8 липня 1659 об’єднане 60-тисячне українсько-кримське військо розбило в Конотопській битві 150-тисячні сили московських загарбників під проводом Алєксєя Трубецького.
Вважається, що в Конотопській битві загинуло до 30 тисяч московітів, ще 15 тисяч потрапили в полон (у тому числі сам Пожарський і десятки знатних воєвод). Спостерігаючи такий погром, Трубецькой спішно зняв облогу Конотопа і ввечері почав відступ. Козаки й татари переслідували втікачів аж до московського кордону, Трубецькой дивом уник полону, хоча й отримав два поранення. Були втрачені артилерія, скарбниця, обоз, бойові знамена.
Московський історик XIX ст. Сєргєй Соловйов так описує реакцію царя на сумну звістку: «Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув протягом дня, й уже ніколи після того цар московський не здатен був вивести на поле таке блискуче військо. У жалобній одежі вийшов цар Алєксєй Міхайловіч до народу, й жах охопив Москву».
Скористатися перемогою під Конотопом не вдалося через несприятливе внутрішньополітичне становище та нові повстання промосковських сил у тилу.
Конотопська битва мала також велике позитивне значення. М. Нестеренко виділяє щонайменше п’ять позитивних значень цієї битви:
– по-перше, Конотопська битва в самому зародку знищила ідею «багатосотлітнього прагнення українського народу об’єднатися з російськими братами».
– по-друге, в Конотопській битві Україна відстояла своє право на власний національний шлях.
– по-третє, в Конотопській битві українці зруйнували російський міф про те, що «в історії росіяни ніколи не воювали з українцями».
– по-четверте, Конотопська битва зруйнувала міф про природний анархізм українців, їх нездатності до власного державного будівництва.
– по-п’яте, Конотопська битва засвідчила цивілізаційний вибір України — на Захід.
За матеріалами УІНП.
