Понеділок, 15 Липня, 2024
Бiльше

    Політичний маніфест чи нормативний акт: що не так з новою редакцією законопроєкту 8371

    Цього тижня парламентський комітет з гуманітарної та інформаційної політики ухвалив до другого читання законопроєкту №8371, який на загал ще називають «законом про заборону УПЦ (МП)».

    Релігійний оглядач Тетяна Деркач ознайомилась із затвердженим текстом законопроєкту і проаналізувала його. Ми дещо спростили та скоротили текст Тетяни. Бажаючі можуть ознайомитися з повним текстом на сайті «Релігія в Україні».

    Наразі законопроєкт № 8371 – вже не той, що був у першому читанні. Його розширили на 1200 правок і перетворили на проєкт Закону України «Про захист національної й громадської безпеки, прав і свобод людини у сфері діяльності релігійних організацій». Первісну редакцію законопроєкту вже можна знайти тільки в розділі “Прикінцеві та перехідні положення”. Це створило плутанину, адже первісний законопроєкт розрісся до величезних розмірів. Зокрема у редакції, запропонованій до другого читання, пропонується внести зміни до шести законів та одного Кодексу.

    Преамбула законопроєкту пояснює потребу та правові основи для ухвалення цієї редакції документу: російська військова агресія проти України, підтримка цієї агресії з боку РПЦ та її української філії, загроза національній безпеці, а також обов’язок держави захищати право громадян на зміну релігійного переконання та право релігійних організацій на зміну канонічної підпорядкованості.

    Правові підстави цього законопроєкту базуються на статті 35 Конституції України, статтях 9 і 11 Європейської конвенції з прав людини, а також рішенні РНБО щодо діяльності релігійних організацій в Україні від 01.12.2022 року. Законодавці попереджають, що це не стосується обмеження прав на віросповідання, не уточнюючи, однак, тлумачення терміну “віросповідання”.

    Тіло закону, без прикінцевих і перехідних положень, складається з одного розділу з п’ятьма статтями, які регулюють діяльність іноземних релігійних організацій (ІРО). Саме цей розділ стосується “заборони РПЦ” в Україні. Але формально це стосується всіх іноземних релігійних організацій, що діють в Україні. Проте окремо виділяються релігійні організації з країни-агресора (Росії). Виявляється, заборона діяльності стосується лише певних ІРО (навіть з країни-агресора), а саме тих, які підтримують збройну агресію проти України та/або включені до окремого переліку в статті 3 законопроєкту.

    Це виправдано, оскільки в Україні можуть існувати організації, чиї коріння сягають Росії. Проте можна припустити, що умовою їхнього функціонування в Україні є лояльність державі. Рівень лояльності буде визначатися в кожному конкретному випадку.

    Тепер розглянемо статтю 3. Очікувано, першою під заборону потрапляє РПЦ, яка відповідає критеріям “ворожості”. Тут все зрозуміло. Але другою… забороняється діяльність релігійних організацій, які будь-яким чином афілійовані з РПЦ. І знову ця нечіткість, стосовно кого саме може йти мова.

    Тут є кілька зауважень. По-перше, з РПЦ афілійована єрархічна структура під кодовою назвою “УПЦ”, яка в Україні не має статусу юрособи. Це гібридна структурна поєднаність, яка може призводити до непорозумінь. Тому хотілося б більш чітких формулювань. Це означає, що доведення афілійованості УПЦ до РПЦ можливе лише в кожному окремому випадку.

    По-друге, практично УПЦ рівняється до іноземної релігійної організації (а отже, і всі громади під брендом УПЦ), що є абсурдом. З цієї норми випливає, що не варто витрачати час на докази: достатньо просто переглянути реєстр юросіб, вибрати всіх суб’єктів, у назві яких згадується УПЦ, і заборонити їх.

    Проте є й інші критерії для заборони ІРО, які законодавці врахували у статті 5-1 нової редакції закону про свободу совісті. Вони включають застосування різних санкцій і заборону діяльності українських юросіб, пов’язаних з забороненими ІРО. Це може відбутися через суд.

    Законопроєкт, яким запропоновано заборонити діяльність певних релігійних організацій в Україні, викликає ряд зауважень та сумнівів.

    Заборона релігійних організацій пов’язана з кількома критеріями, такими як афілійованість з РПЦ, підтримка російської збройної агресії та пропаганда «русского мира». Проте виключення релігійних організацій, що підтримують «русскій мір», здійснюється лише для релігійних організацій, а не для інших суб’єктів.

    Деякі положення законопроєкту можуть викликати недовіру, зокрема невизначеність критеріїв оцінки «на око» та недостатня компетенція осіб, які мають визначати ці критерії.

    У цілому, нова редакція законопроєкту викликає враження недбалості та відсутності структурованого підходу до регулювання відносин у сфері релігії. Він скоріш схожий на політичний маніфест, ніж на ретельно продуманий нормативний акт.

    Найсвіжіше

    Популярне