Середа, 24 Липня, 2024
Бiльше

    УПЦ не МП? Що кажуть її союзники з інших помісних церков

    Після початку російсько-української війни 2014 в Україні істотно зросло несприйняття залежності Української православної церкви від Московського патріархату. Фактично вона є його частиною як «самостійна та з правами широкої автономії». З цього часу, а особливо після початку повномасштабного вторгнення різні офіційні та неофіційні ресурси УПЦ МП стали заперечувати цей зв’язок. Прийнятий в 2018 році закон, який зобов’язував вказати належність до РПЦ у назві, називався антицерковним, проти нього збирали підписи та мітинги під Верховною Радою. Рупори УПЦ МП стали звинувачувати ЗМІ, які додавали приставку МП, у наклепі, хоча ті просто дотримувались визнаного конституційним закону та рішення компетентної комісії. Маніпулюючи грамотою патріарха Алєксія ІІ, вони заявляють, що повністю незалежні останні 30 років.

    Проте, якщо мова заходить про світове православ’я, то тут речники УПЦ МП не поспішають когось засуджувати чи звинувачувати у наклепі. Церковним союзникам Онуфрія сходять з рук заяви, за які українські організації чи медійні особи миттю були б звинувачені у брехні та мало не богохульстві.

    Так, ще наприкінці 2018 року закликаючи свого патріарха протистояти наданню Томосу про автокефалію Церкві України митрополит Ловчанский Гавриїл, митрополит Варненський і Великопреславський Іоанн, а також митрополит Відинський Даниїл у листі, згадуючи УПЦ використовують приставку МП і вважають, що вирішення питання української автокефалії лежить виключно у компетенції Російської церкви. Послання було опубліковане на сайті Болгарської патріархії та повністю перекладене наближеним до УПЦ МП «Союзом православних журналістів». Жодних протестів ні від Онуфрія, ні від іншого клірика чи ієрарха тоді не пролунало.

    митрополит Ловчанский Гавриїл, митрополит Варненський і Великопреславський Іоанн, а також митрополит Відинський Даниїл / Фото: „СПЖ“

    Згодом один із цих митрополитів, а саме Відинський Даниїл, випустив книгу, де також говорив, про Україну як канонічну територію МП. В свому листі від 3 березня 2019 він чітко заявляє:

    «После акта Константинопольского Патриархата от 1686 года древние Патриархаты – Александрийский, Антиохийский и Иерусалимский, а в новое время и остальные Поместные автокефальные Церкви, всегда воспринимали Киевскую митрополию как нераздельную часть Московского Патриархата и всегда уважали право последнего на полное самоуправление всей его канонической территорией, включая и территорию Украины.»

    Вже у квітні того ж року професор Богословської школи Університету Арістотеля в Салоніках Феодор Зісіс зробив жорстку заяву проти Вселенського Патріарха Варфоломія, звинувачуючи його в розколів та «неопапізмі». Цю заяву також переклав та опублікував на своєму сайті «Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ». Серед іншого там були тези про те, що «неканонічність вторгнення Константинопольської Церкви на канонічну територію Руської Церкви [самоназва Російської церкви, яка вживається офіційними ресурсами УПЦ МП – ред.] ясна, як день» та про те, що структура Онуфрія «ні про яку автокефалію не просила».

    Скріншот із сайту УПЦ (МП)

    Таку ж позицію займає і один з найголовніших союзників УПЦ МП на Кіпрі митрополит Кікку Никифор. У своїй книзі «Сучасне українське питання і його вирішення згідно з божественними і священними канонами»», виданій наприкінці 2019 року зазначає:

    «Церковна свідомість Вселенського Патріархату і Руської [самоназва Російської церкви, яка вживається офіційними ресурсами УПЦ МП – ред.] Церкви, а також і всеправославна вселенська свідомість (тобто, всіх Помісних Православних Автокефальних Церков) завжди без сумнівів та коливань приймала той факт, що Православна Церква в Україні знаходилась протягом останніх 332 років (1686 – 2018) під церковною юрисдикцією православного Московського Патріархату і була її канонічною територією»

    Ця цитата взята із офіційного сайту «Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ», який і зробив переклад окремих положень книги із грецької. Попри те, що тут прямо вказується, що з 1686 до 2018 статус УПЦ МП не змінювався і тим самим спростовується «отримання незалежності» цією структурою в 90-тих це не завадило передрукувати цей же текст і на сайті УПЦ МП. Усе це говорить, що священноначаліє на чолі з Онуфрієм повністю поділяло погляди і Зісіса і митрополита Никифора.

    архієпископ Охридський Сербської православної церкви Іоанн та митрополит Антоній (Паканич). Зліва патріарх РПЦ Кіріл (Гундяєв) / Фотоколаж ДФУ.

    7 квітня 2021, на той момент архієпископ Охридський Сербської православної церкви Іоанн у посланні до Гундяєва заявив, що бажання УПЦ залишитись в складі МП є повністю добровільним, а тому не може заперечуватись: «Украинская Православная Церковь – это «совершенная апостольская Церковь, добровольно сделавшая выбор остаться в юрисдикции Московского Патриархата и пользоваться автономией в границах Русской Православной Церкви»

    Вже восени того року «керуючий справами УПЦ» Антоній (Паканич) співслужив Іоанну на честь його іменин. Про жодні протести чи звинувачення з приводу сказаного архієпископом Охрідським у Москві у комюніке за результатом візиту не сказано нічого.

    Фото: Православная жизнь / Іриней (Булович)

    Неодноразово на зв’язку так званої УПЦ із Москвою наголошував і єпископ Бачський Іриней (Булович). В свому останньому інтерв’ю з цього приводу, опублікованому в січні 2023. Серед іншого сербський ієрарх звинувачує у початку російського вторгнення в Україну Захід, а єдина причина чому війна досі триває постачання Україні зброї, яке Іриней категорично не схвалює. Також про так звані гоніння на УПЦ МП він згадує як про «державне переслідування в Україні усього російського, особливо Церкви», а Києво-Печерську лавру називає найвеличнішою святинею усьго «Русского православного мира».

    Здавалось, що такі слова доволі впливового єпископа Сербської Церкви, який вважається «духовним батьком патріаха» Порфирія мали б викликати  рішучий протест у верхівки УПЦ МП. Принаймні такою точно була б реакція, якби подібну заяву допустив би ієрарх ПЦУ чи якоїсь української державної структури, громадської організації або ЗМІ. Натомість інтерв’ю Іринея офіційні ресурси УПЦ МП просто проігнорували, а наближене до структури видання «СПЖ» процитовано іншу його частину із критикою Вселенського патріархату, так ніби причислення їхньої Церкви до російського світу там просто не було. Стосунки з Церквою Сербії на усіх рівнях теж не змінились: продовжуються взаємні паломництва та обміни привітаннями до пам’ятних дат.

    Орбан і патріарх Порфирій / СПЦ

    Вже в березні 2023 сам Порфирій виступив на захист УПЦ МП. Де зокрема згадав, про її літургійний зв’язок із Російською православною церквою та також назвав Києво-Печерську Лавру символом та осередком усього «русского мира (як би це поняття не тлумачилось)». Офіційні ресурси ВЗЦЗ та відповідно Інформаційно-просвітницького відділу просто подали переказ цієї заяви без згадок про країну-агресора. Жодної дипломатичної роботи зі спростування цієї російської пропаганди проведено не було, як і не було висловлено жодних заперечень таким формулюванням.

    Отже, із наведених вище прикладів стає зрозуміло, що УПЦ МП проводить двояку політику щодо заперечення свої належності до РПЦ. З одного боку вона жорстко критикує представників українських ЗМІ, громадськості та влади за такі згадки. З іншого ж ігнорує, або навіть цитує на своїх офіційних ресурсах заяви дружніх до них помісних церков, які прямо спростовують міф про нібито отриману в 1990 незалежність.

    Патріарх Феофіл із посольством РФ

    Насправді причина такої дволикості єпископату УПЦ МП проста. Підтримка їхньої структури з боку окремих ієрархів чи помісних церков викликана здебільшого їхньою щирою або фінансово мотивованою підтримкою Росії. Як тільки УПЦ МП оголосить справжню незалежність від Москви, то позбудеться потужнго лобі серед помісних церков у вигляді російської держави, церковного та дипломатичного апаратів. Наприклад, в травні 2023 сайт “Інформаційно-просвітницького відділу УПЦ” процитував інтерв’ю митрополита Морфу Неофіта, яке він дав тому ж наближеному до церкви Онуфрія “СПЖ”. І нікого не бентежив той факт , що цей же ієрарх неодноразово прямо підтримував російську збройну агресію проти України, назвавши її “необхідною операцією для порятунку світу від гріха та нечестивості”. А підтримка УПЦ МП того ж Єрусалимського патріарха співпадає з майже щомісячними візитами до нього посла РФ в Ізраїлі Вікторова. Постійно з предстоятелями та ієрархами обговорювати “українське питання” їздять і представники Московської патріархії. В сучасному православному світі триває боротьба за первенство між Вселенським і Московський патріархатами. І визнання української автокефалії яскраво демонструє, хто на чиєму боці. Остаточна перемога першого означала б продовження того положення справ, яке існувало весь час первенства Константинополя. Інший сценарій – перетворення православ’я у інструмент гібридного впливу держави, чия політика надзвичайно далека від будь-яких християнських цінностей й часто навіть прямо їм протилежна.

    Тому перед УПЦ МП зараз стоїть вибір: остаточно відділилися від Москви та засудити Кирила і зрештою в тій чи іншій формі об’єднатись в єдину незалежну Церкву України, або продовжувати бути в таборі РПЦ і користуватися підтримкою її українофобних сателітів.

    Автор тексту: Духовний Фронт України

    Найсвіжіше

    Популярне