Історія створення Національного військового меморіального кладовища подолала не одну перипетію. Про необхідність місця поховання загиблих у російсько-українській війні говорили ще з 2015 року. Проте справжній поступ у створенні такого цвинтаря відбувся лише після повномасштабного вторгнення, а реальні кроки — тільки зараз.
Будівництво кладовища напередодні почали під Києвом, у Гатненській громаді на Київщині. У понеділок, 1 квітня, робітники стали розчищати ділянки лісу для створення дороги, щоб розпочати створення першого сектора поховань. Однак подальші роботи заблокували місцеві жителі. повідомляє hromadske.
Вони кажуть, що дізналися про будівництво лише тоді, коли воно почалося. До цього з ними влада не комунікувала.
На частині території, відведеної під цвинтар, мають зрубати 10% дерев. Люди побоюються, що через це постраждає довкілля, а близькість майбутнього кладовища до населених пунктів уплине на їхні поверхневі води. А втім, влада це заперечує.
Вже у п’ятницю, 5 квітня, місцеві мешканці та представники влади мали зібратися для двостороннього обговорення. Насправді ж це був емоційний пікет.
«Тут ховатимуть у воду»
Збори відбувались на краю села Мархалівка — неподалік від нього планують закласти кладовище. Збираються місцеві: хтось із написаними самостійно чи надрукованими плакатами. Поруч є й люди у військовій формі. Деякі з них про щось сперечаються з місцевими.
Одна з жінок упевнена, що майбутній крематорій хочуть розташувати надто близько до села, тож це, за її словами, шкодитиме людям.
«Ми не хочемо, щоб тут було кладовище, де ховатимуть у воду. Тут дуже високі води. Зайдіть у будь-яку хату — у підвалах вода стоїть по коліно. Хіба можна тут ховати людей? Якщо вирубати ділянку, навколо вимре ліс», — стверджує інша місцева жителька, Ірина Василенко.
Ще одна з тутешніх, Надія Коваленко, продовжує:
«Сосни захищають одна одну. Коли тут буревії, вони боронять наші домівки. Якщо порушити їх, хати почнуть падати. Їх не треба рубати. Якщо ж постелити газон — зміниться кислотність ґрунту. Сосни не переживуть такої зміни.
А якщо осушити територію, у нас зникне вода. Якщо вони не осушать — трупна отрута потрапить у підземні води, зрештою буде в наших колодязях. Ми не проти меморіалу, але краще саджати дерева. Ми й самі готові це зробити».
Чому так важко знайти землю під поховання?
Люди скупчилися довкола представників влади. Один чоловік розповів, що по цій місцевості проходила перша лінія оборони під час Другої світової війни — мовляв, це цінно для історичних розкопок, а «роботи тут більше, ніж у Биківні».
Місцеві ставили владі запитання, чи розглядали вони альтернативну ділянку — без засаджень; навіщо для меморіального комплексу така велика площа; а також для чого там потрібен ще й готель. Раніше стало відомо, що Національне військове кладовище спроєктують за 40 млн грн. Люди підозрюють, що може йтися про чергове відмивання грошей.
Голова Українського інституту національної памʼяті Антон Дробович зазначив, що закон вимагає, щоб такий комплекс був розташований на державній землі, і щоб ця ділянка була великою, адже через 5-6 років з’явиться потреба його розширювати. На військовому цвинтарі ховатимуть не лише загиблих безпосередньо під час бойових дій, а й тих, хто воював і повернувся до цивільного життя. А отже, поховання триватимуть і після війни, а кладовище і далі ростиме.
«Під час пошуку ділянки за такими критеріями провели спеціальні дослідження. Зокрема, з Держгеокадастром», — зазначив Дробович.
До села приїхала й матір загиблого в 2014 році у російсько-українській війні офіцера-киянина — Вікторія Кравчук. Вона не погоджується з позицією, нібито віддати гроші на дрони краще, ніж будувати комплекс
«Памʼять має жити. Вони віддали найдорожче — своє життя, щоб люди жили в мирних містах і селах. Я розчарована, що наше суспільство не склало іспит на зрілість», — поділилася мати загиблого.
До чого тут Смарагдова мережа?
Представник Національного екологічного центру «Україна» Олександр Давиденко порушив питання приналежності виділеної під комплекс території до Смарагдової мережі.
Смарагдова мережа — це природоохоронні території по всій Європі, створені для збереження рослин, тварин та їхніх оселищ, яким загрожує зникнення в масштабах усього континенту. Ця мережа захищена Бернською конвенцією, яку Україна ратифікувала (хоч і з застереженням).
Водночас заступник очільника Міндовкілля Олександр Краснолуцький заявив, що це не забороняє використання цих ділянок. Зокрема, у таких зонах трапляються сільськогосподарські угіддя, але це не значить, що відбувається знищення, — зауважив заступник міністра.
Однак питання управління територіями Смарагдової мережі в Україні нині не врегульоване. Про це йдеться у пояснювальній записці до відповідного законопроєкту, який досі не ухвалили — він чекає на голосування ще з 2020 року.
Позиція Мінветеранів
Виконувач обовʼязків очільника Міністерства у справах ветеранів Олександр Порхун на аргументи місцевих відповів, що у комплексу є всі відповідні документації. Зокрема, здійснили забір води, провели геологічну розвідку. Він зазначає, що в заболочених місцях секторів для поховань не буде. На місцях, де є вода, зведуть адмінбудівлі.
На наше запитання про те, чи доведеться осушувати заболочені місця, він відповів: «А як мости стоять?» Тезу про забруднення від крематорію голова Мінветеранів також спростував:
«У Європі крематорії стоять між житловими будинками. Ми їздили туди й подивилися на технологію — така ж буде і тут. Це буде не такий крематорій, як на Байковому кладовищі».
За словами Олександра Порхуна, для меморіального цвинтаря розглядали багато інших ділянок. Зокрема — Лису гору в Києві. А втім, коли потенційний проєкт комплексу наклали на ділянку, то з’ясували, що саме для поховань залишається мало землі — 15-18 гектарів. Та сама причина була і щодо варіанту з Биківнею.
«Ця ділянка, на якій ми нині перебуваємо, вже у власності державної установи “Національне військове меморіальне кладовище”. Юридично вона й раніше належала державі, це не приватна власність», — пояснив виконувач обов’язків міністра.
Що стосується тез про першу лінію оборони, він пояснив: коли вказану ділянку аналізували — зверталися до Національного інституту памʼяті. Там відповіли, що «вказаних поховань, можливо, не буде». А Міндовкілля, своєю чергою, дозволило будувати у Смарагдовій мережі.
У планах — добудувати кладовище до кінця 2027 року. Воно розраховане на 100 тисяч традиційних поховань і 50-60 тисяч — у колумбаріях. Поховання чи перепоховання тут відбуватимуться за бажанням рідних.
Саме кладовище буде на 130 гектарів, де й хочуть зрубати 10% дерев. Загальна площа комплексу — приблизно 266 гектарів. Олександр Порхун стверджує, що на території без могил дерева не чіпатимуть. А поховання серед дерев — у світовій практиці.
Майбутній готель також буде державною власністю. Там, як каже посадовець, залишатимуться лише родини та побратими померлих військових і ветеранів. Готель потрібен для тих, хто їхатиме здалеку, щоб у них була змога переночувати. У ньому планують розмістити 30 номерів, а також поминальне приміщення. Для відвідувачів із цих категорій перебування буде безплатним.
На запитання щодо того, як збираються розвʼязувати проблему з місцевими протестувальниками, голова Мінветеранів відповів: «Будемо далі комунікувати».
