Минулого тижня на окупованих територіях пройшов захід «Єдінство русскіх: защіта прав і свобод», в рамках якого озвучувалися воістину шизофренічні теми.
Наприклад, відкрито і з серйозним виразом обличчя обговорювалася тема геноциду “русскіх” в Україні і в усьому світі. Причому автори забули, що в самій Росії вже давно не існує такого офіційного поняття як “русскій”, а є “росіянин”. Тобто, не тільки обговорювалося те, чого в принципі немає, але і народність, якої немає вже давно.
Але, важливо те, що озвучувалися наративи возз’єднання, увага, народів Донбасу і всіх “русскіх”, які проживають в Україні. При цьому ставка робилася на ветеранів, багатодітні сім’ї, вчителів російської мови, письменників, дітей, які бажають навчатися у ВНЗ так званих “ДНР” і “ЛНР”.
Погодьтеся, звучить це все як звичайний епізод катарсису у психічно хворої людини, початківця нестримно марити. Але, насправді, це не так смішно, як сумно.
Справа в тому, що 23 квітня в Одеській області, 67-річній мешканці Арцизького району було видано новий біометричний паспорт України. Запитайте, що в цьому такого? А те, що дана громадянка 30 років жила за совєтскім паспортом!
Коли розпався СССР, жінці було 37 років, начебто вік, який дозволяє не чіплятися за минуле, страждати уявною болючою ностальгією і вважати себе громадянином того, чого вже давно немає. Але ні. У країні, яка знаходиться в процесі євроінтеграції, як і раніше живуть люди, які живуть, немов у якомусь застиглому в часі Придністров’ї.
І саме на таких людей, які можуть десятиліттями жити з паспортом країни, якої немає, і сконцентрована вся ця дешева, божевільна, пульсуюча психічною хворобливістю пропаганда. Які не бажають виходити за межі своєї зони комфорту, що не готові жити в ногу з часом і мріють про ковбасу “за 2,20”, якої теж ніколи не буде. І якщо вже зовсім на чистоту, то на окупованих територіях куди прийшов “русскій мір” ковбасу взагалі не скрізь знайти можна.
Але як би сумно не було, знаходяться індивідууми, які йтимуть на її поводу. І було б півбіди, якби цим все і обмежувалося, але саме такі і є базою для країни агресора, що ефемерне захищає “російськомовних” і деяких “русскіх” по всьому світу, а реально – реалізує свої геополітичні, реваншистські амбіції. Адже під примарним гаслом “геноциду руммкіх” так легко влаштовувати геноцид всіх інших народів.
І замість того, щоб піднімати рівень життя росіян в самій Росії, керівництво країни витрачає колосальні кошти для поширення наративу, через подібного роду заходи, про “утиск прав і свобод русскіх” в усьому світі. У тому числі і на окупованих територіях, населення яких страждає в першу чергу через Росію.
Так хто ж, якщо розібратися, насправді геноцидить “русскіх”?
