27 березня в РПЦ під головуванням патріарха Московського Кіріла видали “наказ”, у якому війна в Україні називається “священною”. Також там пропонують на державному рівні затвердити і захищати ідеологію “триєдиного русского народу”.
Давайте проаналізуємо цей “наказ”.
Ідеологічне підґрунтя:
Найбільш гострій критиці треба піддати ідеологічну спрямованість “Наказу”. Документ пронизаний ідеями російського націоналізму, що ставить під сумнів його об’єктивність і неупередженість. Стверджується домінування російського народу над іншими народами, що несе в собі небезпеку дискримінації та міжнаціональної ворожнечі. “Наказ” заохочує агресивну і невиправдану і загарбницьку війну. Окуповані землі, оголошуються “власною землею” росіян, а також містить іншу брехню про війну рф: “В ходе СВО русский народ с оружием в руках отстаивает свои жизнь, свободу, государственность, цивилизационную, религиозную, национальную и культурную идентичность, а также право жить на собственной земле в границах единого Российского государства.”
Попри те, що “Наказ” затверджений за участю патріарха РПЦ, в ньому немає жодної згадки про Ісуса Христа чи православ’я, або віру в Бога. Тобто у РПЦ навіть не маскуються під православ’я і псевдоцерковний стиль, а видають цілковито ідеологічний пропагандистський документ
Небезпечні міфи:
“Наказ” містить низку спірних і непідтверджених історичних тез, наприклад, про “триєдність російського народу” чи особлива духовна місія Росії. Ці міфи немає під собою наукової основи і використовуються конструювання ворожого образу “іншого”. РПЦ пропонує заперечити суверенність і окремішність українського і білоруського народів і реальність існування окремих суверенних держав визнаних міжнародним правом. Представники Московського патріархату охрестили українців “малоросами”. Документ не згадує ні за башкир, ні за чувашів, марійців, удмуртів і мордвин, бурятів, калмиків, які населяють території РФ.
Присутня ідеалізація минулого, що заважає об’єктивному погляду на історію. Не згадується про те, що саме Київ дав просвітлення в культурному, духовному і освітньому плані на території, які зараз звуться росією. Втім росія вже давно поставила на конвеєр перекручування історії задля імперських цілей.
Документ фокусується на вузькому колі питань, переважно пов’язаних із геополітичними інтересами Росії та виправдовуванням “СВО”. Замість конструктивного діалогу з іншими культурами “Наказ” закликає до конфронтації із “Заходом”.
Невідповідність цілей і дій:
“Наказ” декларує прагнення до миру і єдності, але при цьому виправдовує військову агресію проти України. Проголошується захист традиційних цінностей, але водночас спостерігається зростання корупції та соціальної нерівності. Заявлена турбота про “Русский мір” підкріплюється знищеними містами і селами в Україні, вбитими десятками тисяч мирних жителів.
Кремль може використати “Наказ” для маніпулювання громадською думкою і виправдання дій, що суперечать міжнародному праву.
Ідеологічне підґрунтя документа викликає серйозні занепокоєння. Він просякнутий ідеями російського націоналізму, агресивного російського месіанства та заперечення суверенності інших народів, особливо українського. Це створює серйозні ризики дискримінації, ворожнечі та виправдання незаконної військової агресії.
