Коли патріарх Кіріл приходив на престол, багато хто думав, що почнуться реформи. Виявилося, що реформ не буде, повний пробіг під Кремль – навіть у Російській православній церкві, з усією її ірраційністю, це подобається далеко не всім. Через що за класичними схемами ІПсО ми маємо знаходити слабке місце і в нього бити. І тут воно знайдене – він єретик.
Ми б’ємо по цьому місцю правильно, міцно і чітко сформульовано. Недарма митрополит Епіфаній довгий час проводив у Константинополі із Вселенським, він добре знає грецьку, старогрецьку. Бо не треба сперечатися про канони з тими, хто їх писав, а писали їх якраз-таки греки. Якщо Епіфаній підписується під таким листом, то дуже добре розуміє, що він підписує.
Давайте згадаємо цитату з Писання: “Якось Христос сказав, що якщо хтось спокусить одного з малих цих, краще б йому повісили на шию жорна і кинули у воду, у море”. Ці діячі, московська церква, те, що ми називаємо московськими попами, – вони мало того, що колаборанти через одного, благословляють колабораціонізм, спокушають своїх вірних чинити злочин проти держави, де вони діють як пастирі, і проти народу цієї держави.
Якщо говорити про Володимира Гундяєва, так званого Кіріла, то він отримує все ж підтримку своїх вчень серед священників Московського патріархату. Як бути з ними, адже кожен з них на місцях теж благословляє війну, вбивства, маскує це за певним, як він вважає, православ’ям, і вони теж підписувалися під концепцією “русского міра”?
Нам має настати протверезіння: і суспільства, і спецслужб слідом. Тому що ми надто довго дозволяли їм за благолепною харею ховати свою бісівську сутність.
Те, що одягнув підрясника і начепив на себе Господній хрест, не робить його священником автоматично. Актори у кадрі теж носять підрясники і хрести часом. Якщо людина не чинить того, що написано в Євангелії, вона не священник, а хто завгодно.
Вчення Гундяєвське, вчення “русского міра” суперечить Євангелію, а отже, ми маємо ставитися до тих людей, які є послідовниками подібної доктрини, не як до духовенства, а як до злочинців з усіма наслідками.
Митрополит Епіфаній вказав у своєму блозі, що “майже 200 релігійних споруд, в основному православних храмів, повністю або частково зруйновані внаслідок російської агресії”. Ми на фактах бачимо підтвердження того, що тут нічого святого.
Також маємо згадати тези дискусії, яка відбувалася навесні на платформі “Укрінформу”. Там говорили, що більшість представників Московського патріархату, які є в Україні, знаходяться у стадії такого очікування, хто переможе. Якщо Росія – попросимо пробачення у Кіріла, якщо ж Україна – будемо прилаштовуватися до українських реалій і думати, а що ж робити.
Чи не вбачаєте ви, що необхідним є у період повномасштабної війни повністю прибрати з України острови от цього сповідування ідей “русского міра”, бо коли, як не зараз?
Особисто я вважаю, що діяльність РПЦ в Україні має бути припинена слідом за комуністичною партією, тому що це дві частини одного і того ж ідеологічного механізму Російської імперії, яка завжди була ворожа до України.
Що робити з ними персонально? Ви кажете, що багато хто з них очікує. На превеликий жаль, у нас і серед громадян є такі, що очікують. Це зріз суспільства, а отже, питання до нашої інформаційної політики, до роботи наших спецслужб, до нашої громадянської свідомості, позаяк ми з цими людьми спілкуємося, дискутуємо, комунікуємо.
Коли ми отримували Томос, то так само діяли: держава клопотала перед Вселенським Престолом про те, щоб ми отримали Томос. Тут схожа історія: є державні інтереси наші, є інтереси державної безпеки, позаяк у нас стріляють ракетами. І це благословляє церковна структура, яка має свою юрисдикцію на нашій території. Це має бути припинене усіма доступними методами, зокрема через такий лист, спрямований проти одного з джерел цього зла – проти так званого патріарха Кіріла.
