Євангеліє розповідає нам про повчальне чудо, явлене Спасителем для Своїх учнів. Господь наказує апостолам відпливти раніше, а потім Сам йде до них вночі по водах під час бурі. Спочатку учні лякаються, думаючи, що побачили примару. Але коли вони чують голос і впізнають свого Учителя, то Петро, як найбільш запальний духом, каже: «Господи! Якщо це Ти, звели мені прийти до Тебе по воді» (Мф. 14: 28). За повелінням Спасителя і за власною вірю Петро йде назустріч Христові по бурхливих водах, ніби по твердій землі. Але потім, усвідомивши, що відбувається, відчуваючи бурю – Петро починає тонути і просить Господа врятувати його. «Ісус зараз же простяг руку, – каже Писання – підтримав його і говорить йому: маловіре! Чого ти засумнівався?» (Мф. 14: 31).
Про це пише Предстоятель ПЦУ в соцмережі.
Це порівняно коротке євангельське читання дає нам багато приводів до роздумів. Першим і найбільш очевидним є саме чудо руху людини по воді. У такий спосіб Спаситель дає Своїм учням – і всім нам! – свідчення особливої божественної влади, яку Він має. Бо для всякого цілком очевидно, що звичайна людина не може йти водами, – та ще й під час бурі! – ніби звичайним шляхом по твердій землі. Отже, ставши свідками такого чуда, «ті, що були в човні, підійшли, вклонилися [Ісусу] і сказали: воістину Ти Син Божий» (Мф. 14: 33). І нам, як духовним свідкам чудесної події, теж належить, разом з апостолами, зміцнитися у вірі через усвідомлення цієї істини.
Якщо витлумачувати євангельську подію алегорично, то бурхливі води нагадають нам про наше власне життя, наповнене різноманітними турботами, скорботою, випробуваннями. І серед цієї життєвої бурі Бог являє нам Себе чудесним чином – Він, Кого не може вмістити небо і земля, на чию велич не можуть дивитися навіть найвищі ангели – приходить до нас, долає відстань природи між Творцем і творінням. Бог стає Людиною, Він наближається до нас серед бурхливих хвиль світу цього, який лежить у злі, щоби зміцнити нашу віру і спасти нас.
І коли ми кажемо «наближається до нас», то мається на увазі не лише історична подія Боговтілення, але також і таємниче наближення до кожного з нас особисто. Адже Той самий Христос, Який йшов по водах в бурю до човна з апостолами – наближається і до кожної людини. Бо, як свідчить Писання, Він «хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1 Тим. 2:4). Тому Бог перевершує закони природи і являє Себе кожному, хто хоче пізнати Його, так само, як Він перевершує природні закони стихій, коли йде бурхливими водами, ніби твердою стежкою, а потім одним словом зупиняє вируючу негоду.
Коли людина, перебуваючи в обставинах світу цього, ніби здаля бачить Бога – то, як і учні в човні, вона здатна прийняти Його за щось нереальне, за примару чи видіння. Але всякому, хто бажає пізнати істину, Господь відкриває Себе – Він промовляє до нас через Писання і через Таїнства, через науку Церкви і внутрішню благодатну переміну в самій нашій душі. Але умовою того, щоби ми пізнали це божественне одкровення, є наша власна віра.
Маючи так багато повчальних настанов з Євангелія, маючи наочний приклад апостола Петра – і приклад його віри, і приклад його сумнівів, і приклад того, як Христос врятував його від потоплення – маємо все це втілювати в наше власне християнське життя. Щоби сила віри допомагала нам долати нібито нездоланне і вела нас там, де людська сила вести не здатна. І щоби сумніви не руйнували в нас плодів віри. А коли і вдається їм на якийсь час захопити нас – щоби ми не піддавалися відчаю і не здавалися у боротьбі, але зверталися до Бога про допомогу, знаючи, що Він простягне нам Свою руку і врятує нас.
З повним текстом проповіді можна ознайомитись на сайті Православної Церкви України за посиланням: bit.ly/3OsBE0c
