Четвер, 22 Вересня, 2022
Бiльше

    «Дітей вбивають, а в Малині моляться за Кіріла»: інтерв’ю з настоятелем храму ПЦУ на Житомирщині

    У квітні віряни Свято-Успенського храму у Малині, що на Житомирщині, прийняли майже одностайне рішення вийти з-під юрисдикції української православної церкви московського патріархату і приєднатися до Православної Церкви України. Історичне для парафії рішення особисто благословив митрополит київський Епіфаній.

    Настоятель храму – протоєрей о. Олег Власюк один з небагатьох священників, який вирішив залишитися з громадою. В інтерв’ю MALYN.MEDIA він розповів про те, як відреагували на перехід у московському патріархаті, чому громада так довго йшла до ПЦУ, а також про «сусідів», які у приміщенні заводу моляться за «русскій мір» і, так виглядає – не збираються каятися…

    «НЕ ХОТІЛИ ВОРОЖНЕЧІ»

    – Отче Олегу, почну з незручного питання: чому за 8 років війни, ви тільки у квітні прийняли рішення піти з московського патріархату?

    – Я один з перших священників з Малинського району, який, починаючи з 2014 року кожної літургії молився за усіх наших воїнів-земляків. Пригадую, тоді Петро Піковський (тодішній перший заступник міського голови Малина, – ред.) приніс список, в якому було, здається, 700 людей з Малинського району. І я разом з вірянами просив Бога за них. Ми також були одним з перших у районі храмів, які збирали допомогу для АТО.

    – Але продовжували це робити під юрисдикцією московського патріархату…

    – Говорячи по правді, не хотіли, щоб було так, як свого часу було з Демченком (конфлікт навколо храму у центрі Малина, – ред.) чи як у Ворсівці… Ми з громадою вирішили: у церкві не повинно бути сварок, розбрату. Бог там, де любов, де мир. Тому перечекали, і у квітні цього року 95% наших вірян проголосувало «за» перехід у ПЦУ. Я також пішов за громадою.

    – Як відреагували у вашій колишній єпархії?

    – Ніяк. Навіть дзвінка не було. Вони називають нас розкольниками. Але в очі мені ніхто цього не говорив.

    – На Малинщині були випадки, коли настоятелі не підтримували рішення громади покинути МП.

    – Не хочу й думати про такі варіанти. Я – українець! У мене син військовий! Як я можу по-іншому вчинити?! Завжди молився за воїнів, які захищають наші землі, а сьогодні буду молитися за «рускій мір»? Треба вже бути якимось божевільним. Нормальна людина хіба може жити в Україні, виховувати тут дітей, внуків, і молитися на загарбників, які прийшли нас вбивати?

    – Ви сказали, що рішення про перехід підтримали 95% вірян. А скільки загалом вірян нараховує ваша парафія?

    – Ми запитували думку насамперед тих, хто регулярно відвідує богослужіння і причащається. Згідно з уставом, саме вони вважаються громадою храму. У голосуванні взяли участь близько ста осіб. Усіх інших, хто в церкву приходить кілька разів на рік, ми не запитували.

    – Як свою думку аргументували ті, хто виступив «проти» від’єднання від МП?

    – Один просто висловився, що «категорично проти». Інша сказала: «Мені треба це все ще переварить»… Ще одна відмовилася тим, що начебто до нас приходить молитися, а насправді є парафіянкою іншого храму. Всі інші – без роздумів підписалися за перехід. Думаю, що по всій Малинщині у нас найбільш мирно прийняли це рішення.

    – Ви обрали підпорядковуватися саме митрополиту Епіфанію, а не єпископу Житомирському. Чому?

    – Так, я підпорядковуюся безпосередньо Епіфанію. Таким було моє рішення після обдумування. Зателефонував безпосередньо у Київ, запросили, я приїхав. Блаженніший мене прийняв і благословив.

    Звісно, ми перебуваємо у єдності з Житомирським єпископом, але підпорядковується наша громада виключно предстоятелю церкви. Називаємося тепер так: Ставропігійна Свято-Успенська парафія Київської митрополії ПЦУ.

    – З ваших спостережень: зменшилася чи збільшилася кількість вірян вашого храму після переходу у ПЦУ?

    – Вся моя громада залишилася при мені. Нових людей особливо не бачу. Хоча зараз важко судити, бо війна, багато молоді за кордоном чи на заході країни.

    «ЗІБРАННЯ БІСНУВАТИХ»

    – Сьогодні у Малині залишилися тільки одна громада московського патріархату. Правлять на території заводу – МДЕЗ…

    – Я вам більше скажу: це не лише єдина у Малині, а ще й єдина у Малинській громаді! Та ще й до всього – у самому місті…

    – Ви спілкуєтеся? Які маєте думки про них?

    – Я з ними не спілкуюся і не збираюся спілкуватися. У час війни ми повинні бути єдиною нацією і жити в єдності. А не молитися за того, хто благословив убивства в Україні.

    Діти вмирають, а в Малині моляться за Кіріла, московського патріарха. І возносять його ім’я, уявляєте?!

    Це мені люди, які відвідують цей «храм», розповідали. Не знаю, правда, чи згадують Онуфрія (предстоятель російської православної церкви в Україні, – ред.) Та це вже не так важливо. Головне те, що там Кіріла згадують стовідсотково.

    Я навіть не чув, хто ще сьогодні в області проговорює його ім’я під час служінь, окрім наших малинців. Церквою їх не називаю принципово ще з тих часів, коли вони правили у приміщенні військкомату. Там тільки зібрання біснуватих сходилося… Віруючих людей там немає.

    – А скільки їх, не знаєте? Ви ж поруч фактично. Але до вас вони не поспішають…

    – На Спаса, 19 серпня, так підрахував, що, мабуть, людей 50 точно прийшло туди. Скільки насправді, не знаю. Я туди не ходжу і своїх людей туди не делегую. У провокаціях я не зацікавлений. Ми молимося Богові, а вони кому – тут ще питання. Може, Кірілові?

    Бог – це любов, а яка може бути любов, якщо вони моляться за того, хто благословив насильство? Якщо він благословив вбивство, то згідно з церковними канонами, він має бути позбавлений сану.

    Можна ще по-іншому сформулювати. Вони моляться за Кіріла, який є представником рф, а отже – за рускій мір. За владу – значить за чужу владу, за путіна. За військо – значить за чуже військо, за окупантів.

    – Добре, а що з такою діяльністю робити? Місцева влада, з погляду законодавства, не має управи на них. З іншого боку і закривати очі на це в час такої жорстокої щоденної війни – цинічно…

    – Я думав про це. Місто – це громада. Вона і повинна вирішувати. Якщо громада захоче засудити таку діяльність, то повірте – механізми впливу знайдуться. Малинці можуть цьому дати раду. Впевнений!

    – Як?

    – Силою єдності й твердістю переконань.

    – Отче, а ви стежите ви за ситуацією із храмом РПЦЗ в центрі Малина? Чи готові це коментували?

    – З настоятелем не спілкуюся, нічого про нього не знаю. Коли був Демченко, ми зналися, він сам з Українки, фактично земляки, були якісь теми для бесіди. А з цим – про що нам говорити? Про російську церкву?

    Знову ж таки – рішення має бути за громадою. Тільки громада може вирішувати, хто і під яким «патронатом» буде правити на їхній території.

    – Війна випробовує віру тих, хто був твердий у ній, і навертає інших, які заперечували Бога. Чи маєте пораду, як пережити цей складний час і першим, і другим, й не згубити цінне?

    – Правда у підтримці. Є така філософська думка, що поодинці ми йдемо швидше, але тільки разом – дальше.

    Мусимо триматися один одного, допомагати, примирятися – лише тоді перемога буде за нами. Маємо сіяти любов, щоб пізніше пожинати мир, спокій і здолати усіх ворогів. Хай кожному помагає Господь на цьому шляху!

    Найсвіжіше

    Популярне