Понеділок, 22 Липня, 2024
Бiльше

    Аналіз документа РПЦ, яким вони намагаються звинуватити Константинополь

    На нещодавній архієрейській нараді рпц, що відбулась 19 липня у Троїце-Сергієвій Лаврі, колишній очільник Відділу зовнішньоцерковних відносин московського патріархату, а нині митрополит будапештський і за сумісництвом голова біблійно-богословської комісії Іларіон Алфєєв представив на розгляд наради документ під назвою «Про спотворення православного вчення про Церкву в діяннях Константинопольського Патріархату та у виступах його представників». Цей же документ опубліковано на офіційному сайті російської церкви.

    За словами самого Алфєєва його мета – «нагадати їх пастві про основні принципи, на яких протягом століть будувалася православна еклезіологія, та засвідчити всій православній Повноті вірність московської патріархії цим незаперечним принципам».

    Сам документ доволі великий за обсягом, охоплює майже 4-и десятки сторінок, і складається із 8-и розділів. Працювали над ним, за вказівкою і з благословення московського патріарха Кіріла Гундяєва, починаючи із 2019 року.

    Сам по собі представлений текст є компіляцією усіх до нині відомих звинувачень російської церкви проти Константинополя, які вони висувають з 2018 року. Фактично автори цього документу зібрали усі свої звинувачення і невдоволення та додали до них власні пояснення, з посиланням на церковні правила та історію, а також вислови нинішніх єрархів і релігійних діячів Помісних Церков, що симпатизують рпц.

    Самі звинувачення є заголовками кожного із 8-и параграфів, кожен із яких завершується ствердженням правильності позиції рпц, яку вони дотримуються. По-суті автори спочатку звинувачують Константинополь, потім висловлюють своє бачення з того чи іншого питання, і підсумовуючи кожен із розділів, наголошують на тому що вони будуть лишатись вірними і будуть відстоювати цю свою позицію, яка, на їх думку, є справжнім істинним православним вченням, яке спотворює Константинополь через своє нібито бажання владарювання у православному світі.

    Так зокрема, у першому ж розділі автори звинуватили Константинополь у намаганні заволодіти першістю у православному світі. У другому – виступили проти права Вселенської Патріархії приймати апеляції від єрархів та кліриків інших Помісних Церков.

    У наступному третьому розділі автори вкотре дорікнули Константинополю за відновлення в сані «розкольників», а саме колишніх очільників ліквідованих УПЦ КП і УАПЦ. Четвертий розділ присвячений праву Вселенського Престолу приймати кліриків без відпускних грамот.

    У п’ятому розділі автори намагаються заперечити право Константинополя дарувати автокефалію. Примітно, що у цьому ж параграфі говориться, що не існує якогось єдиного механізму отримання автокефалії. Водночас автори зазначають, що автокефалія їхньої ж російської церкви була проголошена самочинно, всупереч будь-яких правил і традицій, які були на той час. Лише, через 100 з лишком років, завдяки Константинопольському Патріарху Єремії ІІ це питання було врегульоване. Утім далі вони категорично заперечують права Константинополя, як дарувати  автокефалію, так і вирішувати складні питання в інших Помісних Церквах.

    Варто також відзначити, що свої аргументи вони будують на неприйнятому документі про проголошення автокефалії, розгляд якого на Всеправославному Соборі на Криті у 2016 році, самі ж саботували. Утім тепер вже у звичній для себе манері всю провину перекладають на той же Константинополь, який на їх думку, навмисно відмовився включати це питання в порядок денний Собору, щоб тим самим і далі самочинно дарувати автокефалію.

    Хоча ж насправді це питання було знято через відсутність консенсусу між Помісними Церквами, в чому постаралась саме рпц. В наших попередніх публікаціях, ми розповідали як москва навмисно гальмувала цей документ. Тепер же вона, кусаючи лікті, не хоче цього визнавати, а стала керуватись принципом: найкращий захист – це напад. Тому і скидає всю провину на Вселенську Патріархію.

    У наступних 6-му і 7-му розділах москва дорікає Константинополю у порушенні правил рівності інших церков та скасування історичних актів, зокрема про нібито передачу Київської митрополії московському патріархату у 1686 році. Проте всі їх аргументи, з огляду на їх нинішні дії і поведінку, є ущербними. Адже сама рпц порушує рівність і права своєї ж організації в Україні, так званою УПЦ, що є нібито самостійною і незалежною. Однак анексуючи її єпархії одна за одною, московська патріархія порушує ці ж самостійність і незалежність, яку ж сама і дарувала, і до слова робить це свідомо. Тому звинувачувати в цьому інших є повним абсурдом. А втім, такий принцип є звичним для російської церкви, ним же вона керувалась і при анексії Київської митрополії у тому ж 1686 році.

    І в заключному 8-му параграфі висловлено невдоволення на право Константинополя опікуватись діаспорою.

    Таким чином увесь цей документ нічого нового собою не представляє! Він був розроблений лише для обґрунтування своїх дій і планів щодо майбутнього засудження Константинополя у єресі. Як ми вже неодноразово зазначали, кінцева мета цих намірів – перехоплення москвою першості у православному світі. Адже вона єдина, хто дотримується правильно православної позиції, і цю позицію відстоює, про що і намагались сказати автори даного документу. Проте навряд чи він допоможе москві втілити ці плани, які і так приречені на поразку.

    Адже вони напевно забули, що навіть якщо хтось із Вселенських Патріархів помилявся і навіть був єретиком (про що вони неодноразово згадують у тому ж тексті), то це не позбавляло першості саму Константинопольську Церкву.

    Окрім цього, всі звинувачення скільки б їх не було, і які б великі тексти не писали б в москві на їх підтвердження, ніяк не допоможуть рпц, адже вона сама вже скільки років перебуває в етнофілетичній єресі «руського міра», яку неодмінно засудять разом із падінням кремля.

    Найсвіжіше

    Популярне