Попри те, що у РПЦвУ продовжують перекладати вину за конфлікти у парафіях на дії Вселенського патріарха Варфоломія, реальність зовсім інша. Патріарх Варфоломій надав Томос ПЦУ і перед тим організував Об’єднавчий собор. Чи були б протести на парафіях, якби весь єпископат і всі священники в Україні об’єднались в одну незалежну від Москви Церкву? Звісно ні. Ніякі «захоплення» при цілковитому об’єднанні православних в Україні не могли відбуватись з тої причини, що всі стали єдині, виконавши настанову Ісуса Христа: «щоб усі були єдині» (Ів. 17:21).
На жаль цього не відбулось. Лише УАПЦ і УПЦ КП та два митрополити УПЦ МП виявили бажання об’єднатись в одну Церкву, розуміючи, що наша сила в єдності. Противники єдності українців і прихильники єдності із Москвою проігнорували Об’єднавчий собор і зробили все, щоб всі інші повторили їх «стояння за Онуфрія-Кіріла». Це спровокувало конфлікти на парафіях і протистояння за храми.
Природно що більшість парафіяни будуть проти духовного підпорядкування Москві і тому виникали конфлікти в релігійних громадах. Особливо на Західній Україні, бо на сході ще жевріє підтримка ідей ОПЗЖ і РПЦ. Але кого винити в конфліктах на парафіях? Патріарха Варфоломія, який дав ліки і організував Об’єднавчий собор, чи керівництво РПЦ в Україні, яке відмовилось єднатись, для консолідації розділеного українського суспільства, для завершення Незалежності України, яку святкували на днях і на святкування якої грозився не прийти Онуфрій. Відповідь очевидна, але не для всіх.
Навіть після тривалого часу, митрополит Антоній (Паканич), ймовірний наступник Онуфрія, продовжує говорити, що у тому, що в РПЦвУ не хочуть єднатись і на парафіях виникають конфлікти — винен особисто Вселенський патріарх Варфоломій, а не Московські розкольники і він сам.
Замість того щоб єднатись, у Моспатріархаті організовують своїх вірян на мітинги проти патріарха Варфоломія, який дав всі засоби для духовного єднання православ’я в Україні. Того – хто зруйнував стіну між «канонічними» і «неканонічними» і проклав мостик між ними, дав все для того, щоб примиритись після десятків років релігійних воєн. Варфоломій став головним ворогом не тільки для керівництва РПЦ в Україні, а і для Кремля. Саме РПЦ найперше розірвала свої молитовні зв’язки із Константинополем у 2018 році, а потім це рішення змавпували єрархи РПЦ в Україні.
Звісно, що президенту Російської Федерації, яка сьомий рік веде війну з нами, Владіміру Путіну, вигідне розділення українців, яке триває із початку Незалежності України. Давня правдива приказка про трьох гетьманів і двох українців доповнюється і підтримується Москвою, через церковне розділення.
Через розділення українців Путіну набагато легше говорити про «один народ», натякаючи на релігійний зв’язок вірян РПЦ в Україні із Московським патріархатом, що він і робить час від часу. Адже для вірян РПЦ в Україні, московський патріарх Кіріл (Гундяєв) є предстоятелем. «Наш патріарх – Кіріл» – саме із таким гаслом, радикали із РПЦвУ хотіли зустрічати Варфоломія в аеропорті.
Путіну також вигідне існування РПЦ в Україні і Кремль буде вливати всі ресурси на його підтримку, адже саме ця структура забезпечує ідеологічну промивку мізків вірян в дусі єднання України із країною агресором – Росією. Саме в середовищі РПЦвУ є нормальним вшановувати совєтських катів і зовсім не заведено згадувати про борців за незалежність України – героїв УПА, ОУН, Січових стрільців та інших. Там помпезно святкують «9 мая “День попєди”» і повторюють всі ті пропагандистські кліше, які РФ виробила і поширювала впродовж всієї історії свого існування. Про це свідчить стаття Путіна.
Яке там єднання і взаємоповага українців, якщо сам Онуфрій, який до останнього старався не ходити на акції ненависті проти патріарха Варфоломія, але 23 серпня особисто благословив їх. Він фактично благословив розкол України.
Тепер вже маски скинуті і ніхто вже не ховається за ГО «Миряни». Раніше “антиварфоломієвські” мітинги подавали як голос народу, попри їх проплаченість, але тепер вже не буде сумнівів, що це не голос народу, а підбурювання окремих церковних єрархів Російської Церкви в Україні та їх ручних «рупорів», які писали листа патріарху Варфоломію. А чому ніхто із Моспатріархату не написав листа до своїх вірян про те, що із 1686 року порушується канонічний порядок в Україні? Чому ніхто не ставить їм питання про те, що як так сталось, що в Україні духовенство перестало згадувати свого предстоятеля — Вселенського патріарха і замість нього почали згадувати Московського? Чому там ніхто не згадує за анексію Київської митрополії Московським патріархатом.
Невигідні питання, незручні відповіді спіткають їх при цьому, адже доведеться зізнатись, що РПЦвУ – це дітище розколу від Константинопольської Матері-Церкви. УАПЦ і УПЦ КП – теж, але вони послідували Томосу і заклику Вселенського патріархату, для унормування канонічного порядку і об’єднались в одну церкву, визнану Церквою Матір’ю. У РПЦвУ навпаки, вдають, що «нічого не сталось і не змінилось, а ми ні в кого нічого не крали і не анексували та не зраджували Матір-Церкву». Тому там створюють свою викривлену реальність, ілюзію, брехню і вже на цю ілюзію і брехню вони натягують свої аргументи, які нібито здаються правильними.
Тобто вони не згадують те, що РПЦ вкрала Київську митрополію у Вселенського патріарха, зате кричать про інше — що в них «захоплюють храми», коли повертають ці храми в канонічну церкву, яку і благословив Вселенський патріархат. Вони виступають проти того, в кого 300 років тому вкрали церковні території – Вселенського патріархату. Замість вибачень за крадіжку і порушення канонів – в РПЦ сипляться образами і анафеми на Константинопольську Церкву. Поліція навіть вилучила в одного вірянина РПЦ плакат, де писало, що Андріївська церква не «надбання сатанізму». Щоб посилити свою неправду в РПЦвУ вдались до грошового заохочення агітаторів за єдність із Москвою.
Символічно що такі акції РПЦвУ проходили біля пам’ятника радянського генерала Ватутіна. Їх влучно назвав речник ПЦУ «комсомольським антицерковним карнавалом». Та попри всі намагання РПЦвУ зірвати візит Вселенського патріарха він успішно завершився. Патріарх Варфоломій дуже задоволений і наочно пересвідчився в правильності рішень Константинопольського патріархату.
Чи можуть тепер єрархи РПЦвУ зватись учнями Ісуса Христа, коли вони закликають до розділення, а не до єдності навколо Київського престолу. До єдності православних українців навколо Київського престолу також закликає предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній.
Хіба можуть в РПЦвУ зватись тими, що виконують настанову Ісуса Христа «щоб усі були єдині», коли замість сідати за стіл переговорів, вони стають в жорстку опозицію і виконують всі вказівки проросійських нардепів та Кремля? Не бажають навіть брати участі в спільних заходах, де буде патріарх Варфоломій і навіть це їм ледве вдається. Хочуть що Вселенський патріарх вів переговори із громадськими організаціями «Мирян», мета яких не плідні переговори, а загострення міжконфесійного миру. Звісно, що такі дії аж ніяк не тягнуть на духовну поведінку монахів, чи священників, чи просто християн. Така поведінка природна для політиків, для пропагандистів Кремля і для тих, хто сумує за СРСР і хоче президенства Віктора Медведчука чи когось із ОПЗЖ. На жаль, маємо те, що маємо.
