Субота, 27 Квітня, 2024
Бiльше

    У РПЦ продовжують путінську пропаганду: Закон України про корінні народи назвали «геноцидом русскіх»

    21 липня 2021 року на офіційному сайті РПЦ продублювали статтю, що вийшла в «Нєзавісімой газєтє», першого заступника Синодального відділу РПЦ по взаємозв’язкам Церкви зі суспільством та ЗМІ Алєксандра Щіпкова, в якій він тлумачить нещодавню публікацію Путіна «Об историческом единстве русских и украинцев». Нагадаємо, сам автор нещодавно «прославився» своєю заявою щодо загальнонаціонального святкування окупації Криму. Така заява Щіпкова здобула ажіотаж в медіапросторі, чим доволі сильно підпортила репутацію РПЦ, зокрема її очільника патріарха Кіріла, якому досі вдавалось маневрувати стосовно цієї теми.

    Нинішня ж публікація Щіпкова не менш резонансніша та, ймовірно, може стати приводом для цілого міжнародного релігійно-політичного скандалу. Адже у ній окрім сліпого і фанатичного оспівування і возвеличення слави «вождя» Путіна, міститься чимало неоднозначних заяв і навіть закликів до відкритої агресії стосовно України. Утім про все по-порядку.

    На початку Щіпков висловлює своєрідне захоплення-обурення, що нещодавня путінська публікація «вызвала бурную, но короткую реакцию». Причиною такого швидкого зниження уваги до цього недошедевру він вважає російське ліберальне медіасередовище, яке «как вуалью, замутняет основную политическую и идеологическую мысль».

    офіційний представник Російської Церкви до головних меседжів не відносить жодного релігійного чинника, який, до слова, згадував і сам Путін

    Далі він виокремлює головні тези статті Путіна: «Россия не позволит сделать из Украины анти-Россию, украинцы-малороссы и русские — один народ, который мы готовы защищать всеми имеющимися средствами». Примітно, що офіційний представник Російської Церкви до головних меседжів не відносить жодного релігійного чинника, який, до слова, згадував і сам Путін. Щіпков виокремив лише політичну складову нашумілої публікації. Саме ці виокремлені тези, за його словами, росіяни «готовы защищать всеми имеющимися средствами».

    Наступне його твердження вже тягне на цілий дипломатичний скандал, адже далі він говорить, що у путінських роздумах «дается понять, что киевский режим, родив нацистский закон о коренных народах, открывающий прямой путь к государственному геноциду русских, перешел «красную черту»». Лише одне речення, але викликає море обурення.

    По-перше офіційний представник Російської Церкви фактично звинувачує українську владу в ухваленні «нацистських» законів! По-друге, висловлює безпідставне і необґрунтоване твердження про «геноцид русских»! Доволі низько і підло звучать звинувачення про геноцид від нащадків тих, хто сам був організатором геноциду українців! По-третє, як взагалі такі коментарі вписуються у славнозвісне твердження РПЦ «церковь внє політікі»? Лише один абзац цих роздумів свідчить про протилежне. Чи може виникати у когось ще сумнів, що РПЦ служить інтересам Кремля. Проте далі – більше.

    Доволі низько і підло звучать звинувачення про геноцид від нащадків тих, хто сам був організатором геноциду українців

    У наступних рядках Щіпков, намагаючись знайти відповідь на питання ««Кто говорит?» — то есть в каком качестве предстает здесь Владимир Путин?», складає оди очільнику Кремля, якого вважає чи не «месією російського народу». Путін вже не «собіратєль російскіх зємєль» і не новий «самодержец-імператор» чи «царь-батюшка», більше того у цій статті він виступає не як «геополитик», «главнокомандующий», «чи історик» (Путін історик, погодьтесь смішно звучить), а він «ответственный за дальнейший ход русской истории». Проте хто наклав на нього таку відповідальність автор у цьому місці не пояснює.

    Далі він розяснює читачам кому адресована стаття Путіна. За його словами, «комментаторы объявили, что основной аудиторией является западный политикум», проте сам захід «пошел «по задам»». Що означає цей вислів чи нововведений фразеологізм не знає навіть Google. Настільки таке висловлювання коректне для «Професора філософського факультету МДУ ім. М.В. Ломоносова, доктора політичних наук, кандидат філософських наук» нам судити важко, проте висновок напрошується сам по собі. Утім ходячи «по задам» на думку професора захід почав шукати в путінських «байках» «политические обиды, а также привычную и все объясняющую «имперскую ностальгию»».

    Наступне твердження Щіпкова взагалі виходить за межі здорового глузду і не пояснюється ані законами логіки, ані історією. Бо далі він говорить, що «империей, и достаточно проблемной, является сама Украина». Такий вислів професора це повна маячня. Україна ніколи не була імперією, і власне не прагне нею бути. Та й взагалі варто нагадати високоповажному професору, що імпереалістичний лад давно минув, і його повернення в апріорі неможливе. Утім імовірно, що Щіпков, разом зі своїми покровителями із Кремля живе у власному вигаданому світі.

    Наступне твердження Щіпкова взагалі виходить за межі здорового глузду: він говорить, що «империей, и достаточно проблемной, является сама Украина»

    Інакше не можна пояснити його наступні твердження, зокрема про те, що «венгерское, и румынское, и русское население отнюдь не в восторге от имперской политики Украины». Про яку «імперіалістичну політику» говорить автор – незрозуміло. Взагалі хочеться задати йому питання: Україна проводить нацистську політику чи імпереалістичну? Пане професоре, визначитесь нарешті. Не зрозуміло, як держава із «імперіастичною політикою» може приймати «нацистські закони»? Не зрозуміло також і те як «доктор політичних наук» може озвучувати таку нісенітницю?

    Проте на цьому перли «професора» не закінчується, і продовжуючи коментувати і розкривати істинний зміст та приховані посили публікації глави РФ, він в унісон із ним заявляє, що Україна «решила сохранить себя в советских границах, но отдать при этом власть западноукраинской этнократии», яка на його думку, не являє «национальное большинство». Цю маячню продовжує інша, і вже далі професор заявляє, що «чтобы вложить бывшую УССР в прокрустово ложе узкой мононациональной доктрины — «одна страна, один язык, одна нация», приходится проводить культурные и религиозные чистки, а кое-где и прямой военный геноцид».

    Варто підкреслити, що на початку статті Щіпков лише заявляв, про можливість геноциду, а тут вже говорить про його наявність. Маленька деталь, яка знову тягне на ще один скандал. Як і чим може довести такі звинувачення Щіпков? Вкотре варто наголосити, що ці звинувачення, які звучать як ствердження озвучує офіційний представник російської Церкви, а його заяви дублює офіційний інтернет-портал РПЦ.

    Саме заради гніту, на думку Щіпкова, і був організований Майдан, який був не «не евромайдан, а антирусский майдан». Метою якого, за його словами, була «насильственная дерусификация, то есть война с преобладающей частью населения Украины». Не зрозуміло, лише одне, на якій підставі пан професор зарахував українців, які розмовляють українською мовою до «русскіх». Примітно, що самі вони себе вважають саме українцями, а не «русскіми». Не зважаючи на це, автор висловлює думку, що «Русская идентичность в ее малороссийском изводе ставится под запрет и подменяется украинской как якобы социально и культурно более «полноценной»». Проте жодного доказу своїм твердженням Щіпков не наводить.

    У такому ж дусі він продовжує далі і заявляє, що «правящая этнократия, национальное меньшинство угнетает русское большинство, проживающее на всех территориях Украины, включая те, которые были переданы ей в ходе волюнтаристской национальной политики большевистских правительств». Як саме відбувається це «угнєтаніє» автор теж не пояснює. Знову таки дивно звучить думка про «русское большинство», звідки воно взялось невідомо. Вкотре для професора зазначимо, що українці, які розмовляють російською мовою не вважають себе «русскімі». Дивно, але використовуючи такі формулювання Щіпков перевершив навіть самого Путіна, який зазвичай виступає «на защиту русскоговорящих». Проте саме для цього «русского большинства», за словами Щіпкова, і була адресована стаття Путіна.

    Однією із фішок роздумів Щіпкова є звинувачення України у злочинах Росії, які вона звершувала проти України як в історії, так і тепер

    Далі Щіпков пояснює, що саме хотів сказати Путін цьому «большинству»: «Путин прямым текстом говорит, что Украина оккупирована, что она находится под внешним управлением, что элиты предали народ — единый русский народ, что меньшинство угнетает русское большинство». Прикро, але Щіпков не уточнив ким саме окупована частина українських територій. Варто вказати професору, що окупована вона самим Путіним, яким сам професор так захоплюється.

    Однією із фішок роздумів Щіпкова є звинувачення України у злочинах Росії, які вона звершувала проти України як в історії, так і тепер. Можливо, пан професор при написанні цієї публікації користувався принципом «кращий захист – це напад», чи банального «сам дурак».

    Проте не будемо з’ясовувати як писав Щіпков свою оду Путіну, а продовжимо розглядати що ж саме він написав. І далі в цій хвалебній пісні збільшуються масштаби самого Путіна, який раніше «обращался исключительно к гражданам России, то сейчас — ко всему русскому народу во всей его исторической, культурной и религиозной полноте». Так би мовити «і всім і вся». Варто окремо зосередити увагу читача, що лише у цьому моменті офіційний представник РПЦ згадав слово «релігія».

    Далі ж ця публікація професора, окрім, возвеличення Путіна, і пояснення-схвалення його роздумів, наповнюється прихованими конспірологічними припущеннями, за якими можна прогледіти імовірні загрози українській безпеці і навіть своєрідні заклики до протистояння. Зокрема це простежується у твердженні про те, що «Путин заявил, что любой народ, включая русский, имеет право на национальное самоопределение и право решать судьбу территорий своего исторического проживания… В отношении будущей судьбы единого русского народа внешнеполитический контур сомкнулся с внутриполитическим».

    Цілком очевидно, що автор намагається внести думку, під згаданою територією, розуміється Україна. Але з приводу цього не зрозуміло чому Щіпков і Путін ігнорують «русскіх», які живуть на території Російської Федерації і виступають проти діючого режиму? Вони ж теж за логікою професора, маю право вирішувати майбутнє території, на якій живуть. Чому ж їх права не відстоює Щіпков? Невже він не бачив чи не чув про масові лютнево-березневі протести? Можливо, варто навести порядок в самій Росії? І можливо тоді той «великий русский народ» повернеться додому?

    Утім на ці питання наврядче вдасться почути відповіді від Щіпкова і йому подібних. Адже їм легше давати рекомендації і вказувати як жити іншим. Саме тому далі у свої статті професор стверджує, що «момент принципиального решения проблемы украинских русских (русских с гражданством государства Украина) явно уже близок». Чи не є це прямою вказівкою на повномасштабне вторгнення Росії, під приводом захисту «украинских русских», питання лишається відкритим.

    Примітно, що знову Щіпков перевершив Путіна і увів новий термін «украинских русских (русских с гражданством государства Украина)». Проте такий термін вкотре змушує сумніватись у компетентності Щіпкова, для якого зазначимо, що в Україні не існує таких громадян «украинских русских», та й взагалі у нашій Державі заборонено подвійне громадянство.

    Наприкінці ж своєї оди «человеку, от которого зависит ход истории», автор вигаданого терміну, безпосередньо звернувся до самих вигаданих істот «украинских русских», яким пояснив, що в статті Путіна для них є «подсказка». Можливо інтелектуальний рівень цих істот настільки низький, що самі вони про це не здогадались б. Напевно, тому професору довелось на пальцях пояснювати суть цієї підказки, яка полягає в тому що «для них (для нас) сейчас важно утвердиться в своем культурном самоопределении, несмотря на репрессивную политику этнократического меньшинства. Сопротивление насильственной ассимиляции нуждается как в политической поддержке, так и в идеологическом обосновании, которое и дает статья «Об историческом единстве русских и украинцев»».

    Таким чином можна стверджувати, що стаття Путіна це лише чергова порція російської пропаганди. Проте сам Щіпков на завершення своїх роздумів, вкотре підкресливши низький рівень вигаданих істот, ще раз повторив, що «Владимир Путин говорит здесь как человек, ответственный за дальнейший ход русской истории». І лише вкінці він зміг пояснити, хто ж поклав на нього цю відповідальність: «Не он выбрал эту судьбу, она сама выбрала его, но он не уклонился». Знову дивно, а водночас і кумедно чути таке формулювання від офіційного представника Церкви, адже як відомо Церква не визнає існування долі-судьби. Можливо, Щіпков навмисно вжив такий розповсюдженний в російській мові вислів, щоб оминути вказівку на Богообраність Путіна для «русского народа». Не зважаючи на це він переконаний у надприродньому обранні Путіна, яке «мы видим и ценим» – підсумував професор.

    Таким чином із усього вище сказано можна зробити такі висновки.
    ⦁ Стаття Щіпкова – суцільна ода Путіну, яка містить чимало спекулятивних заяв і приводів до міжнародних скандалів;
    ⦁ Не менш важливим є факт, що офіційний представник Церкви жодного разу не торкнувся релігійних питань, а наголошував лише на політичній складовій статті Путіна, подекуди не осоромлюючись висловлювати безпідставні звинувачення в бік української влади;
    ⦁ Така подача чергове яскраве підтвердження того, що Російська Церква служить інтересам Кремля. Виникає лише логічне запитання чи схвалюює озвучені тези священночаліє РПЦ? Можливо устами Щіпкова озвучується офіційна політика Московського Патріархату стосовно окупації Криму та війни на Донбасі? Дивно, але після останньої нашумілої заяви цього діяча, так і не послідувало офіційних роз’яснень від керівництва РПЦ;
    ⦁ У статті немає жодного вагомого аргументу і не співставлюються наявні історичні факти, а вся увага зосереджена лише на пропагандиській стороні нашумілої публікації Путіна. Такий підхід свідчить про заангажованість автора та змушує сумніватись у його компетенції;
    ⦁ Окремі думки і припущення Щіпкова можуть свідчити про майбутні загрози для України з боку Росії. Факт озвучення їх представником РПЦ, можливо є свідченням співпраці у цьому РПЦ і Кремля. Адже звідки тоді автор стверджує про вирішення так званих питань «русского большинства» «неизвестными методами»?

    Найсвіжіше

    Популярне