Середа, 28 Липня, 2021
Бiльше

    70 років тому на території України відбулася остання депортаційна операція

    “Тройка” – саме під такою кодовою назвою відбувалась остання депортаційна операція на території Совєтської України. Географічні межі, за незначним винятком, обмежувалися західноукраїнськими областями. Операцію було розпочато о 4 ранку 8 квітня. “Підняття” сімей закінчено до 18 години того ж дня, а завантаження у вагони практично завершено станом на 3 годину ночі 9 квітня 1951 року.

    Найімовірніше назва операції походить від кількості цільових груп, які були депортовані – (1) сім’ї куркулів, (2) свідки Єгови або як їх називали у чекістських документах – єговісти та (3) андерсівці (вояків Армії Андерса, які повернулися жити в Совєтську Україну).

    Попередньо на території України депортація мала охопити всі західні області: Волинську, Дрогобицьку, Закарпатську, Львівську, Рівненську, Станіславську, Тернопільську та Чернівецьку. У межах цієї операції планувалося виселяти сім’ї куркулів (1 200), єговістів (2 020) та андерсівців (275). Загалом належало депортувати 3 495 сімей. Оскільки (з невстановлених причин) було прийнято рішення не проводити виселення із Закарпатської області, то врешті-решт під депортації мали потрапити 2 507 сімей, із них  455 сімей “куркулів”, 1 766 – єговістів та 286 – андерсівців.

    Оперативно-агентурну діяльність совєтських спецслужб проти так званого “сектантського формування єговістів” на території України було активізовано від серпня 1945 року і з того часу вони постійно перебували у фокусі НКҐБ–МҐБ. Органи звинувачували їх у проведенні “активної антисовєтської підпільної роботи”.

    Питання депортації сімей єговістів на союзному рівні було порушене 30 травня 1950 року, коли міністр МҐБ СССР В. Абакумов надіслав на ім’я Сталіна доповідну із пропозицією здійснити примусове виселення, а також додав до неї проект постанови Політбюро ЦК ВКП(б). Повторний запит на проведення депортації єговістів був надісланий Сталіну 19 лютого 1951 р.

    “З метою припинення подальшої антисовєтської діяльності єговістського підпілля, МҐБ СССР вважає за необхідне, разом з арештами керівних учасників єговістської секти, виселити за межі України, Білорусі, Молдавії, Латвії, Литви і Естонії виявлених єговістів в Іркутську і Томську області”, – писав Абакумов у записці, яка цього разу була підтримана.

    Зокрема пропонувалося виселити зі західної частини СССР 8 576 осіб (3 048 сімей), серед них із УССР 6 140 осіб (2 020 сімей). Примусове виселення сімей свідків Єгови було санкціоновано постановою Ради міністрів СССР № 667-339 сс від 3 березня 1951 року.

    Щодо сімей андерсівців поки не виявлено листування з обґрунтуванням мети їхнього виселення. Після повернення до Совєтського Союзу колишні вояки Армії Андерса, зазвичай українці та білоруси, швидко потрапляли у фокус совєтських спецслужб як імовірні шпигуни “капіталістичних” держав.

    Від грудня 1948 року робота проти андерсівців набула планового та системного характеру. Тож, найімовірніше, мотивацією депортації сімей колишніх військовослужбовців Армії Андерса з території західних областей України, Білорусі та Литви, яка була санкціонована постановою Ради міністрів СССР № 377-190 сс від 13 лютого 1951 року, була боротьба з групою населення, яка розглядалася як ворожа щодо совєтського ладу.

    Депортація куркулів, проведена в межах збірної операції, була санкціонована постановою Ради міністрів СССР № 189-88 сс від 23 січня 1951 року. На відміну від інших двох постанов вона стосувалася винятково депортування тих, кого совєтські комуністи відносили до заможного селянства лише із восьми областей Західної України.

    Поки документів, які б передбачали виселення “куркулів” і з інших регіонів Союзу не виявлено, та це аж ніяк не означає, що їх не існувало. Примусове виселення “куркулів” почалося в СССР у 1930 році і тривало перманентно до 1952 року.

    Джерело: Електронний архів Українського визвольного руху

    План проведення операції “у справі Тройка” в Совєтській Україні було затверджено міністром державної безпеки Української РСР М. Ковальчуком вже 7 березня 1951 року. Окрім виселення зі західних областей планувалося також депортувати 12 сімей андерсівців, а зі східних областей України: по дві сім’ї з Харківської, Дніпропетровської, Київської, Кам’янець-Подільської, та по одній з Ворошиловградської, Запорізької, Миколаївської та Сталінської.

    Для підготовки та проведення операції у Львові було створено спеціальну оперативну групу під керівництвом начальника відділу 5-го управління МҐБ УРСР підполковника Сухоніна. Для керівництва операцією до західноукраїнських областей було відряджено уповноважених МҐБ УССР.

    До складу останніх увійшли чекісти, які вже мали досвід проведення не однієї депортації, як, наприклад, генерал-лейтенант Вадіс. Окрім уповноважених, до керівного складу операцією входили також і начальники регіональних управлінь, заступники по військах та начальники автоперевезень “органів”.

    Перші зведені цифрові відомості про перебіг оформлення справ на депортованих, збережені в справі операції “Тройка”, подають кількісні дані станом на 12 березня. На цей момент із 1200 необхідних для виселення куркульських сімей було оформлено 586 справ (2481 особа), на єговістів, сімей яких необхідно було виселити згідно з планом 2020, було оформлено 299 справ (1044 осіб), та із планованих на виселення 275 сімей андерсівців – 94 справи (324 особи).

    17 березня керівник оперативної групи підполковник Сухонін дав вказівку приступити до складання списків у трьох екземплярах за окремими формами для кожної категорії депортованих. У цих формах для “куркулів” мала бути зазначена “економічна база” сім’ї та подано компрометуючий матеріал на її членів.

    У списку, складеному на сім’ї єговістів, обов’язково мало зазначатись “місце в секті глави і дорослих членів сім’ї”, а для андерсівців мали коротко зазначати “суть компрометуючих матеріалів”. Списки мали бути подані у Львів до 21 березня.

    21 березня датовані останні кількісні відомості щодо оформлення справ за операцією “Тройка” – оформлено 2535 справ на сім’ї куркулів, 2038 – на сім’ї свідків Єгови та 298 справ на сім’ї андерсівців. Так загалом було оформлено 4871 справу, з яких за планом мали депортувати 3495 сімей.

    Про завершення підготовчої роботи по операції доповідали міністру державної безпеки СССР Абакумову 24 березня 1951 року. Було відправлено два рапорти. У першому доповідалося, що на “куркулів” оформлено справи на виселення 1989 сімей замість попередньо планованих 1200 сімей.

    Керівники операції в Совєтській Україні Селівановський та Ковальчук просили згоди на депортацію усіх сімей, на які оформлено справи, навіть попри те, що під операцію на мали потрапити сім’ї, у складі яких були колгоспники, а таки було 517. Аргументували своє прохання тим, що не зважаючи на те, що вони колгоспники, всі вони виробляють мінімум трудоднів та “характеризуються як дезорганізатори”.

    Світлина: ГДА СБУ

    У другій доповідній на ім’я Абакумова подавалися загальні підсумки проведеної підготовки та зазначалося, що на виселення оформлено справ на 2161 сім’ю єговістів та 286 сімей андерсівців.

    Про готовність провести операцію доповіли Абакумову 27 березня 1951 року. Крім кількісних даних про склад контингенту, планованого до виселення, також доповідалось, що для депортації планується залучити 4476 оперативників, 6889 солдатів, 3100 міліціонерів та 8864 осіб партактиву. Депортувати мали за допомогою 3190 автомашин та завантажити вимушених переселенців на 59 станціях у 750 вагонів у 15 ешелонах.

    Станціями призначення ешелонів було визначено по Красноярській залізниці станції: Абакан (532 сім’ї), Решети (326 сімей) та Суєтіха (299 сімей). По Томській залізниці були визначені станції: Асіно (305 сімей), Томськ (595 сімей) та по Східно-Сибірській залізниці станції: Зима (305 сімей), Тулун (284 сімей), Заларі (303 сім’ї), Ангара (302 сімей) та Тайшет (1186 сімей).

    Вказівку про дату та час початку операції було розіслано начальникам західноукраїнських обласних управлінь 6 березня. У ній наказувалося розпочати депортацію 8 квітня о 4 годині ранку (ніч з суботи на неділю).

    Операція “Тройка” розпочалася о 4 годині ранку та була завершена до 18 години 8 квітня 1951 р. Унаслідок із території західних областей України було виселено 2 487 сімей – 8 984 особи: 2 704 чоловіків, 3 664 жінок та 2 616 дітей. Розподіл за трьома групами контингенту такий:

    Діаграма: Історична правда

    Звіт про проведення операції “Тройка” Абакумову було подано 9 квітня 1951 року. У ньому окрім кількісних результатів депортації зазначалося також, що кількість виселених сімей єговістів та андерсівців збільшилася відповідно на 10 та 12 одиниць. Це відбулося завдяки виявленню додаткового контингенту. На місці було залишено 42 сім’ї куркулів, які були членами колгоспів та не підпадали під виселення відповідно до інструкцій щодо депортування.

    Попри попередні плани виселення було здійснене 9 ешелонами, що складалися з 450 вагонів, до яких депортованих доставляли 2 640 автомашин “народного господарства”. Участь у проведенні операції брало 2 560 осіб оперативного складу, 2 600 міліціонерів та 5 294 особи так званого совпартактиву.

    10 квітня 1951 року було також подано окреме спеціальне повідомлення “Про реагування населення західних областей УРСР у зв’язку з виселенням куркулів, єговістів і андерсівців”. Її текст достатньо типовий для таких документів. Спершу подано узагальнене твердження, що мовляв “виселення […] викликало серед трудящих одноголосне схвалення та численні позитивні відгуки”.

    Прикладів схвалення депортації було подано на одинадцяти сторінках повідомлення і лише на двох сторінках було наведено “негативну” (для чекістів) реакцію. Прикметно, що у цьому повідомленні зафіксовано й те, що головний конструктор потягу, призначеного для проведення виселення планував відмовитися від виконання завдання та не вести потяг далі Тернополя.

    Джерело: Історична правда (зі скороченнями)

    Найсвіжіше

    Популярне