Послухав виступи на конференції, організованій РПЦ в Україні і присвяченій їхньому розумінню Соборності. З озвучених тез очільника РПЦвУ митрополита Онуфрія, митрополита Антонія та єпископа Сильвестра складається враження, що головна задача – не розуміння соборності, а пошук все нових звинувачень проти Патріарха Варфоломія.
Про це пише релігійний експерт Олександр Єфременко на своїй сторінці в соцмережах.
У згаданих виступах – лише набір докорів в бік Константинополя та Вселенського Патріарха Варфоломія за порушення, в їхньому розумінні, принципу соборності та його «невірне» розуміння першості в родині Помісних Церков. Ці виступи – мейнстрім для всієї конференції. Ознайомлення з програмою форуму це підтверджує і дає підстави припускати, що всі інші доповіді – це лише пошук історичного і «догматичного» обґрунтування для звинувачень Патріарха Варфоломія в «єресі».
Поки робота цього «науково-богословського заходу» триває, у мене виникає лише одне питання: чому учасники не розглядають випадки порушення соборності самим Московським Патріархатом та його в філією в Україні? А таких випадків історія знає чимало. Варто лишень згадати самочинне відокремлення Московської митрополії від Константинопольського Патріархату у 1448 році. А отримання статусу Патріархату у 1589 року взагалі відбулось всупереч усім принципам, що сьогодні озвучують учасники зібрання, і з піною в роті відстоює єрархія РПЦ. Бо ж всі ці аргументи можна використовувати і проти них.
Також цікаво чому учасники не згадають як порушували принципи соборності, коли Київську митрополію приєднали до Московського Патріархату? Нагадаю, що ще задовго до цього Акту, церковна Москва влізла на канонічну територію Константинопольського Патріархату, зокрема, коли намагалась поставити свого намісника в Київську лавру, а згодом і самого Київського митрополита. Підкреслю, що всі ці дії відбувались без благословення Вселенського Патріарха.
Водночас не менш важливим є той факт, що такі антиканонічні дії Московського Патріархату негативно сприймались українським духовенством. Бо ж і «Собор» 1685 року з виборів київського митрополита, який був організований за вказівками московської влади, лише засвідчив, що Київ не бажає виходити із юрисдикції Константинополя під владу Москви.
Навіть коли Москва досягла свого і отримала від Константинополя грамоту про висвячення Київського митрополита, невдоволення духовенства не припинялось упродовж тривалого часу. Та й саму «грамоту» Москва грубо порушила, і до слова «чхала» на все те, що в ній було написано.
Ось така історія. Доволі комічно зараз дивитись, як ті, хто сам неодноразово порушував принципи соборності та канони Церкви, зараз проводить такі зібрання. Можливо б варто було спочатку витягнути колоду зі свого ока, а вже потім лізти в очі іншим?
