31 березня 1929 року Всеукраїнська академія наук ухвалила новий український правопис. Його надрукували й розповсюдили в УСРР та Галичині.
Прийняття правопису відбулося ще 1927 року на Всеукраїнській правописній конференції у Харкові – тому його назвали харківським. А 6 вересня 1928-го його затвердив народний комісар освіти Микола Скрипник. Саме тому правопис також називали скрипниківкою.
Над укладанням працювали мовознавці Агатангел Кримський, Борис Ткаченко, Олена Курило, та інші. Але його головним ідеологом був Григорій Голоскевич, який вже мав значний досвід складання правописних словників. До правописної комісії ж увійшли відомі літератори – Сергій Єфремов, Микола Хвильовий, Михайло Яловий, Майк Йогансен.
У проєкті правопису підкреслювали, що комісія прагнула унормування правопису й мови та можливого спрощення, і ніяких радикальних змін у алфавіт та в сам правопис не вносила. Мала на меті усунути розбіжність, що з’являється в наслідок боротьби в українській літературній мові різних діялектів, впливів, звичок. А базою для унормування та спрощення служила традиція і природа української мови. Комісія оглядалася на живу мову в її різних діалектах та її історію.
Найбільше суперечок під час підготовки правопису викликали правила написання букв для репрезентації фонем л – л’ та г – ґ. Врешті вирішили європейський звук “g” передавати через “ґ” а не “г”. У словах грецького походження літеру θ вирішили передавати через “т”, а не “ф” – Афіни – Атени. Також мовознавці зберегли літеру “е” у словах іншомовного походження: Европа, Еспанія. Назви міст мали закінчуватись на -ське, -цьке – Луцьке, Київське, а чужомовне “і” в більшості випадків передавалося через “і” у власних назвах – Тімур, Цюріх, Вашінґтон, Бразілія, але у старих запозиченнях через “и”: Америка, а не Амеріка, Африка, Париж, Єгипет тощо.
Вже 1929 року Голоскевич уклав та видав у Харкові перший правописний словник скрипниківки, що містив 40 тис. слів. На новий правопис перейшли усі школи й видавництва УСРР.
Прийняло його і Наукове Товариство імені Тараса Шевченка у Львові, що належав тоді Польщі, заради єдності української літературної мови в Галичині. До того ж харківський правопис містив деякі зручні поступки галицькому, за що Скрипника звинувачували у політичному заграванні з галичанами.
Правопис був чинним до 1933 року. Саме тоді його назвали “націоналістичним”, особливо літеру “ґ”, та підмінили новим зрусифікованим правописом. Але переслідувати укладачів почали раніше. З 1929 року Кримського раптово почали позбавляти посад, а 17 серпня чекісти заарештували Голоскевича. Інкримінували йому участь у неіснуючій Спілці визволення України. Її ж “керівником” був Сергій Єфремов – так влада позбавлялася старої української інтелігенції. Голоскевич загинув у Тобольську за незрозумілих обставин.
Відтоді скрипниківським правописом користувалася українська діаспора. Його називали правописом Голоскевича.
22 травня 2019 року ухвалили нову редакцію “Українського правопису”. В ній повернули деякі елементи харківського, що знайшло підтримку частини мовознавців. Інші ж фахівці не визнали новий правопис, адже найбільш наближеним до харківського вважають незатвердженний проєкт 1990-х.
Джерело: Gazeta.ua
