Колись, на службі у монастирі, він доглядав за пасікою на 120 бджолосімей. Настоятель продавав мед із чималою націнкою як монастирський, що не могло не обурювати чесного монаха.
За правду, яку не боявся казати в очі, його закинули в умови, в яких він насилу не віддав Богу душу. Врятувало вчасне повернення додому. Потому життя водило його по світу: як будівельник працював всюди – від столичної київської забудови до надскладної арки укриття четвертого енергоблоку на Чорнобильскій АЕС. З початком війни він знову відчув, що потрібен Україні і Господу. Відтак удруге прийняв монаший постриг, взявши ім’я Святого Герасима. Архієпископ Євстратій (Зоря) довірив йому парафію у порубіжному Сновську. Неподалік Сновська у мальовничому селі Тур’я отець Герасим знову охазяйнувався пасікою.
Бджола лікує
«Наразі маю десять бджолосімей, – говорить, витягуючи з одного із вуликів рамки, єромонах Герасим. – Монах повинен працювати і мати якесь заняття, адже навіть на Афоні монахи працюють. Я думаю, що повинні бути сили на молитву і сили на працю. Тим більше, що бджола – це Божа комаха».
Багато років тому він прийняв для себе рішення – стати монахом і служити Господу. Пішов на службу до Мгарського Спасо-Преображенського монастиря у Лубнах. Спочатку був пономарем та прибирав у храмі. Від холодної води опухали пальці, і скільки не ходив по лікарях – ніхто не допоміг. Тоді й напоумили його братчики сходити на монастирську пасіку, якою завідував отець Герман.
«Він мені чотири бджоли посадив, вся рука запухла, а через трохи зійшла пухлина, а з нею поправились і руки. Так я і попросився на пасіку, – розповідає монах. – Мед – дуже добрий енергетичний продукт під час посту. Крім того, з нього виходить непоганий квас. Я робив квас із залишків, наливав бочки водою, додавав дріжджів і отримував медовий квас. Іноді додавав до нього липи або ж квітів».
Частина меду йшла для вжитку в монастир, частину ж продавали людям. Останнє неабияк обурювало справедливого монастирського пасічника.
«Мед продавали утридорога під виглядом цілющого монастирського. Бувало, що часто навіть докуповували на базарі. Я казав, що так робити негоже», – пригадує ієромонах.
За правду, яку трактували як непокору, отця вислали на службу у напівзруйнований монастир у Горішніх Плавнях.
«Зима тоді була люта, ми з братчиками ходили в ліс по сирі дрова по коліна в снігу, але, як не старались, стара грубка понад 12 градусів приміщення не прогрівала, – говорить отець Герасим. – Я підхопив застуду, температуру в 40 градусів, зібрав речі і поїхав додому. Це мене і врятувало. Знаєте, добре розповідати тим, хто каже, мовляв, треба було змиритись. А коли ти помираєш, то думаєш інакше».
З того часу він більше не повернеться до монастиря. На життя заробляє працею, оскільки, як виявилось, ще й непоганий будівельник. Серед останнього, до чого доклав рук, – об’єкт укриття на Чорнобильській АЕС. Втім, війна внесла корективи у його свідомість, тож вирішує повернутись до богослужіння, але вже в Православній Церкві України. Спочатку служить у селі Ковпита Чернігівського району, потім отримує парафію у Сновську. Місцевий підприємець Олег Хасенко допоміг «з нуля» побудувати храм. «Якби не було Олега, то і церкви б не було», – коротко говорить єромонах.
Також Олег виступив спонсором і купив на двох із монахом пасіку.
«Допомагаю і сам вчусь, – говорить чоловік. – Місця тут для пасіки – просто чудові. Ось – ділянка, на якій росте малина, а ось тут, – показує рукою на зорану ділянку, – ми посіяли фацелію – однорічну рослину, яка є прекрасним медоносом, пристосованим до нашого клімату. Тут ми працюємо і відпочиваємо. Відпочиваємо від міської суєти, від політики, від усього мирського».
За матеріалами che.cn.ua
