Путін намагається виправдати нецерковність росіян, які не квапляться ходити до церкви навіть на великі свята, і його власну нецерковність, яка в його уяві тотожна з екзальтованим биттям голови о підлогу.
Релігія в Україні. Тетяна Деркач.
8 лютого президент Росії Володимир Путін дав велике інтерв’ю колишньому журналісту американської телекомпанії Fox News. В ньому він, зокрема приділив увагу релігійним питанням, які добре висвітлюють його власний релігійний світогляд. Судячи з коментарів в лояльній православній російській блогосфері, багатьом інтерв’ю дуже не сподобалось, і на адресу Путіна почала звучати роздратована критика. Дійсно, президент РФ наговорив багато речей, які навіть з великою натяжкою не вписуються в класичну християнську концепцію.
“Людиноорієнтоване” безбожництво
Путін давно і послідовно висловлював своє кредо безрелігійної «людиноцентричності», тобто, фактично безбожницького культу на базі держави. Так, у 2000 році під час візиту до США на питання журналіста CNN, чи вірить він у Бога, Путін відповів: «Я вірю у людей. Вірю у добрі наміри. Вірю, що всі ми з’явилися в цей світ робити добро, робити все разом, на нас чекає успіх».
В 2002 році в інтерв’ю Wall Street Journal на питання кореспондентки, чи є він релігійною людиною, пролунала така відповідь: «у кожної людини має бути якась моральна, душевна основа. При цьому не має значення, до якої конфесії він належить. Усі конфесії вигадані людьми. А якщо Бог є, то він має бути в серці людини». Для нього ще тоді сенс релігії полягав в її здатності замінити комуністичну державну ідеологію: «для такої країни, як Росія, філософія релігії дуже важлива…ніщо не може в душі людини замінити загальнолюдські цінності так ефективно, як це може зробити релігія».
Власне, це є маніфестом громадянської релігії, в якій єднання відбувається не навколо Бога. За задумом Путіна, українська філія РПЦ мала теж долучитись до цього культу, ставши місцевим провайдером громадянської релігії з одним спільним знаменником – Російською державою.
Не зрадив президент РФ собі і зараз.
«Щодо релігії загалом, вона, знаєте, адже не у зовнішніх проявах, не в тому, щоб ходити щодня до церкви чи бити головою в підлогу. Вона у серці. І в нас культура людиноорієнтована».
Цей пасаж має кілька підтекстів. По-перше, Путін намагається виправдати нецерковність росіян, які не квапляться ходити до церкви навіть на великі свята – навіщо народу-богоносцю зайвий клопіт?
По-друге, як він сам думає, це виправдовує його власну – і дуже помітну – нецерковність, яка в його уяві тотожна з екзальтованим биттям голови о підлогу.
По-третє, ця «православна віруюча воцерковлена людина» (за версією патріарха Кирила) спростовує одну з найголовніших місіонерських тез, що поза церквою та її таїнствами немає спасіння. Тим самим у церковної інституції Росії не залишається аргументів проти дуже розповсюдженої думки, що Бог в душі, а не в церкві, і для спілкування з Ним не потрібні посередники. Теза про «людиноорієнтовану культуру» прямо протирічить євангельській концепції розділення людського життя на плотське та духовне, і натякає, що спасатись можна і поза церквою. Практикуючі православні, все ж якось ознайомлені з Євангелієм та Христовими заповідями, можуть згадати, що в першу чергу потрібно підкорятись Богу, а не людині. Індивідуальна же віра дає людині свободу дій, в якій часто-густо не залишається місця духовним практикам, а система цінностей може бути гнучкою та кон’юнктурною.
Одночасно Путін абсолютно не вірить в дію Бога або надприродніх сил і у світі: «Я думаю про те, що світова спільнота розвивається за своїми внутрішніми законами, і вони такі, які є».
Характерно, що на питання Карлсона, як це – почувати себе в ролі лідера християнської держави, Путін так і не зміг відповісти виразно. Це може означати, що цій людині, за великим рахунком, все одно, якою державою керувати – аби там була залізобетонна пануюча ідеологія.
Убивати легко, якщо був держпереворот
На зауваження Такера, що «християнство – ненасильницька релігія» і питання «як лідер може бути християнином, якщо доводиться вбивати когось іншого?» Путін відповідає: «Дуже легко, якщо йдеться про захист себе та своєї родини, своєї Батьківщини. Ми ні на кого не нападаємо. З чого розпочалися події в Україні? З держперевороту та з початку бойових дій на Донбасі – ось із чого. І ми захищаємо своїх людей, себе, свою Батьківщину та наше майбутнє».
Більш лицемірної та огидної відповіді геть було чекати: червоні лінії заповідей Господніх ця людина пересуває де завгодно і в будь-яких напрямках. Але, як відомо, докори сумління – не найсильніший коник Путіна.
«Русская душа» по понятіям
«Достоєвський, який дуже відомий на Заході як геній російської культури, російської літератури, багато про це говорив – про російську душу. Все-таки західне суспільство прагматичніше. Російська людина, російська людина думає більше про вічне, думає більше про моральні, моральні цінності».
Дійсно, згадуваний Путіним Федор Достоєвський сформулював концепцію «русской души» та «русского человека», які не піддаються не тільки раціональному аналізу, але й моральній оцінці. Стихійна ірраціональна релігійність «русского человека» природно поєднується з відсутністю моральної рефлексії: «”Русский человек” дуже побожний. Він перш, ніж тебе сокирою зарубати – обов’язково перехреститься» (цитата авторства Володимира Буковського, приписувана Достоєвському). Путін, чиє правління призвело до величезної антропологічної катастрофи, не вважає це проблемою. Моральністю народа-богоносця можна керувати в ручному режимі – по понятіям.
Кращий захист – напад
Залишається питання: навіщо Путін так цинічно знецінює церкву з її таїнствами як спільноту віруючих і на перше місце ставить індивідуальну віру, яку кожна людина може проявляти, як їй зручно? Адже це нелогічно – саме на релігійній спільності під омофором однієї домінуючої церкви, за російськими апокрифами, ґрунтується єдність українців та росіян. Якщо храмова церковність для Путіна неважлива, то незрозуміло, навіщо захищати УПЦ, у якої «відбирають храми». Українська держава ж нікому не перешкоджає мати Бога в душі – то навіщо так хворобливо реагувати на зміну власників релігійних споруд, де людей примушують «битись головою об підлогу»? Насправді для Путіна храми не представляють цінності, він не розуміє сенсу регулярного літургічного життя. Його стояння в православному храмі зі свічкою на свята – лише лицемірство, до якого він вдається з дуже прагматичним розрахунком.
Путін послідовно виправдовує власну нецерковність, одночасно даючи зрозуміти РПЦ, що її аскетичні вимоги до віруючих і ритуали з поклонами та уклінними покаянними молитвами – абсолютно непотрібний для «русского человека» тягар. Взагалі від подібних пасажів залишається враження, що Путін певним чином ображений на церкву. Недарма російські церковні конспірологи пошепки обговорюють минулорічні чутки, що начебто Путін здіснив вояж по старцях за благословенням на вибори, але в одному випадку отримав відпор від старця Троїце-Сергієвої лаври, який побачив «біди, вогонь і страждання». В принципі, щоб це побачити, не потрібно бути прозорливим старцем. Але негативні пророцтва супроводжують Путіна всі його каденції – згадати лише Іоана Крестьянкіна, який після розмови з президентом висловився так: «дай Бог нашому теляті вовка із’їсти».
Російську церкву розділити не вдастся
Як не дивно, але безпосередньо українському церковному питанню Путін присвятив не так багато слів – і тільки наприкінці двогодинного інтерв’ю: «чому українська влада розтягує Російську православну церкву? Тому що вона об’єднує не територію, а душу, і нікому не вдасться її розділити».
Два речення – і декілька чітких сигналів. По-перше, він ставить крапку в питанні канонічного підпорядкування УПЦ: це Російська православна церква. По-друге, всю провину за «гоніння» покладено на українську владу. По-третє, це знов відсилка до громадянської релігії, в якій за посередництва церкви мають бути об’єднані всі православні українці. Нарешті, по-четверте, це пряма погроза, що тим чи іншим способом юрисдикцію РПЦ над Україною буде збережено. Коротко і ясно.
***
Отже, це інтерв’ю дає уявлення про релігійність Путіна, яка коливається десь між фаталізмом, агностицизмом і теомонізмом. Але християнством в будь-якому ізводі там і не пахне. Теомонізм Путіна проявляється не в класичній формі, де вищою цінністю є Бог як спільний для всіх релігій предмет віри. Путін сповідує громадянську релігію, в якій об’єктом віри і єднання є такі собі спільні цінності, іманентним носієм яких монопольно виступає держава – уособлення Бога. У зовнішнього спостерігача немає сумнівів, що Путін зумів втягнути в цю секту всі «традиційні» релігійні організації своєї країни і не втрачає надії підтягнути в це божевілля і Україну.
За великим рахунком, можна подякувати пану Такеру за це інтерв’ю і його терпіння до співрозмовника. І не в останню чергу за його мімічну реакцію на путінську маячню.
