Другий день читаю як оглядачі дивуються, що рейдерство Кримської митрополії, а це півтисячі парафій сприймається спокійно.
Ну, по-перше, у логіці наших маніхеїв (УПЦ МП, – ред.) парафії пішли не кудись, а в канонічну церкву, а це нібито не так образливо, бо канонічна єресь русміра, тобто релігійний фашизм і расизм – це терпиміше, ніж християнство, але не таке як московське.
По-друге, Собор 27 травня надав свободу бажаючим звалити таки дійсно звалити; а звалити назавжди чи тимчасово з подальшою люстрацією – це вже справа ЗСУ, а не УПЦ.
Оглядачі мали б зробити інший висновок: як спокійно УПЦ (МП, – ред.) зреагувала на перехід трьох кримських єпархій, так само спокійно вона тепер має реагувати на перехід всіх єпархій, громад, монастирів та духовних навчальних закладів до ПЦУ.
Все-таки ПЦУ теж канонічна не гірше за РПЦ, не є єретичною, і взагалі у на відміну від незрозумілого статусу УПЦ має свій томос. І навіть якщо на етапі вагітності ПЦУ мала проблеми, то зараз це повноцінний повнолітний організм, тоді як УПЦ все ще незрозуміло на якій стадії вагітності (я б сказав, що води відійшли, голова вилізла, але процес застряг на тому самому моменті коли треба негайно діяти), ну і тим більше паспорту (томосу) новонароджувана (не)канонічна УПЦ не матиме.
І тому при всій повазі і розумінні спокою УПЦ стосовно анексії трьох кримських єпархій незрозумілим є спокій стосовно власного стану і власного майбутнього в Україні.
Джерело: професор Юрій Чорноморець / Фейсбук
