Прохолодного суботнього дня, 27 листопада, собор Святого Патрика в Нью-Йорку повільно наповнювався людьми, які прийшли помолитися та вшанувати трагедію Геноциду Голодомору, скоєного проти Українського народу в 1932-33 роках.
Люди, котрі зібралися в соборі, затихли, коли учасники хору, в чорно-білому вбранні, ввійшли і зайняли свої позиції в передній частині храму. Український хор «Думка» під керівництвом маестро Василя Гречинського з 1991 року безперервно зберігає та плекає багату музичну спадщину України.
Про це повідомляє Українська православна Церква США (юрисдикція Вселенського Патріархату).
Було чути дзвоники, котрі звисають на священичому облаченні, коли ієрархи та духовенство Церков увійшли, а хор урочисто співав «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас».
До храмового аналою підійшов Високопреосвященний Митрополит Антоній, Першоієрарх Української Православної Церкви США та Діаспори, котрий своєю промовою зворушив усіх, хто слухав його у соборі та через онлайн трансляцію по всьому світу.
Його Високопреосвященство заявив, що протягом історії людства ми були свідками незліченної кількості лідерів серед людей, котрі зробили себе ледь не володарями над усім, котрим підвладні смерть і життя. Протягом усіх епох в історії ми бачимо лідерів, настільки захоплених собою, що життя будь-якої іншої людини в порівнянні вважалося нікчемним, не маючи ніякої цінності.
Випадки геноциду великого масштабу вчинялися просто для того, щоб знищити ту чи іншу етнічну приналежність, ту чи іншу націю людей, щоб задовольнити хворі бажання людей, які вважали себе вищими за будь-кого на землі.
Сьогодні ми зібралися, щоб відзначити 89-ту річницю загибелі 10-ти мільйонів людей, які постраждали в 1932-33 роках від рук однієї людини – Йосипа Сталіна. Він був настільки божевільним у своєму лідерстві, що коли члени його власного уряду наважилися не погодитися з ним, то їх просто не стало.
Його обурило те, що українці наважилися оголосити себе окремою нацією з власною ідентичністю. Він вимагав від свого уряду покласти цьому край. Спочатку були знищені всі представники інтелігенції, а потім вони працювали над знищенням решти населення, ходили від села до села, вилучаючи будь яку їжу, до останнього зерна пшениці, залишаючи селян вмирати з голоду.
Його Високопреосвященство зробив паузу, озирнувся на громаду й у камеру і попросив, щоб ми всі замислилися над тим, що означає померти від голоду. Це не швидкий процес. Це тривале, затяжне страждання. Сім’я та близькі безпорадно спостерігали, як їхні діти, батьки, дідусі та бабусі гинуть, не будучи в змозі їм допомогти. Також були ті, хто страждав наодинці, маючи єдиного Бога своєю втіхою. Дехто лежав на узбіччі, на вулиці, на тротуара, і нікого не було поруч, щоб їх підняти чи поховати. Було таке спустошення, що працездатних людей було замало, щоб поховати всіх загиблих, тому їх безцеремонно ховали в братських могилах, без сліз прощання, без молитви, без будь-яких обрядів.
Це були такі ж люди, як ми з вами, сказав Митрополит Антоній, люди, які прожили своє життя, не розуміючи, що з ними може статися щось подібне. Святкували свої свята, дні народження, поки їх не спіткала штучна смерть.
Нещодавно ми святкували День Подяки, а зараз входимо у Різдвяний піст, сказав владика Антоній, та попросив усіх замислитися над почуттями, які, напевно, були тоді в кожному домі народу. Він попросив, щоб ми палко молилися у своїх домівках, серед наших родин наших парафії, разом просячи Господнього благословення та пам’ятаючи тих, хто несправедливо загинув.
Ми не маємо права забути цей, чи будь-який інший геноцид, який стався протягом усієї історії. Ми кажемо, що не можемо і ніколи не забудемо, але коли виходимо з церкви, повертаємося до нашого повсякденного життя, то ми забуваємо… до наступного року. Цього разу не забуваймо, а пам’ятаймо про ці мільйони і молімося за них, і всіх тих, хто при владі, щоб такої трагедії не повторилося в історії планети.
Демографи кажуть, що якби ці 10 мільйонів не загинули, то населення України сьогодні становило б понад 100 мільйонів, а не близько 40 мільйонів. Величезні наслідки. Тому прийміть ці молитви близько до серця і часто згадуйте цих людей. Якщо члени ваших сімей загинули, моліться за них щодня. Та будьте впевненими, що ваші та наші молитви втішають їх і запевняють, що вони не загинули даремно.
Його Високопреосвященство продовжив, заявивши, що всіма цими вбивствами і смертю вони все одно не змогли вбити український дух. Вони не змогли знищити українську націю, бо під усіма цими стражданнями була самоідентичність, яку ніхто не може вбити. Приєднуйтесь до нас у нашій молитві сьогодні, сказав він, і нехай щоденно у нашій пам’яті будуть усі ті, хто так жахливо страждав.
Коли Його Високопреосвященство відійшов від аналою, щоб стати перед Вівтарем, хор почав урочисто співати.
При кінці поминального богослужіння за спокій душ усіх невинно постраждалих від вбивства голодом, Високопреосвященніший Архієпископ Даниїл, Правлячий Ієрарх Західної Єпархії УПЦ США, виголосив молитву: «Христос Істинний Бог наш, що живими і мертвими володіє, молитвами пречистої своєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів, преподобних і богоносних отців наших і всіх святих, душі рабів своїх, що переставився від нас в оселях праведних оселить, на лоні Авраама упокоїть, і до праведних причислить, і нас помилує і спасе, як благий і чоловіколюбець».
Співом “Вічна Пам’ять” завершилася панахида. Андрій Добрянський представник Комітету Українського Конгресу та Голова Комітету у справах Організації Об’єднаних Націй Світового Конгресу Українців піднявся до трибуни. Він привітав ієрархів і духовенство, подякував усім, хто приєднався сьогодні на це поминання.
Він зазначив, що сьогодні в Україні та у понад 70 країнах світу люди зібралися, щоб згадати трагедію Голодомору – один із найтрагічніших прикладів того, як людина вчинила зло проти своїх ближніх. На жаль, коли ми наближаємося до 90-річчя пам’яті, ми все ще не усвідомлюємо повноти наслідків, які сталися. Жертви геноциду є невинними жертвами, тому їх завжди слід пам’ятати з гідністю.
Пан Добрянський подякував Національній Жіночій Лізі Америки, які були одними з перших, хто пройшов марш і продемонстрував це перед Білим Домом, щоб привернути увагу до геноциду, а також ветеранам-українцям, різним поважним особам з українського уряду, разом з громадою кримських татар, та усім, хто зібрався що згадати про цю трагедію.
Він подякував Митрополиту Антонію за його вступну промову, а потім зачитав коротке повідомлення від сенатора Чарльза Шумера, який висловив жаль за те, що не був особисто присутнім на богослужінні, так як недавню втатив свого батька. Сенатор говорив про відповідальність, яку ми несемо за своїх близьких, і що ми всі повинні працювати над тим, щоб у світі панував мир.
Президент Джозеф Байден також надіслав послання для зачитання від його імені, в якому висловив смуток у зв’язку з тим, що таке зло було скоєно проти українського народу, і запевнив, що докладаються всі зусилля для захисту від подібних трагедій, які відбуваються у світі сьогодні.
Її Високоповажність Оксана Маркарова, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США, піднялася до трибуни та зачитала звернення Президента України Володимира Зеленського, який висловив подяку всім, хто зібрався в цей день, щоб згадати таку трагічну подію. Він зазначив, що ми всі єдині в пам’яті всіх українців, які загинули внаслідок Голодомору. Ця трагедія, на жаль, стала частиною нашої історії, але це катастрофа для всього людства. Сьогодні ми краще розуміємо, як захиститися від тоталітарних режимів, і завжди будемо пам’ятати та просвіщати світ про цей геноцид. Він подякував США за постійну підтримку України та за вшанування пам’яті жертв Голодомору.
Зачитавши повідомлення президента, пані Маркарова розповіла, що в дитинстві була здивована пошаною українського народу до хліба. Люди молилися, коли випікали його, ніколи не викидали його, навіть якщо шматок впав на землю, то потрібно було підняти його і поцілувати. Лише будучи дорослою, усвідомивши, які жахи довелося пережити попереднім поколінням, вона зрозуміла те значення, яке надається шматку хліба. Вона продовжила, що хоча цей жах трапився 89 років тому, він триває і сьогодні, оскільки Україна вже 8-й рік бореться з російською агресією, бореться за суверенітет. Вона також подякувала всім за те, що об’єдналися в пам’яті та продовжують допомагати Україні сьогодні у її боротьбі за незалежність.
Пан Добрянський повернувся до трибуни і подякував пані Маркаровій за її зворушливі слова. Він продовжив, сказавши всім, що вони можуть відвідати сайт ukrainegenocide.com, де можна знайти різноманітні матеріали про Голодомор. Це безцінний ресурс про геноцид.
Що таке геноцид? Пан Добрянський посилався на доктора Рафаеля Лемкіна, який ввів термін «геноцид».
«Під «геноцидом» ми маємо на увазі знищення нації чи етнічної групи. Це нове слово, введене автором для позначення старої практики в її сучасному розвитку, походить від давньогрецького слова genos (рід, плем’я) і латинського cide (вбивство)… Загалом, геноцид не обов’язково означає негайне знищення нації, за винятком випадків, коли він здійснюється масовими вбивствами нації. Воно має скоріше означати узгоджений план різноманітних дій, спрямованих на руйнування суттєвих основ життя національних меншин, з метою знищення самих меншин. Геноцид спрямований проти національної меншини як суб’єкта, а дії спрямовані проти окремих осіб не в їх індивідуальній якості, а як членів національної меншини.»
Далі пан Добрянський запросив до трибуни посла Сергія Кислицю. Сергій Кислиця є Надзвичайним і Повноважним Послом України та Постійним представником України при Організації Об’єднаних Націй. Посол Кислиця зазначив, що ми з вдячністю Господу збираємося сьогодні, щоб відзначити одну з найтрагічніших сторінок ХХ століття в такому величному соборі. Він сказав, що якщо ми говоримо, що ми безгрішні, ми обманюємо себе. Йому боляче спостерігати, як те саме зло вчорашнього дня продовжується безперервно сьогодні, коли Росія продовжує свою агресію проти народу України. Нам, християнам, кажуть прощати один одного, але не тоді коли справа доходить до агресорів, які безкарно борються з невинними. Господь стверджує, що він повалить трони правління і покарає тиранів за їхню агресію, зарозумілість і пихатість. Посол зазначив, що саме з цією думкою ми сьогодні разом запалюємо свічки та згадуємо мільйони людей, які загинули від таких тиранів.
Повернувшись до трибуни, пан Добрянський запросив усіх приєднатися до вшанування пам’яті наступного року 19 листопада, присвяченої 90-й річниці Голодомору. Він подякував усім, хто долучився до цього поминання, зокрема Митрополиту Антонію за його вступне слово, та Архієпископу Даниїлу з Української Православної Церкви США, Єпископу Павлу Хомницькому Української Католицької Єпархії Стемфорду, Олексію Голубову, Генеральному Консулу України в Нью Йорку, а також хору «Думка» з маестро Василем Гречинським. Цим він представив та запросив останнього спікера дня до трибуни, Високопреосвященного Архієпископа Бориса Ґудзяка, нинішнього Архиєпарха Української Католицької Архиєпархії Філадельфії.
Підійшовши до трибуни, архієпископ Борис подякував Кардиналу Долану за його гостинність і за використання чудового собору. Він заявив, що пам’ять про Голодомор одночасно і надихає і принижує. Ми бачимо, як у минулому були спроби придушити нас до землі, але наш народ і наші Церкви живуть. Бог дав нам життя і наказав: «Не вбивай». «Президенте Путін, припиніть вбивати!» — вимагав владика. Не вбивайте. Не ставайте в ряд з усіма тими, хто вбиває. Не додавайте до цієї історії смерті! Архієпископ звернувся до Господа з проханням зберегти наш народ, захистити світ і дати мудрість, щоб усі ми розумно використовували свою свободу, дозволяючи немовлятам народжуватися, дітям рости, дорослим жити в мирі.
Церемонія завершилася співом хору «Боже Великий: Молитва за Україну»
Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.
Світлом науки і знання
Нас, дітей, просвіти,
В чистій любові до краю,
Ти нас, Боже, зрости.
Молимось, Боже єдиний,
Нам Україну храни,
Всі свої ласки й щедроти
Ти на люд наш зверни.
Дай йому волю,
Дай йому долю,
Дай доброго світу, щастя,
Дай, Боже, народу
І многая, многая літа.
Хор заспівав ще один урочистий гімн з глибоким і благоговійним підтекстом, в той час коли ієрархи та духовенство виходили з собору, а вірні стояли в глибоких роздумах над величезною трагедією, яку вони щойно вшанували. Коли затихли останні ноти, Високопреосвященніший Митрополит Антоній підійшов до керівника хору, висловивши вдячність за чудовий спів під час богослужіння. Він подякував хору та благословив їх перед тим, як вийти.
Надворі звисало захмарене небо, а з темних хмар повільно падав холодний дощ, – так природа плакала про зло, яке вчинило людство. Низько схиливши голови, тулячись в хустках і темних капюшонах, віряни повільно виходили з собору, несучи з собою свічку, пам’ять про трагедію, і те переконання, що потрібно не лише молитися за жертв, а й працювати над тим, щоб у майбутньому такого зла більше не повторилося. Вічна пам’ять усім, хто загинув від Голодомору.
Вічна пам’ять!
