Російська Православна Церква є в розколі, бо самочинно, без рішення Всеправославного Собору перестала згадувати ім’я Вселенського патріарха Варфоломія та низку інших предстоятелів Церков (Александрійського патріарха та предстоятелів Грецької та Кіпрської церков), які визнали автокефалію ПЦУ.
Про це повідомляє магістр канонічного права Ніколас Гургенідзе у Фейсбуці.
Ще один кумедний факт від Російської Церкви: Російська церква звертається до глави грецької церкви блаженнішого Єроніма з проханням припинити згадування митрополита Київського та всієї України Епіфанія з метою відновлення євхаристійного єднання між грецькою та російською церквами.
Звичайно, це чергова російська казка, адже Грецька Церква ніколи не перестане згадувати про блаженнійшого Епіфанія. Слід також зазначити, що Російська Церква вже усвідомлює, що її шлях повільно виходить за межі Церкви, і намагається посилити тиск і шантаж на місцеві церкви, щоб підтримати всі свої помилкові позиції.
З чисто канонічної точки зору Російська Церква є схизматичною, тому що коли будь-яка церква розриває євхаристійне спілкування з першим престолом (Вселенським патріархатом), вона автоматично перебуває у розколі, оскільки згідно зі святими канонами (34 Ап. прав., 4 правило Нікейського і 9 правило Антіохійського собору та ін.), які однозначно встановлюють єдність Як у помісній церкві, так і у Вселенській церкві, обов’язковою є євхаристійна єдність, – пояснює богослов.
Отже, якщо якась церква ламає (розриває) євхаристійне спілкування зі Вселенським патріархатом, вона автоматично вважається схизматичною церквою (розкольницькою). Чому? Тому що за священними законами жоден єпископ не повинен (і не може) робити нічого без першого єпископа, ані перший без решти. Наприклад, якщо будь-який єпископ у Грузії чи РПЦ, перестає згадувати Католікоса-Патріарха, він автоматично є схизматиком і знаходиться поза церквою.
Винятки допускаються лише в тому випадку, якщо Предстоятель Церкви офіційно потрапляє в єресь, але це також перевіряється Спільним Всеправославним собором, – зауважує богослов.
Наприклад, коли патріарх Несторій Константинопольський проповідував єретичні вчення, місцеві церкви не розірвали Євхаристійне спілкування, поки другий собор (на сході), Александрія, не скликав збори і не перевірив і осудив вчення Несторія, – нагадує Ніколас Гургенідзе.
Отже, якщо Вселенський патріарх впадає в єресь, то лише Александрія має канонічне право скликати Всеправославний собор і закликати всі церкви припинити євхаристійне спілкування (із Вселенським патріархом), інакше, особливо в адміністративних спорах, розрив Євхаристії є неприпустимим і недоречним.
Не забудьте перше висловлювання Александрійського патріарха Феодора після визнання автокефалії Української Церкви, де він зазначив, що визнання Александрійської Церкви закрило тему української автокефалії.
Якщо ми візьмемо до уваги слова патріарха Феодора, то зрозуміємо, що він сказав це, оскільки після Вселенського Патріарха (якщо він потрапляє в єресь), лише Александрійський має канонічне право скликати Всеправославний собор та розв’язувати питання єресі, але оскільки Александрійський патріарх також поділяє позицію Константинополя, питання зачинено.
Православна церква – це не федерація церков, а один орган, до складу якого входять різні помісні церкви, і вони взаємозалежні – немає незалежної церкви (в абсолютному значенні цього слова), є самоврядні церкви, які ще звуть автокефальними. Якщо будь-яка з цієї єдності втрачена, вона втрачає свою церковну іпостась. Наприклад (якщо сказати простою мовою), якщо ми зрізаємо дерево чи лист, то в’яне лист, а не дерево. Відповідно, євхаристійне спілкування з Першим собором (Константинопольським патріархатом) є обов’язковим, оскільки це гарант відносин та єдності між помісними церквами і його осудити може лише Всеправославний собор, чого не було зроблено.
Соборне Управління Церкви відбувається на Вселенському рівні: Вселенський патріарх та решта помісних церков – кожен повинен слухати Вселенського патріарха та Вселенський патріарх усіх;
Це робиться на єпархіальному рівні: предстоятель Церкви та решта єпископів (помісна церква) – єпископи повинні слухати Предстоятеля і предстоятель Помісної Церкви повинен слухати Собор Єпископів;
Це робиться на місцевому рівні: єпископ і духовенство єпископату – духовенство (священники) повинні слухати єпископа, а єпископ – духовенство (священників);
Це відбувається на рівні монастиря: намісник монастиря та черниці – монахи повинні слухати намісника монастиря, а намісник – монахів.
Тоді в церкві є структура та синод, які невіддільні одне від одного, не можуть існувати без іншого, ані друге без першого. Відповідно, Святі Собори встановили цю систему для підтримання єдності Церкви, – йдеться у дописі богослова.
Існує найперший єпископ із додатковими адміністративними правами над іншими Помісними Церквами. Вони можуть бути однієї якості та рівня, але найперший все ще користується привілеями.
Відповідно, розрив євхаристійного спілкування Російською церквою без Всеправославного собору є канонічним злочином і автоматичним розколом, – підкреслив богослов Ніколас Гургенідзе.
Звичайно, Вселенський патріархат офіційно не оголошує їх схизматичною церквою, застосовуючи ікономію (поблажливе ставлення і застосування канонів), а також підтримує євхаристійну єдність і чекає російського покаяння.
Нарешті, слід зазначити, що українська автокефалія не створювала проблем, а навпаки, виявляла існуючу проблему, яку росіяни приховували.
Переклад з грузинської: Духовний Фронт України
34 Апостольське правило: Єпископам усякого народу слід знати першого у них, і визнавати його як главу, і нічого, що перевищує їхню владу не чинити без погодження з ним. Робити ж кожному тільки те, що стосується його єпархії і місць (селищ) що належать до неї. Але і перший нічого нехай не робить без погодження з усіма, бо так виявиться однодумність, і прославиться Бог через Господа у Святому Духові, Отець, і Син, і Святий Дух.
Правило 9 Антіохійського собору: У кожній області єпископам слід знати єпископа, який керує у митрополії та має опікування про всю область, оскільки до митрополії звідусіль стікаються усі, хто має якісь справи. Тому вирішено, щоб він і за честю переважав, і щоб інші єпископи нічого особливо важливого не робили без нього, за здавна прийнятим від отців наших правилом, крім того тільки, що стосується єпархії, яка належить кожному із них, і поселень, що знаходяться у її межах. Бо кожен єпископ має владу у своїй єпархії, і нехай керує нею, з пристойною кожному обережністю, і нехай має опікування про всю територію, що знаходиться у залежності від його міста, і нехай поставляє пресвітерів та дияконів, та нехай розглядає усі справи з розмірковуванням. А поза цим нехай не насмілюється творити щось без єпископа митрополії, а також і цей без згоди інших єпископів.
