У статті обґрунтовано наявність у Священному Переданні Православної Церкви традиції диптиху і першості честі Помісних Церков. Доведено і розкрито зміст першості Константинопольского Патріарха в контексті сучасних міжправославних відносин і автокефалії Православної Церкви України.
Сучасні міжправославні відносини помісних автокефальних Церков у першій чверті ХХІ століття важко охарактеризувати однозначно і звести до одного спільного знаменника. З одного боку ми бачимо позитивні моменти: динамічну підготовку до скликання і проведення Всеправославного Собору на о. Крит у червні 2016 року, прийняття низки важливих документів загальноцерковного значення, визнання незалежності і дарування «Патріаршого і Синодального Томосу про надання автокефального церковного устрою Православній Церкві в Україні» 6 січня 2019 року. З іншого боку окремі Помісні Церкви продовжують вести боротьбу за першість і домінування у Вселенському Православ’ї.
Проблемне поле цієї ситуації охоплює питання автокефалії і процедури її визнання, православну діаспору та її юрисдикцію, розірвання євхаристичного спілкування і взагалі ставить під питання функціонування порядку в диптиху і взаємовідносинах окремих Помісних Церков. Мета цієї статті полягає в теоретичному уточненні питання статусу Константинопольського Патріархату і його взаємовідносинах з іншими автокефальними Церквами, в контексті даруван-ня автокефалії Православній Церкві в Україні. Для реалізації цієї мети слід виконати такі завдання: визначити місце Константинопольської Церкви у диптиху Помісних Церков; проаналізувати питання першості Константинопольського Патріарха і ставлення до цього факту окремих Помісних Церков, у зв’язку з отриманням незалежності Українською Православною Церквою.
Питання першості Константинопольського Патріархату в контексті сучасних міжправославних відносин досліджували та автокефалії Православної Церкви України у ХХ–ХХІ ст. досліджувало чимало богословів та науковців: Архієпископ Американський Ераідофор (Ламбрініадіс), протопресвітер Олександр Шмеман, професор протоієрей Віталій Клос та ін. Наявність традиції ієрархічної першості серед давніх Помісних Церков підтверджують джерела ранньохристиянської богословської думки. Священномученик Ігнатій Антіохійський († 108 р.), звертаючись з пастирським листом до Римської Церкви зазначає: «… Церкві, яка головує в столиці області римської, богодостойній, достохвальній…, чистій і першій в любові, Христоіменитій…»1. Пам’ятка християнської писемності «Апостольські постанови» (IV ст.), яка зафіксувала Священне Передання Церкви Христової попередніх трьох століть, в кінці сьомої книги містить список давніх Помісних Церков, предстоятелі яких були поставлені святими апостолами: «Про єпископів ж, рукоположених нами, повідомляємо вам, що вони є наступними: Єрусалиський – Яків, брат Господній; у Кесарії Палестинській – Закхей, колишній митар, і після нього – Корнилій; в Антіохії – Евод, рукоположений мною, Петром; в Ефесі – Тимофій, рукоположений Павлом…»2. Перше місце у цьому списку займає Єрусалимська Церква, яка стала Церквою-Матір’ю для усіх інших Церков. Проте, ІІ–ІІІ ст. домінуючими критеріями у формуванні диптиху Помісних Церков, стали: чисельність віруючих, кліру, парафій, а також політична важливість столичних міст, античних мегаполісів, митрополій в яких розташовувалася кафедра предстоятеля місцевої Церкви (Рим, Олександрія, Антіохія тощо). Це підтверджує церковний історик Євсевій єпископ Кесарійський (260 – 340 рр.). Доводячи апостольське переємство ієрархії найважливіших Помісних Церков він завжди розпочинає з Церкви Римської3. Такий порядок був сприйнятий і відображений у церковправотворчій традиції епохи Вселенських Соборів. Першість честі Римської Церкви, а згодом Константинопольської Церкви було утверджено правилами Вселенських Соборів Церкви Христової: 3-тє правило ІІ Вселенського Собору; 9, 17, 28 – правила IV Вселенського Собору; 36-те правило VI Вселенського Собору4. Всі ці канони наділили Вселенську Патріархію першістю честі після Римського єпископа, а згодом урівняли права архієпископа Нового Риму з першоієрархом апостольської столиці.
Після розірвання спілкування між Західною і Східною Церквою у 1054 р. Константинопольський патріарх отримав право першості у всій Православній Церкві, як на Сході так і на Заході. Першість честі Предстоятеля Вселенського Патріархату визнають Предстоятелі давніх патріархатів і Помісних Православних Церков. Про це свідчить практика поминання предстоятелів Поміних Церков на Великокому вході, під час літургії, і першим завжди згадують предстоятеля Константинопольської Церкви.
Необхідність першості у житті Церкви Христової підтверджено і сучасними міжхристиянськими документами. Зокрема Рішенням Змішаної міжнародної комісії з богословського діалогу між Римо-Католицькою Церквою і Православною Церквою на десятій пленарній сесії, яка відбулася в Равенні с 8 по 14 жовтня 2007 р. Равеннський документ, констатує, що першість в житті Церкви реалізується на місцевому рівні у владі єпископа, на регіональному рівні у спілкуванні місцевих єпископів зі своїм предстоятелем – першим єпископом і на вселенському рівні у спілкуванні предстоятелів помісних Церков серед яких теж є перший єпископ. У І тисячолітті це був Римський єпископ, а у ІІ і ІІІ тисячоліттях це Константинопольський Патріарх5. Російська Православна Церква, яка відмовилася від участі в Равеннській зустрічі 2007 р., через присутність делегації Естонської автономної Церкви, у своїй відповіді на Равеннський документ під назвою: «Позиція Московського Патріархату щодо питання першості у Вселенській Церкві» Журнал Синоду РПЦ No 157 25–26 жовтня 2013 року, зазначила наступне: «В силу того, що природа першості, яка існує на різних рівнях церковного устрою (єпархіальному, помісному і вселенському), різна, функції першого єпископа на різних рівнях не тотожні і не можуть переноситися с одного рівня на інший…»6 Таким чином РПЦ в офіційному документі підкреслила, що визнає за Константинопольським патріархом першість честі, але не влади.
У статті митрополита Елпідофора Ламбрініадіса «Перший без рівних…», що була опублікована в якості офіційної відповіді Константинопільського Патріарха на документ про першість, прийнятий Московською Патріархією, зазначалося: «У священстві, звичайно, всі єпископи рівні, але вони не є рівними і не можуть бути рівними в якості єпископів конкретних міст… За своїм саном, як єпископ, предстоятель Константинопольської Церкви є першим «серед рівних», але як архієпископ Константинопольський він є першим без рівних… Це проявляється в конкретних перевагах: право приймати апеляції, право надавати або скасовувати автокефалію… це перевага, якою Вселенський Патріарх користувався навіть у випадках рішень, не підтверджених рішеннями Вселенських Соборів, як і у випадку з новими Патріархатами, першим з яких було проголошено Московський»7.
На думку видатного богослова ХХ ст. протопресвітера Олександра Шмемана соборність Церкви, як на місцевому так і на вселенському рівні, не може реалізуватися без першості. Так як про це говорить 34-те апостольське правило. На його думку: «Сутність вселенської першості – (полягає в тому щоб) оберігати і виражати єдність Церков у вірі і житті, оберігати і виражати їхню однодумність, не дати місцевим Церквам залишитися на одинці у «провінціалізмі місцевих передань», послабити кафоличні зв’язки, відділитися від єдності життя… В кінцевому результаті це означає – мати піклування, щоб кожна Церква володіла повнотою і цією повнотою зажди є Кафоличне Передання, і не його частина, а ціле, не власне, а єдине і неподільне»8.
Підготовка і проведення Всеправославного Собору на о. Криті у 2016 р. засвідчує, що Вселенський Патріарх не просто деклара тивно відстоює свою першість, а реалізує її, піклуючись за май бутнє усього Православ’я. І ті 9 Помісних автокефальних Церков, які прибули на Собор і разом із Вселенською Церквою прийняли рішення, засвідчили визнання першості Константинопольського Патріарха9.
Після Визнання автокефалії православної Церкви України Константинопольським патріархатом і підписання і вручення Синодального Томосу 5–6 січня 2019 року10. На сторінках періодичних видань, електронних ЗМІ, православних оглядачів, почали з’являтися публікації в яких Константинопольського Патріарха звинувачували у перевищенні своїх повноважень, втручанні у справи інших православних церков, у так званому «східному папізмі».
По – перше слід відзначити, що Константинопольська Церква діяла, щодо Української Православної Церкви, як Церква-Мати і про це свідчать відповідні заяви і рішення Синоду Константинопольської Церкви11. По – друге, розглядаючи апеляції, Константинопольський Патріарх користується правами якими наділили його правила Вселенських Соборів. По – третє, і на нашу думку це дуже важливий аргумент, визнаючи, даруючи автокефалію Помісним Церквам, Константинопольська Церква засвідчує, що про те що не відбувається будівництво певної вертикалі влади у православ’ї. Визнаючи незалежність і кафоличну повноту Церков сестер, Вселенська Церква продовжує будувати родину Помісних Православних Церков. Тіло Церкви зростає – це динамічний процес і він не може ніким і нічим припинятися.
Автокефалію Православної Церкви України визнали Елладська12 і Александрійська13 Помісні Православні Церкви. Цей процес триває відбуваються контакти. Російська Православна Церква розірвала євхаристичне спілкування з Константинопольським Патріархатом14, також з першоієрархами та ієрархами окремих Помісних Церков. Як свідчить вже згаданий «Ревенський документ»: «Жодна помісна Церква не може звершувати Євхаристію в добровільному розділенні з іншими місцевими Церквами, це завдає серйозну шкоду єдності Церкви, а отже самому існуванню Церкви»15.
В якості контрааргументу діям Констанотинопльського Патріархату в Йорданії планується Провести зустріч предстоятелів помісних Правосланих Церков для обговорення українського питання16, але низка Помісних Церков вже відмовилися взяти участь в цій зустрічі, або заявили про те, що офіційно дадуть згоду, коли буде сформульовано порядок денний час і точне місце зустрічі або й прямо заявили про те що подібні зібрання може ініціювати перший серед предстоятелів Вселенський Патріарх.
Підводячи підсумки слід зазначити, що першість, у диптиху Помісних Православних Церков, Константинопольському Патріарху належить по-праву. Сучасне Православ’я має потребу в координуючому центрі для вирішення наболілих питань, проведення реформ, відновлення зальноцерковної соборної традиції.
Визнання і дарування автокефалії Помісним Церквам є свідченням життя і зростання Церкви Христової. Цей процес стимулює всеправославну громаду до спілкування, розвитку добрих міжправославних відносин, переосмислення православної еккле-
зіології та інституту автокефалії в контексті Кафоличності Церкви. І ми дякуємо Церкві-Матері Вселенському Патріархату за жертовне служіння справі розбудови Святої Церкви Христової.
Автор: Протоєрей Сергій Колот.
Джерело: Наукова конференція «Київ – Константинополь: до витоків Українського Православ’я».
Джерела та література:
- Мужі апостольські: збірка писань мужів апостольських у перекладі українською мовою викладачів та аспірантів Київської православної богословської академії / Під ред. Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета; [автор вступу та передмов до книг прот. Олександр Трофимлюк]. – К.: Видавничий відділ УПЦ Київського Патріархату, 2010. – 304 с.
- Апостольські постанови [Текст] / Пер. укр. мовою єпископа Епіфанія (Думенка); Київ. православ. богослов. акад. УПЦ КП. – К.: Вид. від. УПЦ КП, 2011. – С. 232, 233.
- Церковная история / Евсевий Кесарийский; ввод. ст., коммент., библиогр. список и указатели И. В. Кривушина. – Санкт-Петербург: «Издательство Олега Абышко», 2013. – С. 113, 137.
- Правила Православної Церкви з тлумаченнями єпископа Никодима (Мілаша) / Київська православна богословська академія; упоряд. і перекл. С. М. Чокалюк. – К.: Видавничий відділ УПЦ Київського Патріархату, 2015. – Ч. 1. – 815, [1] с.
- Равеннский документ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://
yakov.works/acts/21/2000/2007_ravenna.htm - Позиция Московского Патриархата по вопросу первенства во Вселен-
ской Церкви [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.Pa-
triarchia.ru/db/text/3481089.html - Первый без равных. Ответ Константинопольского Патриархата на документ о первенстве, принятый в Московском Патриархате [Елек-
тронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.religion.in.ua/main/bo-
goslovya/24468-pervyj-bez-ravnyx-otvet-konstantinopolskogo-patriarxa-ta-na-dokument-o-pervenstve-prinyatyj-v-moskovskom-patriarxate.html - Шмеман О. протопресв. Вселенский патриарх и Православная Цер-
ковь // Церковь и церковное устройство. Сборник статей. – Москва: ГРАНАТ, 2018. – С. 164–190. - Документи Святого і Великого Собору Православної Церкви. Крит, 2016 – К.: Відкритий Православний Університет Святої Софії Премудрості, ДУХ I ЛIТЕРА, 2016. – 112 с.
- Клос В. прот. Автокефалія Української Церкви: огляд від Хрещення
до Синодального Томосу. – К., 2019. – С. 184–189. - Announcement (11/10/2018) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://web.archive.org/web/20181011164147/https://www.patriarchate.
org/-/communiq-1 - Офіційне комюніке собору Грецької церкви щодо визнання ПЦУ.
Повний текст [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела:
https://religionpravda.com.ua/?p=35141 - Лист Блаженнійшого Папи і Патріарха Олександрійського і всієї Африки Феодора ІІ до Предстоятеля ПЦУ [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: https://www.pomisna.info/uk/vsi-novyny/lyst-blazhennijshogo-papy-i-patriarha-oleksandrijskogo-i-vsiyeyi-afryky-feodora-ii-do-predstoyatelya-ptsu/
- Журналы заседания Священного Синода от 15 октября 2018 года [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.patriarchia.ru/db/text/5283687.html
- Равеннский документ.
- Всеправославная встреча: чего ждать от обсуждения украинского
церковного вопроса? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://
www.bbc.com/russian/features-51590882
