Неділя, 15 Січня, 2023
Бiльше

    Господь говорить до нас в подіях нашого життя – екзарх Вселенського Патріарха

    У неділю, 15 січня у Ставропігії Вселенського Патріархату в Україні – Андріївському храмі – екзарх Вселенського Патріарха єпископ Команський Михаїл звершив Божественну Літургію у співслужінні диякона Івана Петрущака.

    Священнослужителі піднесли заупокійні прохання до Бога за полеглих воїнів, що життя своє за Україну віддали та мирних жителів, вбитих загарбниками.

    Під час проповіді єпископ Михаїл розповів про покликання людське: хоч людина завжди думає, що може зробити все краще за Бога, але Він не полишав її і посилав на землю пророків для настанови людей на вірний шлях.

    “І от прийшов сам Господь Ісус Христос, щоб не тільки наблизити людину до Бога, а сповістити, як вірити спасти та обожнити її. Проте людина знову повторює шлях Адама і Єви і знає як “краще”, – зазначив архієрей.

    Екзарх Вселенського Патріархату звернув увагу, що ми не завжди йдемо до Бога, а він говорить до нас в подіях нашого життя, у кожній зустрічі в нашому житті. Щоб прийняти дарунок спасіння, необхідно приготувати своє серце, йдеться на сторінці Ставропігії.

    За словами єпископа Михаїла, Причастя і молитва не має стати якоюсь рутиною, яку ми робимо у вільний час коли нам зажадається. Особливо зараз, в час війни, щодня у нас є великі можливості для того, щоб проявити свою віру і щоб бути християнином.

    Очільник Ставропігії Вселенського Патріархату в Україні закликав вірян пам’ятати, що Священне Писання, не просто літературна пам’ятка, а з його сторінок Господь закликає нас, взиває до нас і дає настанови, як нам треба вірити, як на треба жити. Особливо у важких ситуаціях Господь дає нам можливість уподібнитись Йому, наблизитись до Нього, стати подібними Йому у милості, в любові в поблажливості.

    В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь. Читаючи Священне Писання, дивлячись на історію людства ми з вами бачимо, що Господь від початку створення людей спілкувався з ними безпосередньо. Бажав їм всього благого, довіряв їм, адже доручив першим людям, Адаму і Єві, доглядати райський сад. Але нажаль людина має таку властивість, що вона завжди думає, що може влаштувати все краще, як то запланував Господь.

    Адам і Єва захотіли стати Богами дуже швидко. Незважаючи на те, що Господь дав їм заповідь не вкушати від дерева пізнання добра і зла, вони вирішили, що вони знають кращий шлях, який їм підказав диявол. Вкусити і стати як Боги, знаючи добре і зле. Попри те, що людина відступила від заповіді Господньої, Господь ніколи не полишає людину, як би далеко вона від Нього не пішла.

    І протягом усієї історії людства, до приходу Спасителя ми бачимо, що Господь посилає пророків, дає Одкровення тільки для того, щоб людина схаменулась, врозумилась і зрозуміла до чого вона покликана. Наскільки цінна вона в очах Божих. Наскільки близька вона до Бога.

    І от прийшов Спаситель, втілився сам Господь, для того, щоб не тільки наблизити людину до Бога, сповістити шлях, як жити, як вірити. Розп’явся, щоб викупити всю природу людську, освятити і піднести на найвищий щабель – на престіл Божий. Але людина повторює шлях Адама і Єви. Вона завжди знає, як “краще”. І сьогодні, читаючи Євангелія, ми чули з вами, як лунали слова: “Початок Євангелія Ісуса Христа Сина Божого. Я глас вопіющого в пустелі. Вирівняйте стежки Господу”. Це слова Івана Хрестителя, якими він закликав юдеїв перед пришестям Христа, перед Його явленням, виходом на проповідь прийняти істину Божественну. І цей заклик звернутий і до всіх нас.

    Кожного дня в нашому житті ми чуємо голос Івана Хрестителя: “Глас вопіющого в пустелі. Прямими приготовте стежки Господу”. Що ж це означає? Невже Господь не може пройти без стежок? Ясно, що Господь всемогутній, але саме тут в Святому Писанні мається на увазі наше з вами серце, адже незважаючи на те, що Господь любить нас, завжди біля нас, допомогає нам, ми завжди і кожного дня можемо зрозуміти – ми різні. Ми не завжди йдемо до Бога, ми не завжди знаходимось біля Нього. Іноді йдем саме в ті пустелі не розрівняній, для того, щоб займатись своїми справами, полишаючи Його заповіді і не звертаючи на Нього уваги. Але цей заклик є звернутий до нас, для того, щоб ми пам’ятали, що те, що ми отримали як дарунок від Господа, від апостолів – це не дрібничка якою можна нехтувати, а це великий дарунок, яким нам необхідно цінувати. Адже навіть читаючи Священне Писання, приступаючи до Святих Таїн, необхідно підготувати серце своє, щоб спілкування з Богом і кожен раз, коли ми стаємо на молитву і особливо коли ми причащаємось святих Христових Таїн, щоб ця подія була дійсно величезною подією, а не просто якоюсь рутиною, яку ми робимо у вільний час коли нам зажадається.

    Кожного дня Господь дає нам можливості подивитись і схаменутись. Подивитись на себе, чи живемо ми так, як Бог заповідав. Чи дійсно ми віримо і віра наша втілюється у добрих справах, назовні, а не просто на словах. Господь не тільки говорив через пророків протягом усіх часів Старого Завіту, не тільки звертався до апостолів безпосередньо в Господі Ісусі Христі – Сині Своєму, Господь говорить і до нас з вами. В подіях нашого життя, у кожній зустрічі нашого життя, адже у нас є вибір, як поступити: як віруючий християнин – чи як людина, яка не знає Бога. Особливо в цей тяжкий час, коли ми з вами переживаємо, ворожу навалу, коли гинуть люди, щодня відкриваються можливості для того, щоб проявити свою віру, проявити себе. Не перестати бути людиною перш за все. Не перестати бути християнином, а поступати гідно свого звання і віри, свого покликання.

    Кожного дня, навіть у дрібничках, якщо ми щось пообіцяли – дотриматися свого слова. Якщо людина нам довірилась – виправдати цю довіру. І саме сьогодні слова із сьогоднішнього апостольського читання, можна сказати, ілюструють ту ситуацію в якій ми сьогодні знаходимось. Апостол Павло каже: “Сину Тимофій, перенось скорботи і звершуй служіння гідно”. Тобто не зважаючи в якій би ситуації ми не перебували, ми завжди можемо бути християнином, вчиняти гідно.

    Завжди поступати, як християнин, не виправдовуючись, мовляв: “Я збрехав, бо такі були обставини. Я вкрав, тому що мені важко. Я поступив негідно, тому що така була ситуація і був повинен це зробити, щоб вижити”. Ні – виживемо. І сьогодні саме ми всі складаємо іспит на те, чи можемо ми бути християнами, чи можемо ми сказати, що ми залишаємось гідними людьми, переживаючи важкі часи ворожої навали.

    Дорогі друзі, пам’ятаймо, що відкриваючи Священне Писання, ми читаємо не просто літературну пам’ятку якій вже кілька тисяч років. Зі сторінок Священного Писання, Господь закликає нас, взиває до нас і дає настанови, як нам треба вірити, як на треба жити.

    Не тому, що це така добра традиція, а тому, що це наближає нас до Нього. Тому що це обожнює нас, більше того. Господь прийшов для того, щоб саме обожити людину, повернути не тільки первісний стан в якому вона була в раю, а піднести набагато вище. Тому не нехтуймо хвилинами спілкування Богом. Не нехтуймо і випробовуванням в нашому житті. Пам’ятаймо, що особливо у важких ситуаціях Господь дає нам можливість уподібнитись Йому, наблизитись до Нього, стати подібними Йому у милості, в любові в поблажливості. Для цього в нас є кожен день.

    Отже сьогодні, молячись на Божественній Літургії, попросімо, щоб Бог дав нам сили в будь-якій важкій ситуації поступати згідно нашої віри, згідно нашого покликання, згідно з своїм званням християнина. Хай Господь береже всіх нас, допоможе нашим захисникам і завжди врозумляє нас, читаючи святе Писання, стаючи на молитву, пам’ятати ким ми є і до чого покликані. Амінь.

    Найсвіжіше

    Популярне