Вселенський патріарх Варфоломій у середу, 6 грудня 2023 року, розіслав послання з усіх боків з нагоди свята святого Миколая, архієпископа Мирлікійського.
Вселенський Патріарх очолив Божественну літургію в базиліці Святого Миколая, де знаходилася гробниця святителя, в Мир (Демре), Лікійських. Вселенський Патріарх очолив богослужіння разом із митрополитами Халкідонським Еммануїлом, єпископом Деркойським Апостолом, єп. Пісідійським Іовом й іншими священнослужителями, повідомляє сайт ec-patr.org
Слід зазначити, що Його Всесвятість відвідав Святу Митрополію Міри втретє як Вселенський патріарх і вчетверте як архієпископ, а Божественну Літургію в базиліці він очолив через десять років після попереднього візиту.
У своєму слові патріарх звернувся до житія шанованого святителя Миколая, зазначивши, що його стосунки з паствою були настільки інтенсивними і глибокими, “що він проник у свідомість пастви”, і з цієї причини “християнство, а особливо наш романство, вшановує святого Миколая всіма способами, які породжує його традиційне почитання”.
Патріарх згадав про вселенську пошану, якою користується святий Миколай, підкресливши, однак, що зовсім інша річ – вшановувати святого в осідку його Провінції, де знаходиться його гробниця і мощі, де був його вівтар.
Вселенський Патріарх Варфоломій сказав, що “… саме звідси, натхненний божественною ревністю, великий Отець вирушив до Нікеї у Віфінії, на Перший Вселенський Собор, щоб там достовірно проголосити віру в Христа і заглушити богохульства єретиків, а не бути заляканим перед Святим Імператором, щоб гніватися, не грішачи, і рішуче сприяти розвитку, окрім богословських, та інших питань, якими був стурбований собор Святих Отців.
Те, що ми вважаємо Сходом, а це велична праця святих апостолів Петра і Павла, Андрія Первозванного, Івана Богослова, насправді є історичним шляхом і місцем освіти в часі Церкви.
Схід є не лише батьківщиною великих святих, але й колискою Церкви в її теперішньому вигляді. Наше богослов’я та еклезіологія зародилися на цих священних землях, в межах канонічної юрисдикції Вселенського Патріархату. Саме тут збиралися Вселенські Синоди, формуючи церковну свідомість, закорінену в служінні Господа, що виходить за межі національних чи інших відмінностей. Мудрість Святих Отців встановила пентархію та її ієрархічний порядок, визначивши межі, принципи та цінності з глибоким розумінням, враховуючи історію та святість кожного регіону.
Таким чином, з Малої Азії ми проголошуємо в усіх напрямках, що справжньою і єдиною Церквою-Матір’ю є Велика Константинопольська Церква. Вона є єдиною спадкоємицею хресної жертви Ісуса Христа за все людство, яка породила численні Церкви від Болгарії до України. Ця декларація не є сучасним винаходом в еклезіології, але життєвою істиною і традицією, успадкованою від Отців Вселенських і Помісних Синодів.
Це не просто теоретичне твердження, а безперервний, благословенний акт Церкви, який дарує Константинополю привілей жертви Розп’яття, шлях жертовності та становище Глави всіх Церков. Він постійно носить терновий вінець, що символізує Страсті Господні.
Як смиренні спадкоємці, з Божої ласки, цих традицій, ми присягаємося берегти цю священну довіру. Ми відмовляємося від покладеного на нас священного обов’язку і відповідальності.
Ми не відмовляємося від мантії Матері Великої Церкви, ролі, переданої нам з кров’ю, і зобов’язуємося передати її неушкодженою і незмінною. Протягом 32 років і в майбутньому ми з радістю приймаємо це завдання, служачи Пресвятій Богородиці.
Ми не відступаємо від Хреста, якому присвятила себе Константинопольська Церква. Ми залишаємося відданими своєму покликанню, шануючи нашу історію і мудрість Отців.
Ми навчилися вести всі народи, раси і мови до Воскресіння через Хрест. Ми готові перетерпіти розп’яття і з’єднатися з Христом до кінця часів, заради всього світу. Отож, стоїмо твердо, всі разом, у благоговійному трепеті перед Божим суддівським престолом!”.
Далі, говорячи турецькою мовою, Вселенський Патріарх згадав про війни, що тривають на Близькому Сході та в Україні, зазначивши, що вони глибоко впливають на все людство.
“Сьогодні ми прийшли сюди, до храму Святого Миколая, щоб ще раз помолитися за мир. Ми молилися за те, щоб війни якнайшвидше закінчилися, але також і за припинення страждань в обох регіонах України та на Близькому Сході. Щоб матері більше не плакали, діти не боялися, молодь не вмирала рано. Ми сподіваємося, що міцний мир якнайшвидше запанує в наших сусідніх країнах, з якими нас омиває одне море – Середземне”.
