Станом на момент підготовки цього тексту офіційні інформаційні ресурси ще не оприлюднили журнали засідання Священного Синоду Православної Церкви України, хоча саме засідання відбулося 13 липня у другій половині дня. Уже сьогодні має розпочатися Архієрейський собор, на якому ці рішення планують затвердити одним пакетом разом із рішеннями інших засідань Синоду — як оприлюдненими, так і тими, що залишаються непублічними. При цьому, за інформацією джерел, архієреям не планують надати можливості попередньо ознайомитися зі змістом документів, за які вони голосуватимуть.
Водночас кілька незалежних одне від одного джерел усередині ПЦУ підтверджують: питання статусу єпископа Авраамія на Синоді розглядалося. Саме тут і починається найцікавіша частина цієї історії.
Усі співрозмовники погоджуються, що його статус змінюється, однак принципово розходяться у відповіді на питання, як саме це оформлено. За однією версією, Авраамій залишається намісником, але повертається до статусу виконувача обов’язків — того самого, з яким був прийнятий до ПЦУ. За іншою — фактично усувається від управління монастирем, зберігаючи лише формальну присутність у Лаврі.
У результаті виникає парадоксальна ситуація: одна й та сама особа одночасно ніби залишається намісником і водночас втрачає управлінські повноваження. Саме тому цю модель вже неофіційно можна назвати феноменом «намісника Шредінгера».
На думку редакції, за відсутності офіційних документів обидві версії цілком можуть виявитися двома сторонами одного рішення.
Чому рішення може залишатися непублічним
Відсутність журналів Синоду навряд чи є випадковістю. Якщо виходити з інформації від власних джерел редакції, керівництво ПЦУ опинилося між двома центрами очікувань: власним прагненням ухвалити кадрове рішення та небажанням входити у відкритий конфлікт із державою, яка, як ми повідомляли раніше, рекомендувала утриматися від різких кадрових змін саме зараз. Саме тому компромісом могло стати проміжне рішення, яке дозволяє кожній стороні трактувати його по-своєму.
Чому така модель могла бути обрана
У такій конструкції всі отримують власну версію подій. Усередині ПЦУ можна говорити, що кадрове питання фактично вирішене. Для держави зберігається можливість стверджувати, що принципових кадрових змін не відбулося. Водночас реальне управління може поступово переходити до інших осіб без офіційного оголошення про зміну намісника.
Ризики такої конструкції
Втім, така модель неминуче породжує проблему подвійної легітимності. Для однієї аудиторії людина залишається керівником, для іншої — вже ні. Подібні конструкції можуть працювати лише обмежений час, після чого їх доводиться юридично або адміністративно оформлювати.
Водночас інсайдерська інформація, яку ми оприлюднили кількома днями раніше про поступове усунення єпископа Авраамія, певною мірою підтверджується. Але тоді виникає інше питання: як на це відреагує Президент, про зустріч із яким та спільні плани щодо Києво-Печерської лаври раніше повідомляв сам єпископ Авраамій?
Найцікавіше питання
Якщо припустити, що саме така модель реалізації рішення і була обрана, виникає головне питання: на кого вона розрахована?
Найімовірніше, керівництво ПЦУ виходить із того, що навіть за повного розуміння Банковою реального змісту цього рішення влада не буде зацікавлена в його публічному загостренні. Такий розрахунок ґрунтується на переконанні, що високий рівень суспільної підтримки Церкви є достатнім стримувальним чинником для політичної конфронтації.
За такого підходу суспільна довіра починає сприйматися не лише як моральний авторитет Церкви, а й як політичний ресурс у взаєминах із державою. Відповідно, виникає припущення, що напередодні можливих виборів жодна влада не ризикне вступати у відкритий конфлікт із церковною інституцією, яка має значну підтримку громадян.
Втім, український політичний досвід свідчить про інше. Високий рівень довіри до церковних інституцій сам по собі не конвертується в електоральну підтримку. Найбільш показовим прикладом став так званий «Томос-тур» напередодні президентських виборів 2019 року, який не дав очікуваного політичного результату.
Стратегічні наслідки
Ця історія виходить далеко за межі кадрового питання. Якщо ПЦУ справді бачить себе ядром майбутньої Помісної Церкви України та закликає духовенство і громади УПЦ до об’єднання, то одним із її головних аргументів має бути не лише канонічний статус, а й прозора та передбачувана модель внутрішнього управління.
Закриті кадрові рішення, відсутність офіційних пояснень і ситуації, коли навіть архієреї дізнаються про важливі зміни неофіційно, закономірно породжують запитання: чи буде така система управління привабливою для тих, кого ПЦУ закликає до об’єднання?
Саме тому історія з намісником Києво-Печерської лаври давно перестала бути лише кадровим питанням. Вона стала тестом і на характер взаємин між Церквою та державою, і на відповідність внутрішньої моделі управління тому образу Помісної Церкви, який ПЦУ пропонує українському православ’ю.
Висновок
Фактично сьогодні перевірку проходять одразу три речі: модель церковного управління всередині ПЦУ, характер її взаємин із державою та переконливість претензії бути ядром майбутньої Помісної Церкви України.
Тому питання давно вийшло за межі особи одного намісника. Воно стосується того, якою буде українська православна еклезіальна модель у майбутньому: відкритою, соборною і передбачуваною чи дедалі більш централізованою, де ключові рішення ухвалює вузьке коло осіб. Саме відповідь на це питання, а не доля конкретної кадрової посади, визначатиме рівень довіри до ПЦУ — як усередині її єпископату, так і серед тих, кого вона прагне об’єднати навколо себе.
