Святитель Лука впродовж усього життя поєднував служіння Богу з роботою лікаря-хірурга та вченого. Прийнявши священничий сан у радянські часи войовничого атеїзму, він не відрікся від Господа навіть під катуваннями НКВС, і до завершення земного шляху був вірним своєму вибору.
Його пам’ять православні вшановують кожного року 11 червня.
Про це йдеться на сторінці Православної Церкви України у Фейсбуці.
Майбутній святий, Валентин Войно-Ясенецький народився 1877 року в Керчі. З дитинства він добре малював і навіть планував вступити до художньої академії. Усе змінив Новий Завіт, подарований Валентинові-випускникові директором гімназії. Слова з Євангелія закарбувалися у серці юнака та змусили переглянути плани на майбутнє: «Жнива багато, а женців замало. Тож благайте Господаря жнива, щоб вислав женців на жниво Своє» (Мф. 9: 37–38).
Майбутній святитель вступив на медичний факультет Київського університету, ставши «женцем» у руках Господа. Упродовж років він працював хірургом і проводив операції як у мирному житті, так і на фронтах воєн. Подекуди під рукою не було необхідних інструментів, тож оперувати доводилось складаним ножем, слюсарними щипцями, а замість ниток він використовував жіночий волос. Водночас святитель Лука проводив дослідницьку діяльність: він відкрив нові методи знеболювання та отримав ступінь доктора медичних наук.
Поряд зі світською кар’єрою, молодий хірург періодично брав активну участь у духовних диспутах. Після одного з виступів присутній єпископ відвів його вбік і сказав: «Лікарю, ви маєте бути священником». Ці слова були сприйняті як Божий поклик, і в 1921 році, у страшний час антирелігійних гонінь та репресій, хірург Валентин прийняв священничий сан. Відтоді він поєднував служіння та лікарську діяльність, однаково ревно оперував та проповідував на славу Господа. Ще за два роки він таємно прийняв чернечий постриг з ім’ям апостола, євангеліста, лікаря й художника Луки, і був зведений у сан єпископа.
Попри жорсткі переслідування з боку влади, святитель Лука ніколи не приховував віру в Господа: він читав лекції та оперував у підряснику, благословляв хворих і молився перед операціями. Попри численні допити та катування НКВС, він не зрікся Христа і навіть у багаторічних засланнях у Сибіру рятував людські душі й тіла як священник і лікар. «Вважаю своїм головним обов’язком скрізь і всюди проповідувати про Христа», – говорив святитель, і цьому принципу він залишився вірним довіку.
«Скальпель у Божих руках», як він сам себе називав, святитель Лука провів сотні операцій і врятував тисячі життів завдяки винайденому методу лікування гнійних ран. Навіть після смерті хворі знаходили зцілення на його могилі. Та ще більше душ святитель порятував своїм щирим Божим словом, проповідями та молитвами. Через роки до нас долинає його настанова: «Головне в житті – робити добро. Якщо не можеш робити для людей добро велике, постарайся зробити хоча б мале».
Святитель Лука – це приклад щирого відданого служіння Господу та людям діями та словом, як у духовному, так і в світському житті. Нехай за його молитвами Господь допомагає всім нам!
