Понеділок, 17 Червня, 2024
Бiльше

    УПЦ (МП) хотіла відсидітись до кінця війни, але їх виганяють із храмів. Як це припинити?

    УПЦ (в єдності з Московським патріархатом) сподівалась, що їхні зміни на Феофаніївському соборі будуть достатніми, щоб втихомирити патріотичну громадськість та владу України. Втім, експертиза ДЕСС показала, що зв’язок з РПЦ досі збережено, а це означає, що УПЦ (МП) є структурним підрозділом Московського патріархату. Звісно, що народ не терпітиме в себе вдома організації, яка пов’язана з Москвою і прикривається Богом.

    Влада України розглядає зв’язок УПЦ (МП) з РПЦ, як можливості Москви впливати на українців, транслюючи потрібні агресору меседжі і не тільки. Крім цього правоохоронці обшукуючи об’єкти УПЦ (МП) знаходили докази антиукраїнської діяльності, російські паспорти та прапори терористів. Відкрито десятки кримінальних справ на представників УПЦ (МП) за колабораціонізм та розпалювання релігійної ворожнечі. Все це призвело до того, що влада вирішила не продовжувати оренду Києво-Печерської лаври – найбільшого осередку УПЦ (МП) – із “московським патріархатом”.

    І скільки б священники УПЦ (МП) не говорили, що вони українці, що вони ніякий не Московський патріархат, що РПЦ в Україні не існує, а вони мають автокефальний статус, в це вже ніхто не повірить, бо вже пізно. Кардинальні зміни потрібно було робити ще хоча б у 2014 році, або принаймні у 2022 році зробити їх так, щоб Гундяєв, який благословляє “СВО” прокляв митрополита Онуфрія і всю УПЦ (МП) за “розкол”. Натомість, зміни на Феофанії були такими, що Кіріл висловив розуміння на адресу Онуфрія і пожалів УПЦ (МП) через “гоніння” збоку Влади. І зараз на офіційному сайті Російської Церкви десятки повідомлень, що критикують українську владу через “гоніння” і захищають УПЦ (МП).

    Тема гонінь і досі не сходить із уст усіх топспікерів УПЦ (МП), проте ніхто не говорить про причини цих гонінь, які коротко вже були перечислені вище. Що ще сумніше, “гоніння” так і не підштовхнули УПЦ (МП) до рішучіших змін і до діалогу з ПЦУ без “драконівських” умов. Тобто, УПЦ (МП) так і не відмовилась від своєї концепції, що з ПЦУ вони будуть говорити лише після перерукоположення. Така точка зору не тільки неприйнятна для ПЦУ, але і підставляє авторитет Вселенського патріарха Варфоломія й інших предстоятелів Церков, які вже співслужили із єрархами ПЦУ.

    Коротко кажучи, можна зробити висновок, що УПЦ (МП) хотіла відсидітись, або “пробігти між крапельками”, але цього разу щось пішло не так. Якщо у період від 2014 до 2022 рік це більш менш зробити вдавалось і лише Томос змусив сотні парафій (що є дуже мало в масштабі) перейти до ПЦУ, то зараз все набагато гірше для УПЦ (МП).

    Дивлячись на їхню риторику в УПЦ (МП) надіються “стояти до кінця”, але займатись тим, чим вони займались до повномасштабного вторгнення не будуть. Тобто “хресних ходів” вже не буде, як і перфоменсів під ВРУ чи ОП. Натомість самі єрархи намагаються влаштувати щось подібне. Так члени Синоду УПЦ (МП) нещодавно пішли до Офісу Президента, щоб показати, які вони зневажені. Їм вдалось, адже зустріч не була запланована, тому ніхто до них не вийшов. Зате для людей, які далекі від протоколу і ситуації може здатись, що Зеленський реально навмисне проігнорував єрархів “української Церкви”.

    Так само і деякі західні аналітики і навіть в ООН говорять про “гоніння” чи “тиск” на УПЦ (МП) не розуміючи чому так відбувається. Вони говорять, що УПЦ (МП) гонять, як релігійну організацію. В результаті виходить нісенітниця. Не через зв’язок з країною агресором і його шкідливий вплив на українців влада України не допускає УПЦ (МП) до основних святинь України, а нібито через “віру в Бога”. І ніхто не бере до уваги те, що жодна церковна організація не переслідується владою окрім УПЦ (МП), яка досі пов’язана з РПЦ. Співпадіння? Ні.

    Схоже, що і в УПЦ (МП) настільки повірили власним пропагандистам, що вже почали всерйоз повторювати темники про “гоніння Церкви через віру Бога”. В УПЦ МП не бачать, як кілька років тому Онуфрій їздив до Москви на Синоди РПЦ і як зараз керівництво УПЦ (МП) ігнорує колаборантів в рясах. Для УПЦ (МП) немає проблем із тим, що її деякі єпископи втекли в росію. Синод на їх місце просто призначив інших, не караючи їх. Немає проблем і в зв’язку з РПЦ, патріарх якої благословляє вбивати українців і захоплювати нашу землю. Але коли ці проблеми бачать прості люди, що вирішили позбутись УПЦ (МП), то одразу включається мантра “а нас то за що?”. “Ми ж українська Церква?”, “Ми ж з народом”, “гоніння на Бога” й інші подібні фрази. Серед них немає лише таких: “Ми розуміємо, що нас переслідують не за віру в Бога, а через те, що ми досі є підрозділом РПЦ”, “Ми так і не зробили далі кроків, щоб стати справді незалежними від Москви”. “Ми не покарали жодного колаборанта, а лише ігноруємо злочини проти Україн”. “Ми вважали, що в Лаврі можна співати пісні про дзвони над росією. Ми помилялись, тому зараз розплачуємось за свої пісні”. “Ми так і не змогли почати реальний діалог з ПЦУ про об’єднання”.

    Квінтесенцією народного гніву проти УПЦ (МП) можна побачити на Івано-Франківщині, яка є батьківщиною Бандери Степана. Того самого, яким лякають в росії дітей і не тільки. Цими днями цивільні і військові люди взялись за кафедральний собор УПЦ (МП) і видворили з нього всіх представників УПЦ (МП). Був сльозогінний газ, тяганина, шарпання й інше. Сказати, що це було цивілізованим вирішенням конфлікту, буде перебільшенням. Але сказати, що це “гоніння на Бога” буде таким самим перебільшенням.

    В УПЦ (МП) не тільки не зробили правильних висновків із цієї ситуації, але використовують її, щоб виправдати своє небажання діалогу з ПЦУ і щоб надалі “говорити про гоніння на Церкву” та відсиджуватись в “нейтралітеті”, який попахує російським душком. Пропагандисти УПЦ (МП) навіть зробили гучну заяву, що “будь-яка Помісна Церква, що закриває на те, що відбувається (“гоніння” на УПЦ (МП), – ред.), – зреклася Христа!”. Вони напевно розраховують, що інші помісні Церкви також не побачать через що насправді “гонять” УПЦ (МП) і що народ України не може стерпіти в себе вдома колабораціонізм і проросійськість під час війни з росією, а не віру в Бога. Щобільше, вони радять каятись ПЦУ за випадок в Івано-Франківську і мріють про забуття ПЦУ, а самі не хочуть ні в чому каятись і навіть не припускають за які такі гріхи до них таке ставлення. Така самовпевненість представників УПЦ (МП) вписується в парадигму “гонінь за віру в Бога”.

    Отже, щоб не було більше випадків таких, як у Франківську, щоб не було розірвання оренд та щоб не було “гонінь”, УПЦ (МП) повинна перестати займати вичікувальну позицію: і вашим і нашим, і що вони “мають автокефальний статус”, але “не проголосили автокефалії, бо це був би розкол“. Під час війни України з росією УПЦ (МП) має чітко і однозначно і безповоротно стати істинно автокефальною церквою. Інакше будуть “гоніння” і хлопці із СБУ, військові, нацгвардійці і просто незадоволені “московськими попами” продовжуватимуть свою діяльність не корись осередків “руского міра”. І вже пора зрозуміти, що банальні відмовки, “ми не МП, ми українська Церква” не працюють.

    Щодо набуття автокефального статусу, то з точки зору моральної і канонічної, в УПЦ (МП) немає вибору, окрім як звертатись до патріарха Варфоломія. Просити автокефалію від Московського патріарха, для УПЦ (МП) буде рівноцінно пострілу собі в ногу. Навіть, якщо він її надасть (чого очікувати не варто).

    Зараз рух УПЦ (МП) в сторону Фанару є, але він малопомітний і тихий. Його майже не афішують навіть ті “острівки свободи”, що є в УПЦ (МП). Ще живі в пам’яті “довоєнні” плакати проти патріарха Варфоломія. Тепер пора малювати плакати протилежного змісту. “Варфоломій ми тебе звемо”, – має стати наступним гаслом мітингів УПЦ (МП). Тільки так УПЦ може позбутись “тиску” збоку влади і суспільства.

    Автор: диякон ПЦУ, Іван Петрущак.

    Акція УПЦ (МП) із літа 2021 року

    Найсвіжіше

    Популярне