11 лютого 2025 року відбулись збори духовенства РПЦ на яких був патріарх Московський Кіріл (Гундяєв). Священник Олексій Шляпін із Можайська нагадав про істинне призначення церкви – вести людей до Царства Небесного, а не займатися патріотизмом, – патріарх Кіріл відреагував зневажливим сарказмом та ксенофобським випадом про “Західну Україну”.
“Я не згоден з такою патріотичною тенденцією в церковних відносинах. Обов’язок священика вести людей у Царство Небесне, а не патріотизмом займатися”, – сказав він.
Патріарх Кіріл відповів: “Ось це чудово, так? Перший раз таке чую! Ви, батюшка, не із Західної України випадково? Ідіть, сядьте і серйозно подумайте про все те, що ви зараз тут ляпнули”.
Цей випадок яскраво продемонстрував глибину морального падіння Російської православної церкви.
Ця реакція глави РПЦ, підтримана сміхом та оплесками присутніх священників, викриває кілька фундаментальних проблем сучасної РПЦ:
По-перше, церква відверто замінила євангельські цінності державною ідеологією. Патріарх Кіріл, який проголошує патріотизм “найбільшим обов’язком”, прямо суперечить словам Христа “Моє Царство не від цього світу. Якби від цього світу було Моє Царство, то Мої слуги воювали б, щоб Я не був виданий іудеям; та Царство Моє не звідси” та заклику Ісуса любити ворогів. Одразу згадується епізод, коли апостоли підійшли до Ісуса і просили їх поставити ліворуч і праворуч, коли Ісус возсяде, на їх думку, на земному престолі.
Євангеліє від Марка, 10:35-45:
“І підійшли до Нього Яків та Іван, сини Заведеєві, говорячи: «Учителю, ми хочемо, щоб Ти нам зробив, що тільки попросимо». Він же сказав їм: «Що хочете, щоб Я вам зробив?» Вони сказали Йому: «Дай нам, щоб один сів праворуч Тебе, а другий ліворуч Тебе у славі Твоїй». Ісус же сказав їм: «Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я п’ю, і хреститися хрещенням, яким Я хреститимусь?» Вони сказали Йому: «Можемо». Ісус же сказав їм: «Чашу, яку Я п’ю, ви питимете, і хрещенням, яким Я хреститимусь, ви будете хреститися; але сісти праворуч Мене і ліворуч Мене — це не Моє право давати, а кому від Отця Мого приготовлено». І, почувши це, десятеро почали обурюватися на Якова та Івана. Ісус же, покликавши їх, сказав: «Ви знаєте, що князі народів панують над ними, і вельможі їхні владу мають над ними. Але між вами не так буде, а хто хоче між вами бути великим, нехай буде вам слугою; і хто хоче між вами бути першим, нехай буде вам рабом. Бо й Син Людський прийшов не для того, щоб Йому служили, але щоб послужити й душу Свою віддати на викуп багатьом».”
По-друге, стиль спілкування патріарха Кіріла – зверхній, саркастичний, принизливий – демонструє повну відсутність християнського смирення та любові. Замість пастирського діалогу ми бачимо типову поведінку авторитарного начальника.
Найтривожніше те, що підтримка такої позиції патріарха більшістю присутніх священників свідчить про системну кризу в РПЦ. Церква, яка мала б бути “сіллю землі” та зберігати моральні орієнтири, перетворилася на слухняний інструмент державної пропаганди, де немає місця ані євангельським цінностям, ані справжньому християнському служінню.
Цей епізод – не просто конфлікт між окремим священником та патріархом. Це симптом глибокої духовної кризи церкви, яка, підмінивши Христове вчення державною ідеологією, втратила свою пастирську місію та моральний авторитет.
