Православна Церква України розповіла про священника Тимона із селища Седнів, що на Чернігівщині. Він став на шлях священства, коли йому було вже за 30. Він завжди був віруючою людиною, але йому довелося пройти довгий шлях до свого покликання. Майбутній священник працював на будівництві в Європі, менеджером у гіпермаркеті, та зрештою він знайшов сенс життя у служінні Господу.
«Лише в церкві я відчуваю спокій і Божу благодать. Служба Божа для мене велика відповідальність, – ділиться отець Тимон. – Призначення Церкви – це шлях до єдності в правді, шлях до спасіння душі і тіла, це школа життя, в якій навчають жити з Богом, з любов’ю до ближніх. Церква – це родина, де тебе почують, порадять і допоможуть. Люди йдуть до церкви, як блудний син повертається до батька свого».
Старовинна дерев’яна Георгіївська церква, де служить отець Тимон, зведена ще у XVIII сторіччі без жодного цвяха. Пам’ятка козацької доби дивом збереглася до наших днів і, на жаль, перебуває в аварійному стані: через щілини всередину храму проникають дощ і сніг, а в дірках у стінах мешкають білки.
«Ще в дитинстві, вперше побачивши Георгіївську церкву, я відчув біль і смуток від того, в якому стані вона була. Це храм моїх дідів і прадідів, який нікому не був потрібен, він гинув, вмирав. Відродження храму святого Георгія стало сенсом мого життя, – розповідає отець Тимон. – Нині відновлення храму на етапі хреста, закопаного в землю. Він стоїть, доки його тримають небайдужі люди, а перестануть тримати – то хрест впаде. Рятуємо храм, як можемо, робимо неможливе».
Через аварійний стан церкви в настоятеля з’явився маленький співмешканець. Білченя Степан, яке випало з материнського гнізда в стіні Георгіївського храму, вже більше року живе вдома в отця Тимона, ставши немовби членом родини для священника та його сина.
«Ця білка протоєрейська рівно дихати не дає, з ранку до ночі кардіо в нього. Та Степан зовсім не дикий. Це істота Божа, яка народилася у храмі. Завжди знаходимо з ним спільну мову», – поділився священник ПЦУ.
