11 березня 1931 року в Совєтському Союзі заборонили продавати та ввозити Біблію. Книга увійшла до списку антисовєтської літератури як така, що суперечить марксизму-лєнінізму.
Заборона стала закономірним наслідком антирелігійної кампанії. В країні проводили репресії проти священників, перетворювали храми на світські будівлі, а церковні цінності звідти вилучали й продавали за кордон. Діяли громадські організації, серед яких і Спілка войовничих безбожників. У діяльності спиралися на вчення Лєніна, який одним із головних завдань визначав боротьбу з релігією і чорносотенним духовенством, а також Сталіна, який казав, що партія не може бути нейтральною щодо релігії.
Біблію совєтська енциклопедія почала називати збіркою єврейських міфів, яку використовують для затьмарення свідомості народу, а Ісуса Христа – міфічною особою. Людей заохочували читати й дивитися карикатурні Біблії. Одну із таких книг написав 1882 року французький письменник Лео Таксіль. Його “Забавна Біблія” висміювала текст Старого Заповіту та вказувала на значні протиріччя.
Попри заборону, Біблію поширювали нелегально. ЇЇ можна було купити на чорному ринку за середню місячну зарплату робітника або ж виміняти. Виготовляли і самвидав, але уривками, адже книга була дуже великою. Хтось намагався переписувати її вручну та читати рукопис. Офіційно в державі дозволяли купляти лише Псалтир, популярний для читання, але також за великі гроші.
Якщо Біблію знаходили у когось вдома то могли розцінити її наявність як можливу участь у “антисовєтських, іноземних та релігійних організаціях”, що загрожувало трудовими таборами або пізніше навіть розстрілом. Натомість, в переважній більшості книгу просто вилучали та знищували.
Вперше заборону на продаж Біблії зняли 1956 року за Нікіти Хрущова. Тоді надрукували близько 25 тис. примірників, але активно поширювати не дозволили. Незабаром наступ на церкву відновився. Повний дозвіл на видання і розповсюдження надали лише наприкінці 1980-х, в часи гласності й перебудови.
