Нещодавно на зборах в Очакові військове духовенство РПЦвУ ухвалило звернення до президента України Зеленського щодо «ситуації з обмеженням прав на душпастирську опіку військовослужбовців капеланами Української Православної Церкви».
Капелани Православної Церкви України пояснили, що обмежень на душпастирську опіку в Україні немає. Але є війна. І питання безпеки. І чому взагалі священика так званої «Української православної церкви» не варто порушувати це питання.
Протоієрей Леонтій Никитенко
Найперше це викликає обурення. Але такі емоції треба стримувати, тому що це, принаймні, лукава заява, якщо говорити церковною мовою. Тому що всі чудово знають до якої церкви належать представники так званої «Української православної церкви». Що це лише один з підрозділів Московської патріархії. І на даний момент російська держава воює з Україною. І Московська патріархія активно допомагає в цій війні, найперше душпастирською опікою, і заявами.
З приводу цієї верескливої заяви, що порушуються чиїсь права. Потрібно ставити крапки над «і». Треба багатьом представникам різних конфесій, не лише московської, забути, що українське військо – це матеріал, який комусь належить. І що можна претендувати на якесь право впливати на українську армію. Українська Конституція забезпечує право на свободу релігії та віросповідання. Але повинне бути бажання самого військовослужбовця отримувати цю допомогу. І ситуація на сьогодень така, що капелани на постійній основі забезпечуються у військах згідно добровільного опитування, кого, представника якої церкви військовослужбовці хотіли б бачити у військах.
Свобода не порушується. Ніхто не забороняє відвідувати та допомагати військовослужбовцям, чи забезпечувати їх духовні потреби на волонтерських засадах. Це є неправдою. Справа в тому, що вся діяльність Московського патріархату в Україні, чи під видом так званої «Української православної церкви» є неправдивою. Існує така річ як захист прав споживачів. В якійсь мірі це звучить грубо. Але релігійні потреби можна віднести до цієї сфери. Всі решта виробників чи людей, які надають послуги, зобов’язані точно вказувати від кого вони надаються і бути відкритими. Московська патріархія у цьому плані прикривається. Це стосується того закону про перейменування. Це постійна діяльність «крутійства» – приховування справжнього обличчя. Я, скоріше, це сприймаю як частину гібридної війни, яку проводить російська держава проти України. І, на жаль, «Українська православна церква» бере в ній дуже активну участь.
Протоієрей Костянтин Холодов
Змінилася влада в Україні. І вони відчувають, що, ніби-як, ця влада на їхньому боці. І вона повинна якимось чином зреагувати на те, що їх колись «незаконно позбавили права» душпастирювати в українському війську. Байдуже, що вони є частиною російської церкви, але вони все одно хотять там душпастирювати. Бути там священиками і здійснювати якусь місію. Яку саме місію вону хочуть здійснювати – достеменно невідомо.
Наше військо воює проти агресора, яким є Російська Федерація. Центр «Української православної церкви Московського патріархату» знаходиться в країні-агресорі. Що вони можуть нести? Про що говорити? Чому навчати? Зараз я би не рекомендував їм піднімати це питання. Це може збурити як і військове суспільство: самих військовослужбовців та ветеранів. Не варто.
Варто не забувати, що центральною основною фігурою у Збройних Силах України, у будь-якій армії, є солдат. І потреби цього солдата є основними. Вони мабуть саме на це посилаються, що є солдат, який потребує їхньої допомоги. Але це може бути один солдат на все військо, або один на всю бригаду. Цьому солдат не заборонено вийти за межі частини і піти до їхньої московської церкви, яка там є. Але присутність священика Російської православної церкви у Збройних Силах – це питання не душпастирювання, не пастирської етики, – це питання безпеки держави, безпеки тих самих Збройних Сил.
