Черкащанка Лариса Когут допомагає переселенцям, родинам загиблих, військовим, усім, хто того потребує, повідомляє Суспільне.
Військова капеланка Лариса Когут свій розклад на день планує звечора та записує, аби нічого не забути. П’є каву на одному складі та вирушає на інший, аби збирати чергову допомогу на фронт. Там її вже чекають друзі-волонтери.
“Ми готуємо відправки на фронт, в нас буде сьогодні чотири відправлення в гарячі області. Тому вантажимо все і будемо відправляти”.
Розповіла, що водночас вантажать допомогу людям, у яких згорів будинок.
“Ця жінка, сама капелан, чоловік і брат її на війні. У них повністю згорів будинок і не підлягає відновленню, тому готуємо відправку героям, які постраждали від пожежі”.
Дорогою Лора розповідає, що поїздки на фронт ділить на волонтерські та капеланські:
“Якщо волонтерство, то місія – привезти допомогу, покрити потреби, особливо медикаменти, оптика, якщо капеланська, то це більш душпастирська робота”.
Їй за духовну допомогу хлопці дякують постійно:
“Для мене сама велика подяка, це коли ти приїжджав туди на фронт, а потім вертаєшся сюди і ти спілкуєшся з родиною. Ми залишаємося друзями, вони вітають зі святами, дякують, коли ми в них на весіллі гуляємо, коли в них діти народжуються”.
Лариса Когут стати капеланом вирішила, коли у 2014-му почала возити допомогу на передову.
“У мене є досвід, освіта, науковий ступінь магістра з богослів’я, я можу допомогти, вмію молитися. Чому б не допомогти людям, які потребують і іноді це вартує їм життя, і треба навчити їх вірити”.
Тож боятися розучилася давно, не має почуття страху навіть на передовій, бо відчуває відповідальність за інших. Найважче ж у роботі капелана — це ховати друзів та знайомих.
“Найважче — це бути на похоронах, це саме страшне, саме важке, саме болюче, найважче це коли ти приїхав з фронту, спілкувався з людиною, приїжджаєш, а вже виставляють фото, що цієї людини вже не має, це не можливо пережити, до цього не можна звикнути”.
Нині Лора Когут мріє лише про перемогу. А ще, понад усе хоче, аби її онуки виросли у відбудованій країні і ніколи не знали, що таке війна.
