Як воїну залишитися християнином, якщо доводиться вбивати та інші духовні виклики війни розповів військовий капелан, настоятель парафії Різдва Йоана Предтечі в Луцьку протоієрей Володимир Труш у передачі «Духовна абетка» на «12 каналі».
До повномасштабного вторгнення агресора на територію України він займався волонтерською діяльністю, передає сайт єпархії ПЦУ. Події 24 лютого цю роботу тільки поглибили й змушували надалі шукати своє призначення, щоб допомагати нашим бійцям здобувати перемогу для Батьківщини. Так підписав контракт із ЗСУ та став до лав військових капеланів.
На державному рівні статус, повноваження та вимоги до військових капеланів законодавець прописав. Але головним залишається фактор уміння задовольнити духовні потреби людини, пояснити українським військовослужбовцям, у чому їхня сила, заради чого вони сьогодні кладуть «душу й тіло», вміння донести істину, що їм, нашим героям, делегували захищати життя і здоров`я тих, хто самотужки цього зробити не може.
«Наші зустрічі з військовими у зоні бойових дій – це завжди молитва, окроплення, помазання і особисті бесіди. Усі хлопці різні, але, зазвичай, турботи одні й ті ж – про сім`ю, про збереження моральних принципів. Серед найважливішого запитують, як залишитися християнином, якщо на війні доводиться вбивати. Для цього і є капелан, щоб людина на війні залишилася людиною та не втратила подобу Божу. Тому кажу, що, найперше, не треба уподібнюватися до агресора. Окрім духовного, у нас ще є гуманітарне право, яке каже, як поводити себе з військовополоненими. Є правило ведення війни, а є етика ведення війни. І людина має дотримуватися цих норм. Ми розуміємо, що у нас немає іншого вибору. І захищаємо не стільки себе, а тих, хто стоїть за нашими спинами – діти, дружини, батьки…», – пояснює душпастир.
Він розповідає, що помста з`їдає саму людину: «Ми стоїмо в окопах не через ненависть до тих, хто прийшов, а через любов до тих, хто за нами. Так, зло, яке прийшло до нас, воно обов`язково буде покаране. Але треба всіляким способом не давати впускати ненависть у своє серце. Це тяжко виконати, бо у людини в цих обставинах, з одного боку якісь відчуття загострюються, а інші – притуплюються, але ми мусимо вистояти і витримати».
Військовий капелан, запевнив, попри обставини, «настрій бойовий у наших військових. Люди вмотивовані, знають, для чого вони це роблять і те, що дома їх чекають з перемогою. Є бажання очистити свою землю від тих, хто прийшов нас знищити».
