З часу отримання Томосу вже 1200 парафій приєднались до Православної Церкви України. Про це йдеться в дописі ПЦУ у Фейсбуці.
Зокрема, там вдячні Господу за те, що Він дарував людям прозріння, сміливість, відкрив їм серце й очі. Вдячні за те, що тепер на 1200 парафіях не блукатимуть манівцями, маючи приховану приналежність до країни-агресора, до вбивць, до тих, хто нині розпинає і катує наш рідний народ.
“Немає в росії навіть натяку на визнання нашої Української Церкви, а в Україні чомусь досі є УПЦ Московського Патріархату, нехай і з новою «вивіскою», але її суть, представники, зв’язки і підлеглість лишились ті ж самі – РПЦ, москві, Кирилу Гундяєву. Недарма вже майже два місяці після оновлення на Соборі 27 травня Статуту УПЦ МП нової редакції офіційного тексту не оприлюднювали. Лише кілька днів тому у вільний доступ потрапила копія документа, надана Державною службою України з етнополітики та свободи совісті.
Вже перший пункт Загальних положень «оновленого» Статуту говорить нам таке: «Українська Православна Церква є самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої відповідно до Грамоти Патріарха Московського і всієї Русі Олексія ІІ від 27 жовтня 1990 року». Тобто, «незалежність» цій Церкві дарована грамотою російського патріарха, в якій, до речі, визначається, що «Митрополит Киевский и всея Украины, как Предстоятель Украинской Православной Церкви, является постоянным членом Священного Синода Русской Православной Церкви»…
Тож чи розірвала УПЦ МП насправді свій зв’язок з РПЦ та залежність від Московського патріархату? Чи виключена вона зі складу Російської Православної Церкви або ж і надалі залишається в її складі? Чи змінила вона ставлення до автокефальної Православної Церкви України і Вселенського Патріархату? На жаль, ні. Підтверджені всі попередні рішення, якими, слідуючи розкольницьким діям Московського патріархату, юрисдикцією УПЦ МП було розірвано спілкування зі Вселенським Патріархатом, Олександрійським Патріархатом, Церквою Кіпру та Церквою Греції. Цим де-факто підтверджено традиційну залежність від рішень і позиції Московського патріархату.
А найболючіше: чи засудила «оновлена» УПЦ МП діяльність патріарха Кирила, чи висловилась за притягнення його до канонічної відповідальності та позбавлення Патріаршого престолу за поширення єретичного етнофілетичного вчення на основі ідеології «русского міра», за надання «благословення» російським військам на війну в Україні, яка продовжує спричиняти руйнування та численні жертви, а також за провокування схизми в Церкві, зокрема через створення на канонічній території Олександрійського Патріархату «єпархій РПЦ»?… Ні.
На жаль, кардинальних змін не відбулося, віряни та духовенство УПЦ МП або воліють самообманюватися, або просто закривати очі на правду. В будь-якому разі, це гріх, бо бездіяльність, мовчазна згода з неправдою є так само гріховною, як і чинення зла.
Дорогі брати і сестри у Христі! Ми не хочемо карати чи засуджувати когось за минуле, але хочемо все називати своїми іменами, хочемо разом прагнути світла і правди, добра і миру. Хочемо протистояти брехні, маніпуляціям і злу міцним духовним фронтом. Бо ми – помісна автокефальна Українська Православна Церква, єдина канонічна правонаступниця Київської Митрополії, 15-а у Диптиху автокефальних Церков Вселенського Православ’я. Ми – Церква українського народу, яка завжди була, є і буде духовним щитом для всіх українців. Долучайтеся до нашої родини ПЦУ!”- йдеться в дописі.
