У РПЦ спалахує новий безпрецедентний скандал. Патріарх Кіріл викликає до Вищого церковного суду колишнього «екзарха Африки» митрополита Леоніда (Горбачьова), колись близького до ПВК «Вагнер». У відповідь митрополит обіцяє «назвати речі своїми іменами» та «розкласти все по полицях». “Бачить Бог, я цього не хотів”, – вигукує Леонід.
Про це пише “Новая Газета”.
Карна правиця «церковного правосуддя» наздоганяє не лише миротворців та критиків «богослов’я СВО» на кшталт засудженого 10 днів тому протоєрея Алексія Уминського. 22 січня отримав повістку до Вищого церковного суду 55-річний митрополит Леонід (Горбачов), який до жовтня минулого року обіймав високу посаду «екзарха Африки».
Леонід довгий час вважався улюбленцем патріарха — доти, доки почав проявляти патріарші амбіції і дозволяти собі політичні висловлювання, які виходять далеко за межі його компетенції. Наприклад, на чергові чутки про переговори з Україною Леонід реагував так: «Розмовляти там нема з ким. Нацистський потріб… Вони всі втечуть і знайдуть притулок за океаном… На інших чекає зовсім незавидна доля». Поступово «екзарх Африки» став кумиром найбільш радикальної, турбо-патріотичної групи духовенства та мирян РПЦ, представники якої зараз навіть загрожують розколом та всілякими неприємностями патріарху. Але серйозні неприємності, схоже, чекають на самого Леоніда…
Діяльність Леоніда на африканському континенті була гармонізована з інтересами ПВК «Вагнер». Хоча формально екзарх заперечував свою близькість до Пригожина, він запозичив його лексику та риторику, а в ніч на 25 червня, коли частини «Вагнера» йшли на Москву, написав у своєму телеграм-каналі: «У Москві спекотно та душно, але вночі обіцяють дощ. Хтось уже дочекався». Диякон Андрій Кураєв зауважив тоді, що у разі перемоги Пригожина Леонід виглядав би ідеальним кандидатом на патріарший престол.
Як розповіло «Новой Газете» джерело, близьке до патріархії РПЦ, безпосереднім приводом для порушення проти Леоніда церковно-судової справи стали його неприємні висловлювання про Кіріла. Говорять, що записи приватних розмов Леоніда дали послухати патріарху. Якщо це правда, то компромат потрапив на підготовлений ґрунт. Ще рік тому, перебуваючи у фаворі, Леонід жорстко критикував іншого фаворита Кіріла, якого іноді навіть називають його наступником та спадкоємцем, митрополита Антонія (Севрюка). «Екзарх Африки» претендував на посаду голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату, який займає Антоній. Саме з цієї посади зійшов на патріаршу кафедру у 2009 р. сам Кіріло.
Тепер, коли Гундяєв відкрито пішов війною на Леоніда, той у відповідь почав лаяти свого предстоятеля відкрито. Більше того, погрожувати йому.
«Ми пройшли межу усвідомлення добра та зла. Зараз можна все, якщо ти маєш неконтрольовану владу в руках, — пише Леонід у своєму телеграм-каналі . — І такі рішення валяться лавиною, одне за одним. Рішення несправедливі, беззаконні, що знищують і без того авторитет Церкви, що слабшає… Я назву речі своїми іменами — це зрада! Зрада Церкви та Батьківщини… Все докладно розкладу по полицях після. Не я це почав. І бачить Бог, я цього не хотів. Але комусь треба ці Авгієві стайні розгрібати».
Хоч би як оцінювати діяльність і риторику Леоніда, треба віддати належне його зухвалості. Щодо цього він залишається вірним продовжувачем стилю своїх політичних прототипів — вбитого Пригожина та заарештованого Гіркіна-Стрєлкова. Вже згадуване джерело, близьке до Московської патріархії, припускає, що тепер до Леоніда можуть застосувати якісь «спецзасоби», які завадять йому реалізувати свою загрозу.
Образ опального «екзарха Африки» стає новою точкою збірки для радикально налаштованої православно-патріотичної громадськості, розпропагованої офіційною риторикою епохи СВО та незадоволеною, подібно до Гіркіна та його прихильників, відсутністю швидких «перемог».
Православні турбо-патріоти рф переконані, що Леоніда приносять у жертву підступним католикам, з якими ведуть таємні переговори люди Кіріла – той самий митрополит Антоній (Севрюк).
Справді, церковна кар’єра Кіріла ще з 1970-х років була пов’язана з розвитком екуменічних контактів із Римо-католицькою церквою (РКЦ) — ще в юності його знайомив із папою Римським духовний отець, митрополит Никодим (Ротов). Найбільшим досягненням свого патріаршества Кіріл вважав першу в історії офіційну зустріч патріарха Московського з папою римським, що відбулася в Гавані в 2016 р., та підписану на ній декларацію про єдність позицій РПЦ та РКЦ з багатьох питань. Кар’єра Антонія також включала посаду настоятеля храму РПЦ у Римі.
Згідно з цією версією, Ватикан є ключовим посередником у врегулюванні російсько-українського конфлікту, а предметом торгу в процесі врегулювання є деякі геополітичні інтереси РПЦ: зокрема — відмова від вторгнення до Африки, на канонічну територію дружнього Ватикану Александрійського патріархату. Крім того, за умов санкцій саме Ватикан нібито виступає гарантом збереження іноземних активів РПЦ та її ієрархів, оперативно виведених із ризикованих юрисдикцій до банківських установ Святого престолу.
Справа в тому, що через пандемію та війну в Україні РПЦ втратила легітимний церковний суд.
Відповідно до положення про церковний суд, прийнятого Архієрейським собором РПЦ 2008 р., судді Вищого церковного суду, який має право судити архієреїв, обираються з числа членів собору строком на 4 роки (саме така періодичність скликання Архієрейських соборів, згідно зі Статутом РПЦ). Останній Архієрейський собор РПЦ відбувся у листопаді 2017 р., отже, повноваження обраних ним суддів закінчилися у листопаді 2021-го. Патріарх та синод РПЦ, з урахуванням «надзвичайних обставин», продовжили їхні повноваження на невизначений період, але такий спосіб продовження не передбачено нормативними актами РПЦ.
Вищий церковний суд замишлявся як інстанція, незалежна від патріарха та членів синоду та правомочна приймати позови на них самих. Після початку війни Кіріл неодноразово давав зрозуміти, що до кінця військових дій Архієрейський собор не відбудеться – адже близько третини архієреїв РПЦ служать за межами РФ (в основному – в Україні, хоча тепер їхній канонічний статус незрозумілий Московській патріархії, але формально вона їх не виключала з свого складу).
Петиція проти «позбавлення сану» протоієрея Алексія Умінського набрала вже понад 12 тисяч підписів. Очевидно, що турбо-православна громадськість тепер також почне збирати підписи на підтримку Леоніда, але результат буде скромнішим. У будь-якому випадку, зачищаючи фланги, що критикували його з протилежних позицій, Кіріло демонструє, що не потребує жодних соціальних опор, крім Кремля. Люди з власною позицією – будь-хто! — лише заважають керівництву РПЦ.
