У колекції львівського митрополита Димитрія (Рудюка) зберігається понад 500 радіоприймачів, на яких у радянські часи люди таємно слухали заборонене Радіо Свобода.
У ті часи, коли Радіо Свобода було заборонено в СРСР, його глушили за допомогою спеціальних передавачів, відомих як “глушилки”. Однак люди знаходили способи обійти ці перешкоди та слухати “ворожі голоси”, повідомляє Радіо Свобода.
Митрополит Димитрій зібрав велику колекцію радіоприймачів, які використовувалися для прослуховування Радіо Свобода. Серед них є як старі моделі, так і сучасніші.
За словами митрополита, він почав слухати Радіо Свобода у віці 9 років. Він був вражений якістю мовлення та інформацією, яка там звучала. Радіо Свобода надавало альтернативну точку зору на події, які відбувалися в Радянському Союзі.
Митрополит розповів, що глушіння радіопередач було дуже сильним, але люди все одно знаходили способи слухати радіо. Вони використовували короткі хвилі та інші методи, щоб обійти перешкоди.
«Це мій перший радіоприймач «Кварц». Точніше, він був куплений для мого старшого брата. Адже тоді потрібно було добре напрацюватись у селі на буряках, щоб мама купила такий радіоприймач. Ціна була 80 карбованців, ціла зарплата.
Професійний радіоприймач «VEF», вже був з короткими хвилями. У мене їх багато і різних років випуску, а це і 1947, 1948, 1949. Рига мала радіозавод і випускала такі приймачі, це був тоді світовий бренд. Придбати його було проблемно.
У мене всі працюють. Сьогодні «VEF» ціняться. За 6 тисяч гривень можна придбати. «VEF» не були з ФМ діапазоном, а були з коротким, розширеним», ‒ владика Димитрій розповідає про свою колекцію.
Колекція радіоприймачів митрополита Димитрія є нагадуванням про боротьбу за свободу інформації в Радянському Союзі. Вона також демонструє, як люди знаходили способи отримати доступ до незалежних джерел новин, попри цензуру та переслідування.
Радіоприймач «Grundig» досить рідкісний, німецької фірми з 50-х років ХХ століття. Звук ретро, а шуми нагадують минуле.
«Радіоприймач «Росія 303», по якому я слухав Радіо Свобода. Він теж працює. Тут добра технічність, ці радіо випускались в Росії великими тиражами. На коротких хвилях було чітке налаштування. Наприклад, коли пропадала радіостанція, тобто глушили їх, то працівники вдавалися до такого кроку, що мовчали 2-3 хвилини на початку і та людина, яка мала глушити, скажімо, Радіо Свобода, яка сиділа на глушилці, думала, що передачі немає. Коли глушили, потрібно було знаходити налаштування. У сільській місцевості було краще чути західні радіостанції. Спеціальне було засідання ЦК Політбюро, було виділено 2 млн карбованців для глушилок», ‒ каже митрополит ПЦУ Димитрій.
Згідно з даними звітів ЦРУ США, наприкінці 60-х років СРСР щороку витрачав на глушіння неугодних радіостанцій близько 150 мільйонів доларів.
