦ МП, включаючи монахів.
Виконуючи «благословення» свого вождя Гундяєва деякі віряни і священники УПЦ МП здавали склади з боєприпасами, місця дислокації і переміщення ЗСУ, а також наводили російську артилерію на стратегічні об’єкти. РПЦ змогла підготувати в Україні ядро диверсантів на використовуючи актив УПЦ МП.
Однозначно, що випадки колабораціонізму серед православних вірян в Україні могли б зменшитись до нуля, якби в Україні була єдина автокефальна Церква, а про існування УПЦ МП під час війни з росією і мови нема. Це твердження і є відповіддю, чому Москва, доки існуватиме, доти не буде визнавати автокефалію ПЦУ чи навіть окозамилювання і конвульсії УПЦ МП в Феофанії.
Крім цього Москва підбурює вороже ставитись до ПЦУ і своїх сателітів та союзників: Сербську і Польську Церкви. Інших єрархів із помісних Церков агентура Кремля намагається підкупити.
Автор: Диякон ПЦУ Іван Петрущак.
