Українське суспільство продовжує бути свідком важливих подій в релігійній сфері, яка динамічно змінюється. Нещодавно відбулися події, які підкреслюють необхідність самоочищення Української православної церкви Московського патріархату. Відтак, важливо розглянути ці події та їх вплив на віруючих та суспільство загалом.
Почнемо з втечі клірика УПЦ (МП) Володимира Долгіх до Російської Федерації. Цей випадок викликає серйозні запитання стосовно патріотичності та відданості Україні з боку церковних діячів УПЦ (МП), особливо тих, які мають вплив на формування світогляду нових проповідників. Долгіх, будучи викладачем Київської духовної академії і семінарії Московського патріархату у Києві, повинен був бути прикладом вірності та патріотизму. Його втеча ставить під сумнів його мотиви та алегіантність до України.
Додатково, Долгіх був співробітником синодального “військового” відділу Московського патріархату в Україні. Цей факт підкреслює його роль в церковних структурах, які можуть мати вплив на військові справи та безпеку країни. Також стало відомо, що Долгіх був підлеглим митрополита Августина (Маркевича), який теж немає бездоганної репутації і занесений до “Миротворця” за розповсюдження кремлівської пропаганди й участь у інформаційно-пропагандистських заходах Росії (країна-агресор). Це підозріле співробітництво Долгіх і Маркевича підриває довіру до УПЦ (МП) та підкреслює необхідність проведення ретельного аналізу осіб, які займають впливові посади в церкві.
Другий аспект, який потребує уваги, – це поїздки на фронт вищезгаданого митрополита УПЦ (МП) Августина (Маркевича) і його висловлювання про Збройні Сили України (ЗСУ). Відомо, що митрополит висловлювався негативно та навіть образливо про ЗСУ та їхню роль у захисті територіальної цілісності України. Зокрема, митрополит Августин у липні 2020 року сказав про напад росії, що не знає хто почав війну: «я не понял как это получилось, кто начал, что делать и что говорить воинам, которые там находятся». З цих слів, видно, що Августин навіть не знає, що казати військовим ЗСУ, але тим не менш катається на фронт і відвідує, як свідчать сайти УПЦ (МП), передові позиції. Також, ці висловлювання свідчать про віддаленість митрополита Августина від національних інтересів та неповагу до українських захисників. До цього додамо і красномовний факт спільного служіння Маркевича з духовенством РПЦ в Італії.
Третій аспект стосується ситуації з кримінальними справами, які порушені проти УПЦ (МП). В Україні СБУ притягнула до відповідальності 68 кримінальних справ проти кліриків УПЦ (МП). з них 14 митрополитів. Головна причина цього – нездатність УПЦ (МП) самоочищуватись від сепаратистів та “колаборантів в рясах”. Це спричиняє обурення в суспільстві та створює негативний образ УПЦ (в єдності з МП). Її навіть хочуть заборонити на законодавчому рівні. У ВРУ заявляють, що зібрали достатньо голосів для цього.
Щоб запобігти подальшому обуренню, УПЦ (МП) повинна підняти питання самоочищення та вжити кардинальних заходів для виключення неприйнятних елементів, зрадників України, зі своїх рядів. А чистити є кого. Десятки архієреїв УПЦ (МП) присягнули на вірність кровавому патріарху Московському Кірілу, підтримали путіна і повномасштабне вторгнення і відкололись від УПЦ (МП), наплювавши на Онуфрія і Синод УПЦ (МП). Втім Синод УПЦ (МП) не засудив це, а навпаки, підтримав архієреїв, звинувачених у колабораціонізмі, та висловив невдоволення діями української влади.
Тобто, об’єктивно кажучи, є гостра необхідність очищення УПЦ (МП) від людей, подібних до Володимира Долгіх, єпископа Гедеона (Харона), митрополита Пантелеймона (Поворознюка), митрополита Лазаря (Швеця), єпископа Калініка (Чернишова), митрополита Антонія (Паканича), мецената Вадіма Новінського, священника Геннадія Шкіля й багато інших архієреїв, які співпрацюють з російськими загарбниками, підривають довіру вірян і просто громадян до церкви та створюють загрозу національній безпеці. УПЦ (МП) має вжити ефективних заходів для запобігання повторенню випадків колаборації своїх кліриків із російським загарбником.
Одні втікають в РФ, зрадливо залишаючи свою рідну Україну, знищуючи довіру до тих священників УПЦ (МП), які справді хочуть змінити її зсередини. Тим часом, справжні герої, віруючі Українці, не покидають свою землю, а вирушають на фронт, ризикуючи життям заради захисту територіальної цілісності та свободи України. УПЦ (МП) має зрозуміти, що немає місця “колаборантам в рясах” в її лавах. Вони підривають довіру та створюють загрозу національній безпеці. Повномасштабна війна триває. Зараз настав час для самоочищення, для видалення цих зрадників, щоб віра і патріотизм знову з’єдналися в серцях вірних та сприяли будівництву сильної та єдиної України, для ефективного захисту наших земель від чобота окупанта.
Керівництво УПЦ (МП) повинне усвідомити, що прагнення Українського народу не можна поєднати із тими, хто зрадливо піддається впливу РФ та порушує національні інтереси. Люди, віддані своїй Батьківщині, не піддаються впливові ворога і не зраджують своїх братів та сестер. УПЦ (МП) повинна заспокоїти та відновити втрачену довіру, проводячи радикальні заходи для самоочищення. Нехай церква стане прикладом єдності, патріотизму та вірності, а не місцем, де знайшли пристань “колаборанти в рясах” на яких “висять” десятки справ про колабораціонізм. Нехай віра стане силою, що об’єднує український народ у боротьбі за свободу, незалежність та майбутнє нашої Батьківщини.
УПЦ (МП) має зрозуміти, що її майбутнє залежить від її власних рішень. Її останній шанс на самоочищення – це спроба виправдати довіру. Час для самоочищення настав. Час прокинутись та зробити правильний вибір. Український народ має право на церкву, яка буде стояти поряд з ним, захищати його інтереси та сприяти його єдності. Нехай руїни зрадництва будуть залишені в минулому, а майбутнє буде засноване на щирості, вірності та незламному духу нашого народу. Україна потребує єдності, сили та віри в світле майбутнє. Нехай кожен крок, кожне рішення, зроблене УПЦ (МП), буде кроком до єдності, до відродження нашої нації і до перемоги над зрадою. Нехай церква стане опорою для всіх, хто вірить у справедливість, свободу та незалежність. Час діяти, час обрати правильний шлях – шлях української самостійності і гідності, шлях з Богом!
Спеціально для Духовного Фронту України, священник ПЦУ Іван Петрущак.
