Позиція патріарха Кіріла щодо того, що влада РФ називає “спеціальною військовою операцією” в Україні (насправді неприкритої військової агресії) є неприйнятною не те що для більшості християн світу, а й для вільної частини пастви самої РПЦ, на превеликий жаль дуже малої її частини.
Про це йдеться в дописі грузинського богослова Мамуки Путкарадзе.
Як доказ своїх слів, він наводить лист із закликом до активної миротворчості, який підписали більш ніж 250 кліриків РПЦ, стихійну відмову від поминання патріарха в українських єпархіях і на деяких зарубіжних парафіях РПЦ, заяву Синоду і предстоятеля УПЦ Московського патріархату, що заклинають патріарха “поставити питання” перед Путіним.
Безсумнівно те, що патріарх Кіріл заздалегідь знав про СВО. Якщо це так, то по-новому звучать його слова, вимовлені у зверненні до воїнів ще в “мирний” день 23 лютого: “Не буває воєн без жертв”. У своїй резолюції від 1 березня Кіріл назвав неприйняття “СВО” “політичним уподобанням”. У Прощену неділю, 6 березня, він заговорив уже про “реальну війну”, знайшовши абсолютно фантасмагоричне пояснення тому, що відбувається, – нібито “з релігійної точки зору”.
Джерелом “СВО” глава РПЦ вважає “погіршення політичної ситуації на Донбасі”, де 8 років тривали спроби “знищити те, що існує на Донбасі”.
Що ж насправді турбує російську владу і “керівника РПЦ”, “русский мир” чи демократія “народних республік”? Ні, виявляється, головна цінність Донбасу, яка виправдовує нинішні дії РФ, – це… незгода провести гей-парад!
Перша заява патріархії 24 лютого була дуже стислою – патріарх Кіріл висловив сподівання, що “Всемилостивий Господь збереже російський, український та інші народи, які духовно об’єднує наша Церква”, закликавши всіх молитися за мир.
3 березня патріархія розіслала спеціальну молитву за мир: тепер її мають читати в усіх храмах у юрисдикції московського патріархату. У молитві йдеться про “дух братолюбства і миру”, а “іноплемінним же язиком (народам, – ред.), які війни бажають і на Святу Русь повстають, – заборони і задуми їхні скинь”.
Проповідь патріарха Кіріла після служби – по суті проголошення офіційної позиції РПЦ. Першу детальну проповідь патріарх Кіріл виголосив 6 березня, у значущий для православних християн день Прощеної неділі. Значна частина проповіді була присвячена Донбасу і тому, що там існує принципове неприйняття “так званих цінностей, які сьогодні пропонуються тими, хто претендує на світову владу”. Тестом на прохід у новий світ патріарх назвав гей-парад: “Вимоги до багатьох провести гей-парад і є тестом на лояльність до того самого могутнього світу”.
9 березня патріарх Кіріл знову заговорив про “третю сторону, що розпалює конфлікти” і окремо відзначив політичні сили на “близькій, рідній Українській землі, які використовують ідею ворога стосовно народу Російського”. У тій самій проповіді було нарешті згадано й ім’я митрополита Онуфрія, очільника Української православної церкви Московського патріархату – самокерованої церкви у складі РПЦ.
Безпосередньо патріарх Кіріл до воїнів російської армії не звертався, але 13 березня після чергової служби в Храмі Христа Спасителя вручив директору Росгвардіі генералу Віктору Золотову ікону, висловивши надію, що “цей образ надихне молодих воїнів, які приймають присягу”. Службовці Росгвардії, як і російська армія, беруть участь у війні в Україні.
У слові-відповіді генерал запевнив патріарха, що “війська національної гвардії виконають усі поставлені завдання під час цієї військової контроперації”, поскаржившись на те, що справа йде не так швидко, як хотілося б, і висловивши сподівання, що “ікона захищатиме російське воїнство і прискорить нашу перемогу”.
Здавалося б, під час війни, хто як не християни мають виступити проти. Шоста заповідь говорить “Не вбий”, у Євангеліє сказано “блаженні миротворці, бо вони помилувані будуть”. Багато православних вірян України, Білорусі та Росії чекали від керівництва РПЦ закликів до припинення вогню і миротворчих дій. Але у своїх проповідях глава Російської православної церкви практично підтримує російську владу.
Патріарх ніколи не суперечив позиції держави. Просто раніше це не сильно впадало в очі.
Православна церква взагалі схильна до сервілізму або догідництва стосовно влади. А в Росії тим більше. Патріарх Кіріл ніколи не суперечив позиції держави. Просто це не сильно впадало в око, коли не так гостро стояло питання вибору позиції, коли не було такого радикального і болючого розмежування. І вже важко уникнути відповіді на запитання: “З ким ви, працівники культу?” Ось і спливло все у всій красі.
Предстоятель РПЦ патріарх міг помовчати. Або обійтися, на крайній випадок, абстрактними благочестивими фразами. Хоча, звісно, це перебільшення. Він все ж покликаний давати моральну оцінку тому, що відбувається.
Але патріарх Кіріл вважав за краще зайняти відверто провладну позицію, підтримавши агресію. Кіріл Гундяєв зробив самостійний і усвідомлений вибір стати z патріархом.
