Пише Ієромонах Нікіта – монастир Пантократор, Афон
Кілька днів тому з’явилася публікація, в якій йдеться про призначення архієпископа в Греції так званим «Київським патріархатом». Сам факт призначення архієпископа не є парадоксом у цій ситуації, адже йдеться не про визнану Церкву, яка призначає свого архієпископа в Греції, а про розкольницьку структуру, яка у співпраці з розкольницькою старостильною структурою Г.О.Х., що діє на території Греції, здійснила це призначення. Парадоксом, однак, є зв’язок, який автор статті проводить з Архієпископом Києва і всієї України Блаженнішим Епіфанієм, Предстоятелем Автокефальної Церкви України. І це ми пояснимо.
У статті цілком правильно зазначається: «Слід зазначити, що йдеться про структуру, яка не перебуває в спільноті з офіційними Православними Церквами». Проте отрута дезінформації та пропаганди, спрямованої на підтримання розколу в Церкві України, виливається вже в наступній фразі: «з її середовища вийшов нинішній Митрополит Київський Епіфаній Автокефальної Церкви України».
Отже, ми добре розуміємо, що ця дезінформація походить від тих, хто невдоволений створенням 15-ї Автокефальної Православної Церкви та, будучи її противниками, постійно чинить перешкоди. Історія показала, що такими невдоволеними є представники Російської Церкви по всьому світу, які ніколи не виявляли справжньої зацікавленості в єдності Православної Церкви загалом, але через поширення подібних статей і новин підтримують розділення, аби не суперечити геополітичним інтересам Російської Федерації.
Цілком очевидно, що будь-яка єдність, яка може виникнути в Церкві України, стане серйозним ударом для Російської Церкви, яка поступово втратить свій вплив у цій країні. Водночас це стане серйозним ударом і для уряду Путіна, оскільки послабить останнє невелике проросійське ядро, що залишилося в Україні.
І це ядро підтримується завдяки існуванню та діяльності ієрархів і всього духовенства Російської Церкви в Україні, очолюваних митрополитом Онуфрієм. Робилися спроби довести, що ця структура (під проводом митрополита Онуфрія) розірвала всі зв’язки з Російською Церквою. Однак ці спроби виявилися безуспішними, оскільки не всі її архієреї припинили поминати Патріарха Московського Кирила, а також тому, що сама Російська Церква ніколи не визнавала цього розриву і продовжує вважати цю структуру однією зі своїх частин.
Більше того, сам Путін неодноразово згадував і вимагав захисту цієї частини Російської Церкви від організацій із захисту прав людини та релігійних свобод.
Отже, навіть для найпростішого українського вірянина стало очевидно, що всі ці заяви про розрив зв’язків з Російською Церквою були спрямовані на те, щоб «замутити воду» і заплутати православний народ України.
Навіть сьогодні вони не бажають називати себе «Російською Церквою в Україні», оскільки саме слово «російська» стало надто важким для сприйняття українцями після тих руйнувань, яких вони зазнали від росіян. Тому вони наполягають на назві «Українська Православна Церква», щоб зберегти хоч якусь довіру серед тих вірян, які ще залишилися.
Отже, розгляньмо, чому згадка в статті про те, що Митрополит Київський Епіфаній нібито походить із так званого «Київського патріархату», є абсолютно неправдивою та оманливою.
«Київський патріархат» був заснований у 1992 році колишнім Митрополитом Київським Філаретом після його видалення з Московського патріархату. При його створенні не було дотримано жодної канонічної церковної процедури, тому від самого початку ця структура була розкольницькою і не визнавалася жодною Православною Автокефальною Церквою.
Митрополит Філарет неодноразово звертався з апеляцією до Вселенського патріархату з проханням визнати цю структуру, однак безрезультатно, оскільки Вселенський Патріарх очікував відповідних дій з боку Російської Церкви, щоб уникнути можливих загострень.
Проте Російська Церква ніколи не погоджувалася на це і підтримувала існування цієї розкольницької структури, не намагаючись наводити мости єдності, аби не послабити прагнення українського духовенства і народу до Автокефалії, яке просував «Київський патріархат».
Після майже двадцяти років очікування Вселенський Патріарх відчув, що нестиме відповідальність перед Богом, якщо не дасть розв’язання цьому розколу. І тому 11 жовтня 2018 року він прийняв повторне апеляційне звернення Митрополита Філарета, відновив його в єпископському сані та повернув вірян цієї структури до церковного спілкування.
«Київський патріархат» як структура проіснував ще два місяці, до скликання «Об’єднавчого собору» в Києві 15 грудня 2018 року. Перед початком роботи Собору тодішній головуючий, Митрополит Франції (нині Халкідонський) Еммануїл, цілком слушно вимагав від двох колишніх розкольницьких «предстоятелів» — Філарета і Макарія — письмового підтвердження розпуску їхніх структур. Це було зроблено, щоб засвідчити необхідне покаяння для повернення до канонічності.
Таким чином, у той день «Київський патріархат» був остаточно і безповоротно розпущений.
Отже, Митрополит Епіфаній, як і чимало нинішніх архієреїв Православної Церкви України, вийшли із тієї структури, яка припинила існування в грудні 2018 року. Але не з теперішньої структури, названої «Київським патріархатом», як заявлено у статті.
Історія та поява нинішнього так званого «Київського патріархату» є такою:
Після Об’єднавчого собору та створення нової Автокефальної Церкви України, Митрополит Філарет був призначений постійним членом Священного Синоду. Проте через шість місяців, у червні 2019 року, майже дев’яностолітній Філарет вступив у конфлікт із Предстоятелем Епіфанієм та членами Синоду і заявив, що відновлює Київський патріархат.
Однак подібна заява без жодних потрібних документів і дозволів не могла бути сприйнята серйозно, особливо з огляду на те, що розпуск «Київського патріархату» був підписаний ним самим шість місяців до того.
Ті, хто отримав вигоду з нової ситуації, це саме ті, хто всіляко намагаються підтримувати розкол і плутанину в Церкві України.
Автокефальна Церква України з поваги до його віку і заслуг дозволила йому продовжувати служіння у Володимирському кафедральному соборі в Києві та надалі проживати в митрополичій резиденції, розуміючи, що його дії не мають жодної канонічної сили, і що після його смерті, усе майно, які він використовував, повернуться до власності Церкви України, як і сталося в березні 2026 року.
Характерно, що з семи архієреїв цієї нової структури «Київського Патріархату», четверо не взяли участі у зібранні для «обрання нового патріарха», а троє, зібравшись у готелі Києва під час похорону Філарета, оголосили новим «патріархом» Никодима (Кобзара). Увесь інший клір (священики і диякони), який служив із Філаретом, приєднався до Православної Церкви України.
Ця структура не має жодної реальної основи, а богослужіння звершуються у звичайній квартирі.
Справді, Церкві України немає чого боятися так званого «Київського патріархату», який підтримують лише противники єдності та Православної Церкви України. І цілком зрозуміло, що подібні статті мають на меті завдати шкоди Митрополиту Епіфанію та Автокефальній Церкві України загалом.
З плином часу дедалі більше викликає захоплення далекоглядність Вселенського Патріарха, який за три роки до російського вторгнення надав Автокефалію Церкві України. Завдяки цьому православні в Україні змогли зберегти свою Церкву. Інакше, багато хто був би змушений звертатися до католиків або уніатів, оскільки для збереження православної віри довелося б відвідувати храми Російської Церкви — що було б неприйнятним для більшості українців.
Саме так було збережено Православ’я в Україні і не повторилося те, що сталося в Литві, Латвії та Польщі, які через ту саме причину, тепер Католицькі країни.
