Цього дня ми продовжуємо вшанування подій та осіб, пов’язаних із Різдвом Христовим. Ми згадуємо про праведного Йосифа, обручника Пречистої Діви Марії та піклувальника і названого земного батька Господа Ісуса Христа, а також про царя і пророка Давида, Спасителевого праотця, і про Якова, апостола з числа 70-ти, першого єпископа Єрусалиму, який іменується братом Господнім, бо він був сином Йосифа. Чому саме цих трьох осіб Церква згадує в неділю після святкування Різдва Христового?
Найперше для того, щоби знову підкреслити істинність втілення Сина Божого. Цар і пророк Давид, хоча і жив за багато століть до Христового Різдва, є прямим земним праотцем Спасителя, Який і через Матір Свою, і через Її обручника праведного Йосифа походить з царського роду. Визнання цього факту і Писанням, і сучасниками земного життя Христа є важливим підтвердженням, що Він є істинний Месія, законний Цар, пришестя Якого провіщене було Богом через пророків.
Часто на сторінках Євангелія ми зустрічаємо звернення людей, які просили щось у Господа Ісуса, або публічно прославляли Його, – «Сину Давидів». Наприклад, так Його називають сліпі, які просять про зцілення, так до Нього звертається жінка-хананеянка. Коли Господь урочисто, як духовний Цар, входить у Єрусалим, народ зустрічає Його вигуками: «Осанна Синові Давидовому!» (Мф. 21:9).
Писання свідчить, що Бог дав обіцянку царю Давиду утвердити в його нащадках престол царський довіку і що саме з його нащадків прийде Спаситель світу. Тому, визнаючи Ісуса з Назарету Сином Давидовим, сучасники земного життя Христового визнають, що саме на Ньому сповнилися давні пророцтва і що саме Він є тим обіцяним Месією-Помазаником. А через ці свідчення, згадуючи нині про царя Давида, ми також оновлюємо наше власне сповідання Христа як Того, Хто є і нашим істинним Царем та Спасителем, в Якого ми віруємо, Якому поклоняємося і Якого прославляємо.
Ми згадуємо також і праведного Йосифа, якого, за свідченням апостола Матфея у Євангелії, ангел теж називав «сином Давидовим», бо він походив з його роду – згадуємо обручника Діви Марії, названого земним батьком Спасителя, піклувальника про Нього в дитинстві. Ми знаємо з Писання і Передання, що Йосиф був чоловіком побожним і праведним, мав сім’ю, але став удівцем. Яків, який в Писанні згадується як «брат Господній», є рідним сином Йосифа.
Для піклування про Діву Марію, яка перед Богом дала обіцянку цнотливості та присвячує усе своє життя на служіння Всевишньому, Господь посилає Йосифа, щоби він став обручником Пречистої. Це означає, що за законом Йосиф вважався чоловіком Марії, але він не мав із зарученою плотських відносин, про що і свідчить нам Писання. Таким чином Йосиф і Марія є земною родиною Сина Божого. І вшановуючи їх, ми через це також вшановуємо істинність Боговтілення.
Яків, брат Господній, за прикладом свого батька Йосифа був людиною побожною. Він відрізнявся знанням Старого Завіту та відданістю правилам і настановам закону Мойсеєвого. Тому на початку Яків, як також й інші близькі земні родичі Ісусові, не міг сприйняти, що його названий брат є Месією. Про ці сумніви згадує Євангеліє.
Але згодом Яків твердо увірував у Христа і після Його воскресіння з мертвих став одним з головних свідків Євангелія серед юдеїв. Як відомий своєю праведністю та знанням закону Божого, він шанувався серед юдеїв. Тому його проповідь про Христа була плідною серед них і він став першим єпископом Єрусалиму, очоливши молоду християнську громаду Святого Міста. Натомість противники Євангелія шалено ненавиділи Якова і через озлоблення в решті решт вбили його, тож своє життя та служіння апостол Яків завершив як мученик.
Не лише для своїх сучасників святий Яків був проповідником і наставником. Як той, хто належав до земної родини Спасителя, як людина, обізнана у Божому Законі і як праведник, апостол Яків також є свідком і для всіх нас, вказуючи на Ісуса як на істинного Месію, Якого і нам належить приймати і заповіді Якого виконувати.
Згадуючи про земних родичів Христових та завершуючи цим спогадом богослужбове вшанування Різдва Сина Божого ми цього недільного дня також розпочинаємо приготування до свята Богоявлення. Адже наступного тижня ми будемо прославляти Хрещення Господнє у Йордані, під час якого сталося одкровення всіх Трьох Осіб Пресвятої Тройці – Отця, Сина і Святого Духа, – і від якого розпочалося принародне, відкрите служіння Спасителя та проповідування Ним Євангелія.
До речі, як ми пам’ятаємо, Предтеча і пророк Іоан, який сповіщає про прихід Месії та вказує на Нього, як на Агнця, що бере на Себе гріхи світу, також є по плоті родичем Спасителя. Бо мати Іоана, Єлизавета, була родичкою Діви Марії, як про це свідчить Євангеліє. І сам майбутній Предтеча, ще перебуваючи в утробі матері своєї, з радістю зустрів Христа, Який перебував в утробі Пречистої Діви.
Отже, завершуючи спогади про подію Різдва Христового, коли Син Божий народився у світ і став Сином Людським, ми переходимо до вшанування явлення Христа народові на Йордані та до спогадів про всі події, які супроводжували початок благовістя Спасителя. У давній час, як відомо, обидві події, Різдво Христове і Його Хрещення, вшановувалися в один день, а саме 6 січня, як свято Богоявлення. Однак в IV столітті заради більшого утвердження істини втілення Сина Божого та щоби підкреслити виняткове значення Різдва Христового, спогад про нього був відокремлений від спогаду про Хрещення і став вшановуватися 25 грудня. Відтак між двома святковими днями виник проміжок в часі, яким є особливо урочистим, наповненим богослужіннями. А нинішній недільний день після Різдва і перед Богоявленням є сполучною ланкою між цими двома святами.
1 січня, на восьмий день після Різдва Христового, як частину цього урочистого періоду ми маємо спогад ще однієї євангельської події – Обрізання Господнього, наречення Богонемовляті імені Ісус, а також прославлення великого ієрарха Церкви Василія, який упокоївся цього дня. А напередодні ми прославляємо пам’ять іншого видатного святителя і церковного будівничого, Митрополита Київського, Галицького і всієї Руси Петра Могили, земний шлях якого завершився в ніч з 31 грудня на 1 січня 1647 року.
У такий спосіб у єдине ціле сплітаються події євангельського часу, спогади про пророцтва і про праведників Старого Завіту, про земне життя Сина Божого і про Його вірних служителів різних епох, які хоча і жили в різних історичних умовах, однак віддано служили Господу і Його Церкві.
Молитвами святих отців наших царя і пророка Давида, праведного Йосифа Обручника, апостола Якова, святителя Петра, Митрополита Київського і всієї Руси, і всіх святих, Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас! Амінь.
