У травні цього року при Архіві національної пам`яті відкрився Консультаційний центр з пошуку інформації про репресованих. Весь цей час співробітники допомагають сотням людей дізнатися, в яких архівах можуть зберігатися таємниці їхніх репресованих родин. Вікторія Тараненко з Дніпропетровщини стала однією з перших, кому вдалося знайти справу свого репресованого прадіда та нарешті дізнатися, за що його арештував НКВС у часи Великого терору.
Про історію родини Трускалів і про те, як у 1930-х НКВС фальсифікувало справи з метою розстрілу людей, розказало видання Цензор.нет.
Забрали на очах у маленьких дітей
“Моїй бабусі Антоніні було 13 років, коли репресували її батька. Бабуся все життя розповідала про цю історію і постійно говорила, що це сталося 3 березня”, – розповідає про свою родину 26-річна Вікторія Тараненко.
Вікторія звернулася до Консультаційного центру з пошуку інформації про репресованих у червні. Її метою було знайти відповідь на сімейну загадку більш ніж 80-річної давнини – куди на очах двох маленьких доньок у 1938 році забрали її прадіда, Терентія Митрофановича Трускала?
Маленька Вікторія Тараненко та її бабуся Антоніна Терентіївна Трускало
Антоніна Терентіївна часто розповідала онуці про останній день, коли бачила тата живим. На момент арешту вона була вдома із ним та 10-річною сестрою – мати лежала в лікарні. Все сталося раптово – одного вечора у хату прийшли невідомі люди, здійснили обшук і забрали Терентія Митрофановича із усім цінним, що бачили. Після цього маленька Антоніна майже тиждень пробула вдома лише з сестрою, допоки мама не дізналася про біду у родині і не втекла з лікарні до дітей.
За якийсь час Трускалам заявили, що вони – родичі ворога народу. Боячись за своє життя, родина вирішує переїхати. Трускали довго не могли продати будинок і, зрештою, просто помінялися хатою з “ворогами народу” із сусіднього села.
Вражена болючими дитячими спогадами бабусі, дівчина вирішила дізнатися бодай щось про долю та обставини смерті свого прадідуся Терентія. Побачивши в Інтернеті, що Архів національної пам’яті допомагає шукати відомості про репресованих, Вікторія одразу ж написала на Facebook-сторінку установи. І це стало її першим кроком зі встановлення історії Терентія Трускала.
Колгоспник, який хотів вільну Україну
Насамперед Вікторії порадили пошукати дані про свого прадідуся в Національному банку репресованих. Дівчині пощастило – в онлайн-базі значився Трускало Терентій Митрофанович, 1902 року народження, який мешкав у селі Криворізьке Дніпропетровської області.
Згідно з даними сайту, Терентій Трускало на момент арешту мав 36 років, працював колгоспником. Заарештований 3 березня 1938 року як учасник контрреволюційної повстанської махновської організації. Менш ніж через місяць чоловіка засудила “трійка” НКВД. 25 квітня того ж року Терентія Митрофановича розстріляли.
“Бабуся завжди вірила, що він живий. Родина достовірно не знала, що він помер. І ще вона завжди говорила, що прадідусь хотів вільну Україну”, – розповідає праонука Вікторія.
Більше інформації про арешт Терентія Трускала було знайдено в Державному архіві Запорізької області. Саме тут, в архівних документах, нарешті розкрилися нові, досі невідомі сторінки біографії родича.
Махновець у 1938 році?
Судячи з анкети арештованого Терентія Трускала, він походив із “селян-середняків”, за професією був хліборобом, безпартійним. Працював в артілі імені Чубаря, робочим.
Однак більшу увагу привертають інші деталі. Як записали слідчі, Терентій Митрофанович у 1919, коли йому було 17 років, “служил в банде Махна, рядовым”. А в 1937 “привлекался к ответственности за хулиганство”.
Праонука Вікторія каже, що в родині й гадки не мали про “хуліганство” прадіда. Тим більше про те, що він нібито належав до руху Нестора Махна, який на момент арешту Терентія Митрофановича вже чотири роки як помер у Парижі.
Крім анкети арештованого, Державний архів Запорізької області надіслав Вікторії також обвинувальний акт. З нього виявилося, що Терентія Трускала (який у справі чомусь записаний як “Трускал”) судили не одноосібно, а з ще 51 людиною – усі “махновці”, засуджені за кількома пунктами статті 54 Кримінального кодексу УРСР, присвяченої “контрреволюційним злочинам”.
“3-им Отделом УГБ УНКВД по Днепропетровской области вскрыта и ликвидирована крупная махновская повстанческая организация, созданная на Украине в 1921 г. и продолжающая свою подрывную деятельность вплоть до 1938 года, – йдеться у документі. – Имеющееся следствием данными устанавливается, что общее руководство формированием повстанческих отрядов и их подготовкой к вооруженному восстанию осуществлялось созданным лично Махно штабом организации в состав которого входили ближайшие его сподвижники”.
Енкаведисти також зазначили, що “крупная махновская повстанческая организация” контактувала з таким собі Українським націоналістичним центром у Києві, а також підтримувала зв’язок із “закордонным центром Махно в Бухаресте и центральной анархистской группой в Москве”.
Старанне слідство також “виявило” цілі повстанські полки, батальйони й роти махновців, нібито створені у Гуляйпільському, Чубаревському, Покровському, Васильківському та інших районах Дніпропетровщини. Їхнім завданням було “подвергнуть физическому уничтожению партийно-советский актив района”, а, зрештою, й “повалити Радянський Союз”.
Показово, що наприкінці обвинувального акту є фраза: “Вещдоков по делу нет”.
Історичний реконструктор та співробітник Українського інституту національної пам’яті Владислав Куценко не вірить, що в 1938 році у Радянському Союзі могла існувати така “банда Махна”. Цей повстанський рух було придушено ще в 1921 році, після чого його очільник взагалі емігрував з України у Францію.
“Маємо дуже багато прикладів, коли подібні справи напряму фальсифікувалися НКВС з метою розстрілу людей, притягнення їх до відповідальності за радянським законодавством. Та ж справа Спілки визволення України, діяльність якої, насправді, виявилася фейком. Але під цю справу “підтягнули” дуже багато людей, які були покарані, розстріляні, заслані в табори і так далі. Швидше за все, це така сама історія. Людей просто призначили винними, а якими саме ворогами радянської влади їм бути – чи махновцями, чи петлюрівцями, – енкаведисти вже вирішували самі”, – каже Куценко.
Не секрет, що у часи Великого терору наприкінці 1930-х років НКВС встановив спеціальні квоти на те, скільки “ворогів народу” треба ув`язнити та розстріляти. Щоб вислужитися перед начальством, радянські палачі ці нормативи навіть перевиконували і натомість отримували гроші, підвищення по службі та інші преференції.
Однак повернімося до “групової” справи “махновців” на Дніпропетровщині. Більшість обвинувачених, очевидно, не без тортур, визнали свою “провину” – відмовилися від неї лише чотири людини. Тож усіх 52 людей, включно із Терентієм Трускалом, було вирішено розстріляти.
Переглядаючи список усіх “махновців”, наведений слідчими, впадає в очі те, що всі вони були з Дніпропетровщини. Багато з них були арештовані чи судимі за “кримінал” і нібито брали участь у повстанському русі Махна 1919-1921 рр.
“Людина могла і не бути “махновцем” взагалі, – коментує історик Куценко, – це могло бути абсолютно притягнуто за вуха. Могли просто настукати сусіди чи колеги на роботі – будь-хто і будь-що”.
У витягу з протоколу засідання “трійки” НКВД Дніпропетровської області від 11 квітня 1938 року бачимо ще кілька деталей – мовляв, учасники “злочинної організації” влаштовували цілі диверсії.
“Обвиняемый Галич по заданию организации произвел заражение чумой колхозных свиней, в результате чего пало (нерозбірлива цифра) … голов. Мось специально перешел работать на железную дорогу с целью подготовки диверсионных актов. Сагань проводил вредительство в сельском хозяйстве, гноил корм для колхозного скота. Трускал подготовлял диверсионные (нерозбірливо) … по разрушению шоссейных дорог”.
Наступним документом є акт про виконання вироку – розстрілу 52 людей. Акт склали начальник 10 відділу УГБ-УНКВС лейтенант державної безпеки Турбовський та старший по корпусу 10 відділу старшина Липовой.
“Тела преданы земле”.
Відновлення історичної справедливості
На хвилі “хрущовської відлиги” 31 січня 1957 року Терентія Трускала та ще 51 розстріляного “махновця” реабілітували за протестом прокурора із прізвищем Гром із Запорізької області.
“Большинство осужденных по делу были арестованы без всяких к тому оснований. Органы госбезопасности не располагали на них какими-либо компрометирующими материалами”.
У постанові суду зазначено, що опитаним енкаведистами свідкам нічого не було відомо про існування повстанської махновської організації на території Дніпропетровщини та антирадянську діяльність Терентія Митрофановича. Майже через 10 років справа була припинена через те, що висунуті обвинувачення не були доведені.
Вся інформація, знайдена в архіві, стала для праонуки Вікторії та її рідних відкриттям. Наразі вона має намір особисто ознайомитися зі справою свого прадіда в Державному архіві Запорізької області, адже там можуть зберігатися ще й допити Терентія Трускала. Дівчина також хоче дізнатися, де міг бути похований її прадідусь.
Пошуки настільки надихнули Вікторію, що тепер вона хоче дізнатися про долю й інших своїх репресованих рідних з Дніпропетровщини. І Консультаційний центр з пошуку інформації про репресованих вже їй у цьому допомагає.
“Дуже важливо дізнатися, скільки наших прадідів було репресовано, відправлено до ГУЛАГу – я раніше навіть не підозрювала про це. І це дуже важливо для України, для нашої національної свідомості”, – поділилася з нами заявниця.
Віримо, що це лише початок великого пошуку українцями своїх репресованих рідних. Не бійтеся звертатися в архіви та дізнаватися правду! Наші невинно закатовані бабусі та дідусі заслуговують на те, щоб сім’ї знали їхні справжні історії.
Архів національної пам`яті – це установа, де вже за кілька років будуть зібрані до 4 мільйонів історичних документів за 1917-1991 роки від усіх силових органів колишнього Радянського союзу. Зокрема таких, як Служба безпеки, Служба зовнішньої розвідки, Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Національна поліція, Національна гвардія, Державна прикордонна служба, органи прокуратури та суди.
Наразі Архіву належить будівля на вул. Пухівській, 7, у Києві, площею 11 000 кв. м. Після реконструкції усі документи зберігатимуться тут. Це буде найбільший архів на території України та серед аналогічних архівів країн Центральної та Східної Європи.
При Архіві національної пам`яті діє Консультаційний центр з пошуку інформації про репресованих, де всім охочим надається допомога у пошуку доль репресованих осіб у 1917-1991 роках. Якщо у вашій родині є репресовані, Ви можете звернутися по консультацію у такий спосіб:
- телефони: (067) 298-18-18 або (044) 298-12-12;
- електронна пошта: poshuk@hdauinp.org.ua;
- Facebook: https://www.facebook.com/hdauinp.Украї
