Вівторок, 18 Червня, 2024
Бiльше

    Єпископ на чолі опозиції: чи зупинять нові протести розворот Вірменії на Захід

    “Представляючи ситуацію його святості патріарху та моїм духовним братам, я попросив заморозити моє 30-річне служіння Церкві й беру на себе особисту відповідальність за весь цей процес. Це особисте рішення. Рішення з урахуванням усіх тих жертв, що я готовий покласти на вівтар моєї священної Батьківщини, моєї держави”, – з такими словам вірменська опозиція отримала нового лідера.

    Причому дещо незвичного. Про свої амбіції стати прем’єр-міністром замість Нікола Пашиняна заявив архієпископ Вірменської апостольської церкви (ВАЦ) Баграт Галстанян. Про це йдеться в матералі Європейської правди.

    На тлі невдалих спроб кинути виклик Пашиняну як від попередньої влади Вірменії, так і від представників вірменської діаспори у РФ, представник Церкви (інституту, який традиційно має високу підтримку в суспільстві) виглядає ледь не як останній шанс Москви зберегти свій контроль над Вірменією.

    Тим більше, що нинішній протест базується на реальному обуренні вірмен умовами розмежування кордону з Азербайджаном.

    А тим часом у Москві підвищують градус напруження у відносинах з Єреваном. Дійшло навіть до виклику російського посла для консультацій – кроку, який має показати надзвичайне роздратування Кремля.

    Пристрасті навколо кордону

    Протести у Вірменії тривають вже понад місяць.

    Старт їм дав початок робіт із розмежування кордону між Вірменією та Азербайджаном. Зауважимо, що це розмежування є вкрай важливим для самої Вірменії, оскільки лише за цієї умови можливе підписання мирної угоди з Азербайджаном, а в перспективі – і з Туреччиною.

    А без цих мирних угод країна залишається у вразливому стані, зберігаючи залежність від Росії.

    Втім, процес розмежування виявився відмінним від того, що обіцяла вірменська влада.

    Від початку там анонсували, що розмежування кордону буде відбуватися за принципом “нічого не узгоджено, поки все не узгоджено”. Тобто реальні роботи з розмежування та можливі обміни територіями будуть відбуватися лише після завершення переговорів та досягнення компромісу з усіх суперечливих питань.

    Однак 19 квітня вірменська влада заявила, що погодила делімітацію кордону в Тавушській області, внаслідок чого чотири села (точніше, територія, на якій раніше були чотири села) перейдуть під контроль Азербайджану.

    І вже за декілька днів у цьому регіоні розпочалися роботи з демаркації кордону, які завершилися минулого тижня.

    Це рішення офіційного Єревана викликало масове обурення у вірменському суспільстві. Причина, чому Пашинян пішов на такий крок – це висока ймовірність початку нової війни, тепер вже безпосередньо на території Вірменії.

    Однак цей аргумент влаштував далеко не всіх.

    Важливий момент: суспільство обурило не так сама по собі необхідність повернення цих територій (адже села, що знаходились там, у радянський період входили до складу Азербайджанської РСР, а розмежування має відбуватися саме за радянськими кордонами), як одноосібність поступок Вірменії.

    Вірменська влада порушила декларований нею принцип. Де гарантії, що подібний тиск з боку Баку не стане регулярним?

    І при цьому Єреван пішов на здачу територій без гарантій аналогічних кроків з боку Баку. Нагадаємо, що у 2021 році азербайджанська армія захопила низку стратегічних позицій на кордоні з Вірменією, просунувшись, як запевняють в Єревані, вглиб вірменської території.

    Ніяких гарантій повернення цієї території наразі немає.

    І звичайно, найбільші протести виникли у самому Тавушському регіоні. Хоча б тому, що сусідство з азербайджанськими прикордонниками та військовими суттєво збільшує ризики для мешканців прикордонної зони. А у багатьох із них на додачу нерухомість тепер знаходиться на азербайджанській стороні – з високою ймовірністю її втратити.

    Як наслідок, масові протести у Тавушському регіоні обернулися походом на Єреван. А лідером протестувальників став глава місцевої єпархії ВАЦ.

    Архієпископ йде у прем’єри

    “Чинний уряд не тільки злочинно здає нашу державу – йдеться про фізичне існування, але, що ще жахливіше, він прагне змінити зміст, ідентичність і цінності нашої батьківщини, посягаючи на наші символи, мрії та прагнення, наше право на існування та нашу історію”, – заявив на мітингу 26 травня архієпископ Баграт Галстанян.

    На цьому мітингу, що проходив біля резиденції чинного прем’єра, Галстанян зробив ключову заяву, заявивши про готовність стати наступним головою уряду (хоча досі незрозуміло, як це можливо, зважаючи на наявність у архієпископа ще одного, канадського, громадянства).

    Варто зазначити, що політичні амбіції Галстаняна були очікуваними. Від 9 травня, коли колона протестувальників з Тавушського регіону дійшла до Єревана та провела там перший мітинг, архієпископ Галстанян поводився як політичний лідер, насамперед намагався отримати політичну підтримку в різних опозиційних сил.

    Чи можна назвати його “проєктом Кремля”?

    Попри те, що прямих доказів цього немає, очевидно, що ці протести вигідні Москві. Адже Галстанян не збирається вести країну на Захід, а скоріш намагається зберегти ситуацію, коли гарантом безпеки Вірменії залишається РФ.

    І той факт, що парламентська опозиція (яка є досить проросійською) досить швидко підтримала протест Галстаняна, теж є досить показовим аргументом на користь цієї версії.

    Інше питання, чи несуть нинішні протести загрозу чинній владі Вірменії. І так, і ні.

    Так, тому що реакція влади на них залишається досить нервовою. Зокрема, в інтернеті є багато записів затримань поліцією протестувальників, які не порушували громадського спокою. Лише на протестному мітингу 26 травня було затримано під 200 осіб.

    Також вперше Вірменська церква виявилася настільки тісно замішаною у політиці – причому на боці опонентів влади. Попри те, що Галстанян формально діє лише від свого імені, його підтримка з боку церкви особливо не маскується.

    Невипадково у правлячій коаліції вже пригрозили ВАЦ позбавленням податкових пільг та контролем за її фінансовими потоками.

    “Церква має сприяти державі, щоб виводити кошти з тіні. Зрештою, християнство – це відсутність корупції, крадіжки й тіні. І у нашому розумінні церква має керуватися цією логікою, не створюючи ситуацій, де можуть виникнути корупційні прояви”, – заявив секретар парламентської фракції керівної партії “Громадянський договір” Артур Ованісян.

    З іншого боку, протестувальникам не вдалося запустити процедуру вотуму недовіри чинному уряду – в однієї лише опозиції для цього недостатньо голосів, а правляча більшість не піддалася на тиск вулиці.

    Так само проти нинішнього протесту грає відсутність програми – незрозуміло, як саме новий кандидат у прем’єри планує утриматися від поступок Азербайджану та одночасно уникнути нової війни.

    Наразі Галстанян та його прихильники роблять ставку на перекриття автомагістралей по всій країні. Та якщо цей крок не виявиться вдалим, їм буде дуже складно зберегти масовість протестів.

    Тим більше, вона і зараз не наближається до масовості протестів 2018 року, що привели Пашиняна до влади.

    Російський демарш

    Нинішні протести збіглися у часі з черговим загостренням у відносинах з РФ.

    Каталізатором кризи став білоруський диктатор Александр Лукашенко, який 16 травня відвідав Азербайджан, де домовлявся про будівельні підряди для білоруських компаній для відбудови територій, повернутих під контроль Баку.

    Разом із тим білоруський диктатор зробив заяву, яку можна трактувати як те, що він ще до початку другої карабаської війни знав про плани Баку та підтримував їх.

    “Я ще подумав, згадав нашу розмову перед війною, перед вашою визвольною війною, коли ми філософськи міркували за обідом удвох. Тоді ми дійшли висновку, що у війні можна перемогти. Це важливо. Дуже важливо утримати цю перемогу”, – заявив він.

    Ця заява виглядає скандальною, оскільки Вірменія і Білорусь числяться членами проросійської безпекової організації ОДКБ – а відповідно, один союзник (нехай і формальний) допомагав напасти на іншого.

    Втім, у своїй відповіді Нікол Пашинян атакував не лише Білорусь, а й РФ.

    “Президент Білорусі сказав те, що вони намагалися сказати Вірменії вже чотири роки. У підготовці до 44-денної війни 2020 року не з нашого боку брали участь наші союзники. Я знаю щонайменше дві країни ОДКБ, які брали участь у підготовці війни проти нас. Ці країни створили імітацію того, що хочуть нам допомогти, або вони нам нібито допомогли”, – заявив під час виступу в парламенті Пашинян.

    А згодом “джерело в уряді”, уточнило журналістам, що йдеться про дві країни, назва чиїх столиць “починається з літери М”.

    Розгадати цей ребус геть нескладно. І схоже, що російському МЗС це також вдалося.

    Як наслідок, вже 24 травня “посол Російської Федерації в Республіці Вірменія Сергєй Копиркін був викликаний до Москви для консультацій”.

    Зазначимо, що такий демарш на пострадянському просторі РФ робила лише щодо двох країн: Грузії та України.

    “Приєднання” Вірменії до цієї компанії показує, що у Кремлі всерйоз розлючені нинішнім курсом Вірменії та шукають шляхи для її “покарання”.

    Найсвіжіше

    Популярне