Нещодавно керуючий справами Російської православної церкви в Україні (так звана УПЦ МП) митрополит Антоній (Паканич) дав розлоге інтерв’ю «РІА НОВОСТІ», у якому прокоментував серпневий візит Вселенського Патріарха Варфоломія І до України. Окрім самого візиту, Паканич торкнувся теми міжправославних відносин, зокрема болючого для РПЦ питання, щодо так званого всеправославного засудження Константинополя.
Як я говорив у своїх попередніх публікаціях, нещодавно проведені у Москві конференція та засідання Синоду РПЦ були лише першою дією російського антиканонічного балету. Я також прогнозував, що розв’язка відбудеться саме на майбутньому Архієрейському Соборі РПЦ, який запланований на 15-18 листопада цього року, напередодні 75-річного ювілею очільника РПЦ патріарха Кіріла (Гундяєва).
Підтвердження моїх прогнозів можна прочитати між рядків згаданого інтерв’ю Паканича. У ньому він заявив, що «після завершення роботи Архієрейського Собору Руської православної церкви православному світу буде що обговорити». Що саме обговорити, він так і не пояснив.
Таким чином можна припустити, що в РПЦ уже готовий відповідний план дій задля засудження дій Константинополя та особисто Патріарха Варфоломія І, а саме, дарування Томосу про автокефалія Православній церкві України.
Не важко здогадатись, що для реалізації цих намірів необхідно реанімувати, або вірніше сказати «воскресити», мертвонароджений Амманський формат. Імовірно, що у листопаді цього року російські єрархи будуть шукати обґрунтування для Амману 2.0.
Щоб вкотре не зганьбитись і не «ударіть ліцом в грязь», на майбутнє зібрання Моспатріархат буде прагнути залучити якомога більше Помісних Церков, оскільки перший Амманський церковний саміт продемонстрував свою недієздатність і неспроможність ухвалювати будь-які важливі канонічні рішення.
Варто відзначити, що подібні зібрання взагалі не мають на такі дії жодного права. Адже, як відомо, прерогатива організовувати, проводити, і головувати на міжправославних заходах належить саме Константинополю. Це добре знають в Помісних Церквах, а тому пропоновану московську ініціативу проігнорували більшість Предстоятелів Церков.
Проте, сама Москва не планує відмовлятись від своїх планів та владних амбіцій. Тому продовжує свій злочестивий намір, нівелюючи при цьому вікову традицію Православної Церкви. Закономірно, що сама Москва як зацікавлена, а вірніше сказати, ображена на Патріарха Варфоломія сторона, не може в одноосібному порядку оголосити про скликання Собору для осудження Константинополя. Логічно, що задля вирішення конфлікту необхідно знайти нейтрального арбітра.
Як показала практика, Єрусалим не дуже вписався у цю роль, хоча його авторитет в світовому православ’ї не можна применшити, його виявилось недостатньо. Тому в Москві, імовірно, планують посилити його за рахунок Антіохійського Патріархату – древньої Церкви, яка, наразі, займає третє місце у Православних диптихах.
Така думка прозвучала у тому ж інтерв’ю Паканича. Зокрема на запитання журналіста: «чи можуть роль Константинополя перейняти Єрусалим та Антіохія», він хоча і не дав прямої і однозначної відповіді, проте завуальовано підтримав такий меседж.
Задля підтвердження своєї позиції, він навів випадки з історії Церкви «врегулювання проблем всеправославного масштабу без участі Константинопольського патріархату».
Зокрема він послався на скликання в 1443 році Єрусалимським Патріархом Собору Предстоятелів Східних Церков, на якому було засуджено так звану Фераро-Флорентійську унію, та Єрусалимський собор 513 року, який виступив проти монофізитства.
Проте, згадані Антонієм випадки сильно відрізняються від теперішньої ситуації, адже у них розглядались питання догматичного характеру, тобто питання віровчення. А питання української автокефалії не належить до цієї площини, і містить сугубо адміністративний характер, про що я говорив в одній із своїх попередніх публікацій.
Водночас варто вказати, що наведені приклади доволі суперечливі, адже, як відомо, монофізитство було засуджено на 4-му Вселенському Соборі, який відбувся в Халкідоні (наразі одна із найдревніших і найвпливовіших кафедр Константинопольського Патріархату), а згадана унія не знайшла підтримки серед православного народу, та й самих вірян Константинополя.
Тому така аргументація не виглядає переконливою. Окрім цього, варто нагадати що між самими Єрусалимською і Антіохійською Церквами досі залишається невирішеною суперечка через юрисдикцію в Катарі. Тому навіть попри дружні взаємовідносини РПЦ, Антіохійської Церкви та російського режиму з Башаром Асадом, антіохійський кейс без Єрусалиму для РПЦ у перехопленні першості як «валіза без ручки».
Можливо РПЦ намагатиметься примирити Єрусалим та Антіохію в цьому питанні. Поки, на думку експертів, єдиним можливим варіантом є відмова Єрусалиму від претензій на всю територію Катару, і, як компроміс, існуючі парафії будуть оформлені як ставропігії на канонічні території Антіохійської Церкви.
Можливі й інші варіанти, які не є суть значущими для Москви. Адже для неї вкрай важливо заручитись їх підтримкою. Лише спільне осудження Вселенського Патріарха цими Церквами можуть зрушити баланс позицій на користь РПЦ. Проте для Московського патріархату такий тандем є лише ширмою для перехоплення першості у Православному світі.
Тактично РПЦ хоче перехопити «Першість», віддавши її Антіохійському та Єрусалимському патріархам: які, на її думку, залишаючись ширмою, зможуть фактично віддати Московському патріарху важелі керівництва світовим православ’ям. Підставою для таких планів є політичні фактори та фінансування від РПЦ.
Імовірно, що на майбутньому архієрейському соборі, чи безпосередньо на святкуваннях ювілею Гундяєва будуть проводитись якійсь консультації заради реалізації такого сценарію. Можливо, як сам Собор так і святкування ювілею, будуть проекцією Амману 2.0, який поки залишається єдиним інструментом Моспатріархату для перехоплення першості у Православ’ї.
Утім такий Собор, навіть якщо він і відбудеться, може знову принести ганьбу його організатору – РПЦ. Адже для того, аби кого-небудь осудити, необхідно хоча б вислухати його позицію. Навіть на Вселенських соборах заслуховували позицію єретиків. Утім Даниловому монастирю потрібна не істина, а реалізація уже давно прийнятого рішення, а саме, засудження Константинополя, і перехоплення першості у православ’ї. Це прекрасно розуміють у більшості Помісних Церков, а тому і не поспішають підтримати московські авантюри.
Та й взагалі, якби Константинополь продемонстрував усі факти і докази порушення Москвою канонів, то сама б РПЦ була б осудженою на такому Аммані 2.0.
Таким чином, підсумовуючи усе вище сказане, можна припустити, що в Даниловому монастирі готують такого собі «троянського коня» для світового православ’я. Його офіційна презентація, імовірно, відбудеться саме під час архієрейського собору РПЦ. Утім, не виключно, що він принесе більше шкоди для самої Москви, аніж тим, кому вони планують його вручити…
