Торік у грудні засновано відзнаку Президента України «Золоте серце». Цієї державної нагороди удостоюють за вагомий внесок у надання волонтерської допомоги та розвиток волонтерського руху. У числі перших з Тернопільщини «Золотим серцем» відзначено ректора Марійського духовного центру «Зарваниця» митрофорного протоієрея Української греко-католицької церкви Володимира Фірмана. Священник, ректор духовного центру, економ архієпархії, волонтер — чотири складові його духовної, професійної та громадської діяльності, пише «Урядовий кур’єр».
Соціальне партнерство
Зарваниця — не просто село на Тернопільщині. Воно прославилося чудотворною іконою Божої Матері. Сюди століттями люди з усіх усюд ідуть вклонитися Богородиці, помолитися, на прощу. Нині тут діє Марійський духовний центр, що входить до 20 найбільших санктуаріїв Європи.
До відбудови святині після Першої світової війни долучився митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. Він був не лише духовним батьком, лідером для греко-католиків, а й великим доброчинцем, меценатом, господарем, учив українців будувати «рідну хату». Навколо Зарваниці владика докупив у післявоєння 800 гектарів землі, церква мала у власності до приходу більшовиків ліс і млин. Митрополит активно впроваджував соціальне підприємництво, тобто поєднував ведення економічної, бізнесової діяльності із соціальною місією.
Такий самий наголос на соціальному підприємництві поставив і отець Володимир Фірман. Зарваниця для нього — не лише місце духовного служіння, господарської, громадської діяльності, це його родове село, тут він прийшов на білий світ, ходив до школи. Коли ж настав час обирати професійну життєву дорогу, то вирішив присвятити себе Богові, церкві. Каже, мав добрі приклади священників, які були тоді в Зарваниці. Батьки бажання сина підтримали. Спочатку він вступив до Тернопільської вищої духовної семінарії УГКЦ, потім заочно навчався у Люблінському католицькому університеті (Польща). Закінчив і бізнес-школу Українського католицького університету у Львові.
Нині о. Володимир Фірман, крім того, що ректор Марійського духовного центру в Зарваниці, економ Тернопільсько-Зборівської архієпархії УГКЦ, ще й очолює наглядову раду фермерського господарства «Зарваниця Агро». Це єдине в області сільськогосподарське підприємство Української греко-католицької церкви. Після ліквідації колгоспів навколишні поля на тривалий час заросли бур’янами. Ще від своєї бабусі о. Володимир чув про тутешні церковні землі, те, що колись їх викупив митрополит Шептицький.
«По-перше, це надихало, а по-друге, хотілося, щоб землі не лежали облогом, щоб на них працювали люди», — розповідає священник. І 2006 року заснували фермерське господарство, яке орендує земельні наділи в пайовиків у навколишніх селах. Загалом обробляє понад 1130 гектарів землі. «Зарваниця Агро» вирощує пшеницю, ячмінь, гречку, кукурудзу, цукровий буряк, ріпак, сою. Росте на ланах і соняшник, з якого після збирання врожаю виробляють олію методом холодного віджиму, отже зберігають усі поживні речовини. Розвивають у господарстві й тваринництво: молочно-м’ясне скотарство та свинарство. Подбали тут і про пасіку.
Щоб збільшити кількість робочих місць, у селі Гвардійське шість років тому створили цех з виготовлення напівфабрикатів. Руками там виготовляють 17 видів продукції: вареники з різними начинками, гречаники, млинці кількох видів. У селі Соколів відновили невелику гідроелектростанцію на річці Стрипа, електроенергію постачають у загальну мережу. 2018 року «Зарваниця Агро» почала випуск паливних гранул, зокрема з відходів після збирання зернових культур. Важлива й екологічна та економічна складові цієї продукції. Ці пелети, зауважує о. Володимир, виробляють для власного споживання, адже в Зарваниці опалюють приміщення площею майже 10 тисяч метрів квадратних. А також передають для школи та лікарні в село Золотники — адміністративний центр територіальної громади.
У селі Вишнівчик створили сільськогосподарський обслуговуючий кооператив «Андрей» на честь митрополита Шептицького, який був основоположником кооперативного руху на заході України. Нині цей кооператив складається із 17 членів і займається збиранням молока та вирощуванням овочевих культур. «Зарваниця Агро» допомагає їм в утриманні худоби, зокрема з комбікормами, соломою. Разом вирощували картоплю й навіть качок.
Соціальне підприємництво ставить за мету розвивати бізнес, який піклуватиметься про розв’язання соціальних проблем.
«Воно перебуває на стику традиційного підприємництва та доброчинності. Від благодійності бере соціальну спрямованість, а від бізнесу — підприємницький підхід», — так визначає значення поняття «соціальне підприємництво» о. Володимир Фірман. У цьому руслі церковники впроваджують розмаїті соціальні проєкти, допомагають релігійним організаціям, школам, дитсадкам і навіть притулкам для тварин. Певну частину продукції фермерське господарство «Зарваниця Агро» спрямовує на утримання Тернопільської вищої духовної семінарії. У всі роки переймалося забезпеченням роботи літніх таборів для дітей, соціально незахищених сімей. Активно співпрацюють із Золотниківською сільською громадою. До карантину, пов’язаного з поширенням коронавірусної інфекції, навіть ділилися власним досвідом на одно- або дводенних семінарах з головами всіх громад області. Ці заходи організовували в Зарваниці.
Розповідаючи про позитив співпраці церкви і громади, можна зазначити, що разом із громадою фермерське господарство капітально відремонтувало приміщення дитсадка у Вишнівчику, долучилося до ремонту місцевої школи. Старається «Зарваниця Агро», щоб усі, а не лише учні 1—4 класів та із соціально незахищених родин, харчувалися у школах. Найкращих школярів за підсумками навчального року матеріально заохочує або організовувало їм відпочинок у Карпатах. Медичних закладів поза увагою також не залишає: необхідне або закуповують власним коштом, або шукають спонсорів. Торік для золотниківської лікарні придбали багатофункціональні медичні ліжка, меблі, рентген-апарат, постільну білизну, спецодяг. Деякі речі, апарати, пристрої, засоби медпризначення, які отримують від друзів-благодійників із-за кордону, стараються виділити й для інших громад Тернопілля. Скажімо, від Товариства Св. Софії з бельгійського міста Генк отримали сім стаціонарних апаратів гемодіалізу. Знали, що вони конче необхідні лікарні в місті Копичинці, тож доправили ці апарати за місцем потреби.
Доброчинність
Коли 2014 року російський агресор окупував український Крим, з бойовими діями прийшов на Донеччину та Луганщину, о. Володимир Фірман, інші священнослужителі Тернопільсько-Зборівської архієпархії УГКЦ теж узялися допомагати нашим воїнам.
Нагородження нині державною відзнакою «Золоте серце» о. Володимир сприймає як оцінку діяльності всієї волонтерської команди Марійського духовного центру. Першу доброчинну поїздку він разом з іншими священниками здійснив на початку грудня 2014 року до села Колядівка на Луганщині.
«Ми побачили, чого потребують наші військові, місцеві жителі. Збагнули й те, що їм потрібна не лише матеріальна підтримка, а й духовна опіка», — ділиться думками о. Володимир Фірман.
20 січня 2022 року вкотре повернулися від наших воїнів і поринули у клопоти підготовки наступного гуманітарного вантажу. Та майже через місяць, 24 лютого, рашисти скоїли повномасштабний напад на українську землю. Уже опісля о. Володимир кілька разів виїжджав з волонтерською місією на лінії фронту в Харківську, Сумську, Донецьку, Дніпропетровську області. Вантажі з гуманітарною допомогою доправляв і на деокуповані території. Розумів, що велика війна додасть ще й величезної кількості вимушених переселенців.
«Уже 24 лютого зробив вказівки нашим отцям, хто що має робити, наказав готувати всі наші будинки для приймання внутрішньо переміщених осіб, запастися бензином, генераторами, іншим необхідним для життєдіяльності», — розповідає ректор.
Із перших днів Марійський духовний центр прийняв понад 600 людей з північних, південних, східних областей. Нині у трьох реколекційних будинках у Зарваниці мешкають 162 внутрішньо переміщені особи. Це жінки, діти, люди похилого віку. Їм надали не лише житло, а й харчують, пропонують одяг, ліки. Організовують для них богослужіння, катехитичні навчання, розмаїті просвітницькі курси, поїздки, екскурсії. Одне слово, церква подає їм руку підтримки та допомоги.
І тимчасово вимушені переселенці не хочуть сидіти склавши руки, долучаються до волонтерських справ. Зокрема, хтось з них плів маскувальні сітки, яких нашим воїнам передали вже понад 80. Хтось працював над виготовленням нош для транспортування поранених. Дехто із внутрішньо переміщених осіб працевлаштувався. Наприклад, одна з них викладає біологію у школі села Бенева, інша працює медсестрою в Золотниках. Є серед них і тракторист, який тепер трудиться у фермерському господарстві.
Марійський духовний центр у Зарваниці став гуманітарним хабом.
«Це такий організм, який працює синхронно, злагоджено, кожен знає свою роботу. Я не сам займаюся волонтерською діяльністю», — підкреслює о. Володимир. Він додає, що, певна річ, багато доброчинних проєктів не було б утілено, якби не відчували партнерської підтримки різних організацій, людей доброї волі, навіть анонімних. Біля катедрального собору УГКЦ в Тернополі двічі на місяць роздають продуктові набори. По них приходять майже 2,5 тисячі внутрішньо переміщених осіб. На один такий гуманітарний захід треба витратити майже мільйон гривень. Скажімо, із продуктовими наборами духовному центру в Зарваниці допомагають братерська організація, яка об’єднує чоловіків-католиків, «Лицарі Колумба», Богдан Дзюрах, екзарх для українців-греко-католиків у Німеччині та Скандинавії.
О. Володимир Фірман щиро дякує за вагомий доброчинний внесок митрополитові Філадельфійському (США) Борисові Гудзяку, вихідцям з Тернопільщини президентові релігійного товариства «Свята Софія» у Римі о. Марку-Ярославові Семегену, пароху церкви Св. Стефана в італійському місті Генуї о. Віталієві Тарасенку, о. Віталієві Мадарашу з Варшави та багатьом іншим. Допомога для внутрішньо переміщених осіб надходила від Міжнародної організації з міграції. Місцеві благодійні організації теж приходять на поміч переселенцям.
А ще варто загострити увагу на проведенні в Зарваниці реабілітаційних курсів для учасників бойових дій. Із 2015 року цей проєкт організовували не лише для військовослужбовців, а й для їхніх дружин, родин. Адже коли хлопці почали повертатися з фронту, дружини не завжди розуміли і ставлення, і поведінку своїх чоловіків, навіть деякі із жінок дедалі більше думали про розлучення. Дехто такими думками ділився із священниками. Так і виник задум взятися за організацію реабілітаційних курсів, де разом із священнослужителями працювали б психологи. Учасники мешкали в духовному центрі. Жодних послуг не оплачували.
«Старалися кошти знаходити з нашої діяльності, а також від доброчинців», — запевняє о. Володимир.
Понад тисяча осіб з різних областей країни пройшли такі курси.
«Там я займалася із психологами та арттерапевтами, які повертали мені натхнення й робили це вміло. Там уперше побачила церкву, яка займається тим, що, на мій розсуд, і має робити, — лікуванням душ. Там побачила в церкві дружність і толерантність, що мені як скептикові було конче необхідно. Там відчула себе серед своїх, у безпеці, зустріла нових друзів, дізналася та навчилася багато нового», — це цитування одного з відгуків учасниць цього реабілітаційного проєкту. Діяв він до повномасштабного вторгнення рашистів в Україну. Але ректор Марійського духовного центру «Зарваниця» обіцяє: щойно здобудемо перемогу над злісним ворогом, курси знову відкриють. Нині тут закінчують опоряджувальні роботи в новозведеному будинку, де облаштують і малу спортзалу, і рекреаційні та кімнати відпочинку.
