Вівторок, 9 Липня, 2024
Бiльше

    Трапезній церкві Михайлівського золотоверхого — 310: чим унікальна ця святиня

    21 травня православна церква відзначає День Іоанна Богослова — одного з дванадцяти апостолів і єдиного, який помер своєю смертю. Іоанн займає особливе місце серед апостолів і вважається один з найдорожчих для Ісуса учнів.

    З нагоди свята «Вечірній Київ» розповідає про цікаві та маловідомі факти про Трапезну з церквою святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова на території Михайлівського золотоверхого монастиря.

    ПЕРЛИНКА УКРАЇНСЬКОГО БАРОКО

    Вважається, що цей невеличкий храм збудували у 1713-1715 роках у стилі українського бароко із цегли Симеонівської церкви Києва на Кудрявці, яка згоріла у 1676 році. Це була досить типова для православних монастирів невеличка одноповерхова споруда, яка мала видовжену форму з вівтарем та іконостасом.

    Північний фасад, де розташувався головний вхід, був оздоблений різноманітними прикрасами. А у 1715-1718 роках на кошти Київського митрополита Іоасафа Кроковського у храмі був встановлений одноярусний різьблений з дерева та позолочений іконостас.

    За описом 1787 року, споруда мала такий ви­гляд: «кам’яна трапезна з одним нагорі дзвонарем (верхом), вище дзвонаря — банька і хрест, позолочені листовим зо­лотом. Дах дзвонаря побито листовим залізом, пофарбованим зеленою фар­бою. Дах трапезної побито листовим залізом, пофарбованим червоною фар­бою». Згадуються також різьблені по­золочені царські врата іконостаса.

    У 1824 році за настоятельства єпископа Чигиринсь­кого Афанасія дах трапезної разом із залізними покрівлями інших монас­тирських споруд перефарбовано у зе­лений колір.

    Дослідник Костянтин Шероцький у своїй книзі-путівнику «Київ» 1917 року описував цю святиню наступним чином:

    «Паралельно південній стіні Михайлівського храму розміщена стара Михайлівська трапезна та колодязь. Будівля ця типова для київських трапезних. Вона відноситься до XVIII століття в стилі місцевого бароко з характерним подвійним дахом, слідами красивих старих вікон та прекрасним різьбленням під зубчатою аркою дверей. У її східній частині купол бароковий грушоподібної форми…».

    БУДІВНИЧИЙ ХРАМУ — СОРАТНИК МАЗЕПИ ТА ЖЕРТВА ПЕТРА

    Київські краєзнавці стверджують, що трапезний храм був збудований за ініціативи Митрополита Київського, Галицького та Малої Руси Йосафа Кроковського (бл. 1648–1718).

    За життя він здобув славу розбудовника Києво-Братського колегіуму (із 1658 року заклад мав статус академії, підтверджений у 1694 і 1701 роках), обіймав посади ректора Києво-Могилянської колегії, був ігуменом Пустинно-Микільського і Києво-Братського монастирів, а 1697 року обраний Києво-Печерським архімандритом.

    За часи своєї каденції митрополит Йосаф опікувався будівництвом та оздобленням багатьох київських храмів, зокрема, — розбудовою Києво-Печерської лаври. За нього за фінансової підтримки гетьмана Івана Мазепи були споруджені монастирські мури з баштами та церквою Всіх Святих. Багато зусиль архімандрит доклав до розбудови лаврської друкарні, за його безпосередньої підтримки тут було видано близько 40 книг.

    На жаль, цього знаного та шанованого церковного діяча спіткала трагічна доля. За наказом царя Петра I його заарештовують та доставляють у місто Глухів, де примушують взяти участь у проголошенні анафеми Івану Мазепі. У 1717 році починається нова хвиля переслідувань проти митрополита. На думку істориків, митрополит Йосаф не підтримав російські реформи, які стосувалися церкви. Згодом його викликали до Петербурга, і по дорозі, перебуваючи у місті Твер ієрарх церкви несподівано помер за загадкових обставин.

    ХРАМОВІ РОЗПИСИ ТА ІНТЕР’ЄР

    На жаль, свідчень про первісний стінопис святині не залишилося. Під час ремонту трапезного храму у 1837 році інтер’єр святині був оформлений новим розписом. Згідно з описом пам’ятки у 1845, стіни прикрашали 23 ікони.

    В джерелах 1850-х рр. згадується розпис по тиньку на стелі трапезної зали про те, як Спаситель наситив народ п’ятьма хлібинами та п’ятьма рибинами.

    За обмірним планом 1847 архітектора Павла Спарро, споруда тоді мала три входи.

    За описом 1880 року, у храмі зберігався старовинний іконостас з царськими вратами, образами Бога Отця зі Святим Духом, Благовіщення, Пресвятої Богородиці, Різдва Христового, чотирьох євангелістів, Богоявлення, Введення в храм Божої Матері (втрачені).

    Стіни були розписані олійними фарбами: у вівтарі — композиція Воскресіння Христове з чотирма євангелістами по боках, у бані — Бог Отець в оточенні ангелів, під склепіннями церкви — Таємна вечеря, на західній стіні — сцени з Євангелія від Іоанна. Також згадувалося, що в інших місцях стіни прикрашали орнаменти.

    У 1904 році храм було істотно пошкоджено пожежею, проте невдовзі святиню відновили.

    З приходом радянської влади святи храм був зачинений, згодом тут розмістили їдальню та спортивну залу, а релігійний живопис забілили. Лише у 1976-1981 роках внаслідок реставрації було відновлено розпис, який зберігся лише в нижньому ярусі вівтарної частини (реставра­тор Аркадій Марампольський): композицію «Воскресіння», зображення чотирьох євангелістів, двох серафимів.

    Збережена частина стінопису створена невідомим майстром у стилі класицизму.

    За описами мистецтвознавців, у центрі композиції є зображення Ісуса Христа, який підноситься над кам’яною труною в склепі-печері. Зняте віко труни притримує ангел, який стоїть позаду нього.

    На передньому плані розташовуються римські воїни, що злякано стороняться Христа. Вони виконують роль своє­рідного композиційного тла, виділяють постать Ісуса як композиційний та смисловий центр сцени.

    Зображення євангелістів на бічних гранях — поясні, в обрамленнях, що імітують різьблені дерев’яні рами. З південного боку — Матфей і Марк, з північного — Лука та Іоанн. Матфей — у синьому хітоні й червоному плащі, Марк — у червоному хітоні й синьому плащі, Лука — у жовтому хітоні й синьому плащі з сувоєм у лівій руці, Іоанн — у синьому хітоні й рожево-вохристому плащі. Тіла всіх зображених — темні, вохристо-зелені. Постаті серафимів традиційні — обличчя в обрамленні крил.

    ВІДРОДЖЕННЯ СВЯТИНІ

    Трапезний храм святого апостола і євангеліста Іоана Богослова — це єдина сакральна споруда, яка залишилася неушкодженою при руйнуванні Михайлівського золотоверхого монастиря у 1937 році.

    До середини 1970-х років її використовували як спортивну залу. У 1976-1981 році пам’ятку відреставрувати під керівництвом відомої архітекторки Валентини Шевченко. Були відтворені перекриття, розібрано прибудову 1780-х років на південному фасаді трапезної зали, зроблено ґонтовий дах у формах української ренесансно-барокової архітектури середини XVII — початку XVIII століття.

    Після реставрації в трапезній відкрили Музей кераміки Державного архітектурно-історичного заповідника «Софійський музей».

    З відновленням Незалежності України, на початку 1990-х років храм повертають релігійній громаді. Церква Іоана Богослова стала одним з перших храмів Києва, де богослужіння звершувалося українською мовою.

    З відкриттям у 1992 році в стінах зруйнованого Михайлівського монастиря Київської Духовної Академії та Семінарії, трапезна церква стає академічним храмом Київських духовних шкіл.

    У 1997-1998 роках, трапезний храм Іоана Богослова став першою спорудою, яку відреставрували в архітектурному ансамблі Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря. Також у цей час святині повернули історичний вигляд, перекривши дах і бані ґонтом — покрівним матеріалом з клинчастих дощок.

    Під час Революції Гідності храмі облаштували імпровізований шпиталь, де лікували поранених.

    Зараз церква Іоана Богослова є академічним храмом Київської богословської академії та семінарії Православної церкви України.

    Сьогодні, в день пам’яті святого апостола і євангеліста Іоана Богослова, трапезний храм відзначає престольне свято, а Київська православна богословська академія — актовий день.

    Найсвіжіше

    Популярне