Субота, 24 Грудня, 2022
Бiльше

    Якщо не до ПЦУ, то до Варфоломія: громадам УПЦ (МП) можна дати право на самовизначення, – релігієзнавець

    В останні тижні увага держави та її силових структур прикута до діяльності Української православної церкви  УПЦ (в єдності з МП). Обшуки в єпархіях цієї церкви по всій країні виявили ознаки тісної роботи низки її ієрархів з Російською Федерацією та так званими ЛДНР. У декого з священників було знайдено паспорти громадян РФ та антиукраїнську літературу.

    Всі ці факти, як і проросійські проповіді, а також негативне сприйняття УПЦ (МП)  суспільством у війні врешті-решт призвели до того, що комітет Верховної ради із питань гуманітарної політики рекомендував парламенту підтримати законопроєкт щодо заборони діяльності московської церкви в Україні.

    Про це в розмові з НВ про подальшу долю УПЦ (МП) та чому деяким її клірикам й мирянам потрібна серйозна реабілітація каже релігієзнавець Юрій Чорноморець.

    — Обшуки в ієрархів УПЦ (МП) тривають, в них знаходять докази їхньої безпосередньої причетності до Руського міра, і це все не поодинокі випадки. В суспільстві вже склався консенсус, що УПЦ (МП) — російська церква, а її ідеологічних прибічників в країні усього 2%. Чи може держава заборонити УПЦ (МП) в Україні, і чи є сьогодні політична воля це робити?

    — Приклад багатьох держав світу і тих, де є православна більшість, показує, що це можна зробити. Нещодавно Латвія прийняла закон, що її православна церква має бути автокефальною та повністю незалежною від Москви, а ми ж нічим не гірші від Латвії. Нема жодних перепон для такого рішення, і, я думаю, всі з розумінням до нього поставляться, зараз вже всі розуміють, що Російська православна церква є ідеологом нацизму і релігійного, і світського, а УПЦ (МП) є місцевими українськими провідниками впливу цього нацизму. Вони небезпечні не лише для держави, але й для самих громадян, для їх фізичного та психічного здоров’я. Бо з деякими зазомбованими кліриками і мирянами з цієї церкви прийдеться проводити духовну або навіть фізичну реабілітацію.

    Бо за роки в деяких приходах УПЦ (МП) було створено щось на зразок Білого братства. З жертвами останнього, наприклад, прийшлося п’ять-десять років працювати, щоб їх з того трансу вивести. Звичайно це не стосується всіх прихожан, і 99% з них є нормальними, з ними можна вести діалог, але є меншість, яка точно потребує допомоги. Бо деякими священиками проводилася робота з дегуманізації власних прихожан, ті жили наче в якомусь духовному концтаборі, не відчували своєї особистості, а мовчки виконували все, що їм каже духовне начальство.

    — Нещодавно проти семи ієрархів УПЦ (МП) ввели санкції, але ж чому не арешт, наприклад? Невже складно після їхніх проросійських проповідей довести держзраду?

    — Мабуть ще є певна надія, що ці люди можуть піти на якісь зміни, на самоочищення, і вони не абсолютно безнадійні. Тому держава ще не проводить нічних арештів, є тільки арешт [митрополіта] Іосафа з Кропивницького, а ось якихось великих санкцій проти інших священників поки немає.

    — Що означає на практиці закриття УПЦ (МП) і яка доля може очікувати цю Церкву, якщо вона буде заборонена?

    — Є механізм санкцій, які накладає РНБО, тут важливо пам’ятати, що церква не є юридичною особою. Юридичними особами є 12 тис. громад, семінарій, братств, єпархій, що входять в цю церкву. Окрема юридична особа — це керівний центр цієї релігійної організації. Тому сьогодні можна вводити окремі санкції проти митрополії, окремо проти підрозділів цієї митрополії, тобто синодальних відділів і можна впроваджувати санкції проти єпархій. Вже коли цей становий хребет вдасться витягнути, то тоді – будь ласка, окремі громади, хай вони визначаються, чи хочуть вони приєднуватися до ПЦУ, чи вони хочуть об’єднуватися в свої якісь об’єднання. Якщо друге — то вони вже мають розпочинати якісь консультації з Вселенським патріархатом. Всі ці громади можуть об’єднатися і просити якийсь статус у патріарха Варфоломія, їм можна дати право на самовизначення, можливо не всі доєднаються до ПЦУ.

    Ми не знаємо, який шлях обере держава по відношенню до цієї церкви, але принципово, щоб було чітке, зрозуміле, політико-правове рішення, що будь-які зв’язки з російською церквою віднині недопустимі.

    — Ми чули заяви УПЦ МП після синоду про зміни та відмову від зв’язків з російською церквою. Зміни так і не відбулися. Що, на ваш погляд, відбувається зі здоровою частиною УПЦ і чи вона там є?

    — Вона там точно є, майже 500 священників відверто висловлюють свою антиросійську позицію, багато єпископів налаштовані про-автокефально Але люди розгублені. Після того синоду в листопаді УПЦ МП так і не зняли нікого з колаборантів з високих постів, більше того, відбулося навіть певне прославляння цих колаборантів, і здорова частина церкви на цьому тлі впала у справжню кризу.

    Але ми бачимо, що держава давала цій церкві доволі довгий період все ж таки обрати інше існування, ніж як філіал Єдиної Росії всередині України, і це все триває з вересня 2014 року, коли Онуфрій прийняв свідоме рішення лягти під Москву, радикально відкинувши все, що було напрацьовано УПЦ за часів митрополита Володимира. Ще цинічніше все це виглядає, коли усі релігійні інституції України разом з українцями працюють на перемогу, а одна церква не тільки приховує колаборантів, а ще сміє казати, що в них «усього лише» 2% колаборантів, а якщо порахувати, то може і менше.

    Найсвіжіше

    Популярне