Перша частина – «Від Афону до Кремля – батьківщина не моя. «Антифанарський інтернаціонал»
Геополітичні «оборудки» в рамках реалізації антифанарського проєкту
Можливо одним з напрямків роботи Інституту афонської спадщини Сергія Шумило, який йому небажано афішувати, є взаємодія з певними анархічними та опозиційними групами на території Афону та на найближчих підступах до нього, а також з «зилотами» (ревнителями, фанатиками), частина яких уже ввійшла в Руську ІПЦ.
Наприклад, відомі дані про те, що Шумилу у встановленні контактів з «зилотами» та «старостильниками» Греції допомагав монах одного з афонських монастирів Ніл, в миру — Решетников Петро Михайлович, 1954 року народження, мешканець м. Донецька, раніше близький до не зовсім православного Рената Ахметова, з 1999 року до 2003 року був директором комерційного банку «Донеччина» (у 2003 р. перейменованого в «Укрбізнесбанк», новим директором якого став наближений до Януковича Сергій Арбузов, хранитель так званого «сімейного общака», як останнього та його отриманий у спадок від Решетникова банк характеризувала Тетяна Чорновол). А у 2003 році, переїхавши в Київ, став головою Управління банківських та інформаційних технологій при «Асоціації українських банків» уже відомого нам Олександра Сугоняко, яке очолював до 2006 року, коли його замінив Степаненко Валерій Феодосійович.
![](https://i0.wp.com/df.news/wp-content/uploads/2021/07/1-2-2.jpg?resize=696%2C401&ssl=1)
Приблизно 2006 року Решетников, переїхавши на постійне проживання до Греції, став монахом Російського Пантелеймонівського монастиря на Афоні з іменем Ніл. Перед тим при загадкових обставинах мало не загинув його друг — Антон Бутейко, з яким стався інфаркт та інсульт. Офіційна версія приходу Решетникова на Афон звучить надто вже просто і наївно, як у майже всіх представників чернецтва з числа неофітів: сталося раптове «просвітлення», несподівано відчув потяг до духовності, до аскетизму, до «богоугодного життя». Але неофіційні причини можуть бути абсолютно різними — можливо, потрапив на Афон за якимись особливими завданнями певних кураторів, наприклад.
![](https://i0.wp.com/df.news/wp-content/uploads/2021/07/2-2-1.jpg?resize=696%2C449&ssl=1)
Той же згаданий у попередньому нарисі донецький монах Сергій, що представлявся у відеоролику як знайомий «Юри Єнакіївського» — не вигадана особа. Його духівниками, яких він згадує у своєму наступному відеоролику з пробаченнями за «блатний жаргон», були уродженці колишнього СРСР: отець Феодох з Андріївського скиту, отець Памва з Іпатіївської каливи, та ігумен Антипа — настоятель Свято-Аннинської келії Іверського монастиря. Прізвища їх нам невідомі, але дуже часто серед прибулих сюди трапляються напівкримінальники чи напівбізнесмени з середовища 1990-их рр.: той же Феодох, кажуть, був вихідцем з грузинської мафії Одеси. Багато російських бандюків, кажуть, стали насельниками Афонського Пантелеймонівського монастиря, з його жорсткими порядками та майже казарменим устроєм, за дуже простою логікою: поміняли одну «зону» на іншу.
За гроші можна було прийняти постриг і в інших монастирях. Так, судимий за торгівлю краденими автомобілями житель м. Владивосток Приморського краю Євгеній Усенко прийняв на Афоні постриг з іменем Афанасій не раніше 2003 року (хоча сам стверджує, що прийшов на Афон ще у кінці 1990-их рр.). Нині він відомий, як старець Афанасій Карульський.
Ще станом на 19 серпня 2003 року пан Усенко жив у м. Владивосток, саме тоді Совєтський райвідділ міліції Владивостока видав йому новий паспорт громадянина РФ.
Тоді ж, у 2003 р. ігумен Єфрем (Виноградов) вперше згадав про нього в виданій у видавництві Даниловського монастиря книзі «Сокровенний Афон» — як про колишнього хіппі, який поселився в найнебезпечнішій частині Карула, та одержимий гордощами, нікого не хоче приймати, ізолювався від усіх, живе у великих труднощах. Може, це була певного роду реклама, адже навіть «чорний піар» може бути корисним, приносить певну скандальну славу? Також Михайло Талалай у виданій того ж таки 2003 року книзі написав наступне:
«В Салониках с 1996 года существует консульство Российской Федерации, взявшее под опеку афонитов-соотечественников. Русские монахи стали пополнять Святую Гору нетрадиционными путями: один инок, например, попал в Грецию туристом и принял постриг уже на самом Афоне. Другой русак, пешком придя из Владивостока, долгое время нелегально жил среди отшельников Карули, самой дикой части Афона, а пойманный полицией, получил неожиданное покровительство (и постриг) у игумена Великой Лавры (речь идёт про Афанасия Карульского). Известны ранее небывалые случаи, когда греческие общины принимали в свой состав славян».
Про ще один «нетрадиційний шлях» автор забув згадати: про постриг за гроші… Але найчастіше, випадкові постриги здійснюються шляхом рекомендацій від «потрібних осіб», при посередництві або «опосередкованій участі» російського консульства в Салоніках.
27 лютого 2012 року ієромонах Афанасій (Усенко) несподівано заявив від імені свого Карульського скита про анафему Путіну, звинувачуючи його в узурпації влади. Але тут же зробив ремарку:
«Когда Путин „победит“ на этих выборах, — а в его „победе“ мало кто сомневается, — не следует поддаваться на провокации „оранжевых“, которые будут увлекать людей в уличные беспорядки. В любом случае это приведет к иностранной интервенции и оккупации России». Типовий виверт російської політичної поліції.
Далі, 23 вересня 2014 року Афанасій (Усенко) звернувся до Путіна з відкритим листом з вимогою припинити війну на Донбасі, але не тому, що це — агресія проти України, а лише тому, що це розколює «єдиний руський народ». Як бачим, заяви нібито й добрі, але певні ремарки всю їх позитивність «затушовують».
Крім того, у 2015 р. на просторах інтернету заявив про себе ще один інок, теж нібито афоніт — відеоблогер під ніком «старец Моисей Некропольський», який, за його словами, раніше був монахом «некропольського» (кладовищенського) скиту на Афоні. Як виявилося, в миру інока Мойсея звуть Валерій Галабурда, і він раніше був судимий за контрабанду в Санкт-Петербурзі.
![](https://i0.wp.com/df.news/wp-content/uploads/2021/07/3-2-4.jpg?resize=696%2C504&ssl=1)
Втім, не будемо осуджувати таких, адже і в давнину розбійники йшли у монастирі, щоб спокутувати свої гріхи. Головне, щоб монастирі Афону, та близькі до останніх церковні та напівцерковні структури (фонди, інститути, спільноти) не використовувалися ними для відмивання кримінальних грошей.
Про таких осіб з багатими біографіями Шумило, ясна річ, не буде робити репортажів…
Але повернемось до старостильників. У травні 2013 року брати Шумили, за неофіційними даними, таємно зустрічалися у передмісті Бєлграду не тільки з представниками «Російського Афону», але і з керівництвом т. зв. «Сербської істинно-православної церкви». Зустріч була не випадкова: робилося все можливе для того, щоб не допустити контактів місцевих «катакомбників» з непідконтрольною Кремлю та керованою зі США «Болгарською істинно-православною церквою», гонимою в Болгарії. Тоді ж було домовлено і про обрання та наступне висвячення для Сербської істинно-православної церкви другого єпископа — Нектарія (Іванковича), а саме урочисте висвячення відбулося 28 жовтня 2013 року в Ново-Лесненському монастирі у Франції. Цей монастир не возз’єднався в РПЦ МП та залишився «у розколі». Зараз ця обитель стала своєрідною базою для міжнародних вояжів братів Шумилів, «перевалочним пунктом», і ніхто Сергію не дорікає, що той запрошує розкольників на конференції у КДА по темі «афонського насліддя» — наприклад, ту ж таки ігуменю Євфросинію (Молчанову), яку друкують у виданих за кошти УПЦ-МП виданнях Інститут афонської спадщини. Або ж, наприклад, у лютому 2020 року заочною учасницею проведеної за участю Шумило та КДА конференції по новомученикам 20 століття була названа монахиня Ново-Лесненського монастиря Олександра, в миру Тетяна Спектор (правда, згадку про неї згодом було видалено з сайту Шумила та сайту КДА, але ж у друкованих програмах конференції ці дані залишилися). І знову — жодної негативної реакції з боку Московської Патріархії, хоча Молчанова і Спектор завжди дуже гостро засуджують «єресь сергіанства» та «апостасію РПЦ», постійно говорять про «безблагодатну Московську патріархію». Напевно, відомі органи дають Шумилу «відмашку» на такі «вольності».
Останньою була заснована у 2019 році в канонічній єдності з Руською ІПЦ так звана «Русинська катакомбна православна церква Угорщини», центр якої розмістився при храмі св. Апостола Фоми у прикордонному з Україною місті Шарошпатак. Настоятелем громади став священик Іштван Немеш, клірик заснованої 2018 року Західноєвропейської єпархії Руської ІПЦ, яку очолив проживаючий у Німеччині єпископ Філарет (Клімакітіс). Цю громаду відвідували Віталій Шумило, Сергій Шумило, а також деякі афільовані з УПЦ-МП церковні історики з Закарпаття, повязані з «Міжнародним інститутом афонської спадщини» (адже з 2014 року в Ужгороді при місцевому університеті неформально існує фактичний філіал цього Шумилівського інституту). Ясно, що і в цьому випадку всі ниточки та сліди ведуть до Кремля та Луб’янки. Адже Угорщина залишається одним зі стратегічних партнерів Росії, при цьому досить прохолодно ставиться до України.
З цією ж громадою пов’язаний і «істинно-православний» катакомбний єпископ Серафим (Бонь), який проживає у приватному котеджі, названому ним «катакомбним монастирем», в околицях м. Хуст, та очолює екзархат України від ще одної греко-старостильної юрисдикції — синоду так званих «матфеітів».
Руська ІПЦ, поступово інтегруючи до свого складу громади греко-старостильних юрисдикцій, загалом дуже близька до Московського Патріархату, та завжди була готова до діалогу та єднання з ним.
Наприклад, багатолітній клірик ІПЦ архимандрит Силуан (Бояров) з Удмуртії після кількох років перебування у греко-старостильній юрисдикції приєднався до РПЦ 2014 року, і ніхто його в МП не понизив у статусі, не відправив на покуту.
Аналогічно — і клірик Бєлгородської єпархії, архімандрит Стратонік (Свіщов), також у 2010-2012 роках мав досвід перебування у Руській ІПЦ, але у 2012 р. його без особливих проблем прийняли до РПЦ.
Той же Сергій Шумило з 2015 року став одним з піар-менеджерів Київської митрополії УПЦ-МП, і його теж ніхто не засуджував, не намагався дорікати його «розкольницьким минулим».
Про що це може свідчити? Тільки про те, що конкретно «Руська ІПЦ» Тихона (Пасєчніка) — це не опозиція Московському патріархатові, а фактично — досить дружня йому структура, яка тільки на словах декларує своє «антисергіанство» і «антиглобалізм», але не на ділі.
Джерело: newssky.com.ua