Три тижні “фахівці Київської духовної академії та семінарії УПЦ МП” збиралися з думками, щоб написати критику на Експертизу ДЕСС Статуту УПЦ МП щодо “встановлення церковно-канонічного зв’язку та входження УПЦ до структури Московського патріархату”
Йдеться про статтю “Слабкі місця висновку релігієзнавчої експертизи Статуту про управління УПЦ”, що опублікована на офіційному сайті КДАіС (Київської духовної академії і семінарії. – Ред.). Вона підписана вченим секретарем академії, проте у вступі зазначено, що пропонується “огляд від фахівців Київської духовної академії та семінарії”. Це дозволяє припустити, що автор був не один. І це логічно – вчений секретар мобілізував кращих фахівців для “розгрому” Експертизи й підписав спільну статтю. Проте “розгрому” не вийшло – фахівців вистачило лише “на поговорити” про “слабкі місця”.
1. Насамперед розчарований рівнем академічних фахівців, які були долучені до аналізу, та їх методами ведення дискусії (формування “відповіді”). Не можна ж Академії опускатися до рівня інтелекту юридично-пропагандистського відділу Церкви. Там – солдати пропаганди, які не зіпсовані академічною освітою. Тому у них все просто – є експерти “правильні” і “не правильні”. Не правильних треба усунути й поставити правильних. Все, що написали “не правильні” експерти, “будемо оскаржувати”, бо ми вважаємо інакше, і взагалі, все це “втручання у внутрішні справи”, “груба маніпуляція” та “зухвале порушення прав на свободу віросповідання”. Жодного слова по суті експертизи, але наступ та агресивність, на їх погляд, це компенсують.
2. Який алгоритм роботи із фактами, які розглядаються в Експертизі, пропонує Академія? Стартують із протесту проти залучення до аналізу Статуту Моспатріархії. Прикра “штанга”, бо це не бажання експертів, а норма чинного законодавства (норма, до речі, підтверджена Конституційним судом).
Потім “академічні” експерти пропонують не заморочуватися фактами, які викладені в Експертизі та перейти на обговорення тем, які цікаві самим представникам Академії (очевидно, у цій тематиці вони вважають себе сильнішими полемістами).
Буквально це звучить так: “Розібрати усі прорахунки та недоліки документа, який має 19 сторінок, в короткому огляді неможливо та й, очевидно, не варто, оскільки можна загубитися в цьому обсязі й втратити той аспект, на який хотілося б найбільше звернути увагу. А таких окремих аспектів, на які “кульгає” висновок, чимало. Тож пропоную зупинитися на понятті, навколо якого обертається вся експертиза: “автокефалія”.
Цікавий прийом. За три тижні можна було б і повний огляд зробити, а не короткий. Тобто фахівці Академії вважають, що в Експертизі багато помилок і там “забагато букв”, а тому будуть говорити про речі глобальні.
Тобто питання: входження українських ієрархів у керівні структури Моспатріархату; входження ієрархів, які нині у прямому підпорядкуванні Моспатріарха Кірілла, у вищі керівні органи УПЦ МП; залучення кліриків УПЦ МП у синодальні структури Російської ПЦ (один лише відмовився, інші – працюють); відсутність жодної публічної заяви ієрархів про вихід із керівних структур Моспатріархії; відсутність заяви про не чинність норм Статуту Російської ПЦ щодо УПЦ і т.д., і т.п. – все це не цікаво і не важливо…
Питання входження українських ієрархів у керівні структури Моспатріархату; входження ієрархів, які нині у прямому підпорядкуванні Моспатріарха Кірілла, у вищі керівні органи УПЦ МП; залучення кліриків УПЦ МП у синодальні структури Російської ПЦ (один лише відмовився, інші – працюють); відсутність жодної публічної заяви ієрархів про вихід із керівних структур Моспатріархії; відсутність заяви про не чинність норм Статуту Російської ПЦ щодо УПЦ і т.д., і т.п. – все це не цікаво і не важливо…
Згоден – нащо їм цей “головняк”? Там слизько, можна ж щось не те написати, а потім відповідай. Ні, давайте краще поговоримо про “вічне” – суто богословські та донині полемічні питання, на тему яких, очевидно, вже написана в Академії не одна богословська робота.
Таким чином, богослови пропонують порозмірковувати на тему: “автокефалія”, “діаспора”, “мироваріння”. Текст “розмірковувань” рясніє глибокими та системними маніпулюваннями фактами (з екскурсами до ранньохристиянських часів – висмикувань звідти того, що подобається, хоча це вже давно віджило), підмінами понять (у чому, до речі, вони звинувачують експертів ДЕСС) тощо.
Причому все це “кручу-верчу, заплутати хочУ” (гра в наперстки) здійснюється на платформі суто московитського (імперського) богослів’я. Але зізнатися у своєму московстві лаврські богослови не хочуть (війна надворі). Тому вони придумали нову форму подачі “Традиція православних Церков слов’янського світу” (десь ми про це вже чули – “Слов’янська єдність”, “Триєдіная Русь”, “лукаві греки”…).
І дійсно, розділ статті, де йдеться про “традиції” “слов’янського світу”, починається із речення: “Тепер звернімося до відповідних документів Московського патріархату…”. Куди ж ви без цих документів… Вони – у вашій крові та плоті…
Розділ статті, де йдеться про “традиції” “слов’янського світу”, починається із речення: “Тепер звернімося до відповідних документів Московського патріархату…”. Куди ж ви без цих документів… Вони – у вашій крові та плоті…
Не бачу сенсу полемізувати на згадані теми – це не тема експертизи. Вселенське православ’я (і не лише Константинопольський патріархат) давно на ці питання відповіли, передусім діями. Бажаю професурі Академії УПЦ МП хоч погортати не московські праці з православної еклезіології й полишити цей деструктивний угар амбітності ХІХ століття, коли Московську імперію пучило від своєї значущості, а державна Церква “ловила” і “оформляла” ці амбіції у своєму богослів’ї.
Згадаймо, що реальні можливості скликати ще у ХІХ ст. Всеправославний Собор для розв’язання нагальних проблем Московія тричі зривала – імперці не були впевнені, що контролюватимуть його (зібрався у 2016 р. без московитів). Православ’я тоді втратило реальний шанс змінитися, шанс до впорядкування свого розвитку. Можливо б тоді й XX ст. було б для православ’я менш трагічним.
Реальні можливості скликати ще у ХІХ ст. Всеправославний Собор для розв’язання нагальних проблем Московія тричі зривала – імперці не були впевнені, що контролюватимуть його (зібрався у 2016 р. без московитів). Православ’я тоді втратило реальний шанс змінитися, шанс до впорядкування свого розвитку. Можливо б тоді й XX ст. було б для православ’я менш трагічним
Хочемо ми цього, чи ні, православ’я вже у XXI столітті. Тому шановні “фахівці Київської духовної академії та семінарії УПЦ МП” – полишайте московитське “месіанство”, “катехонізм” і не допомагайте Москві тримати у цьому багні Церкви-заручники, які, під впливом історичних обставин, нині ще є москвоцентричними.
3. Фраза “Статус УПЦ у дечому перевищує рівень самостійності формально автокефальних Церков” у мене вже викликає підозру в адекватності людей, які це пишуть.
Церква, яка боїться офіційно опублікувати свій Статут, Церква, Предстоятель якої просить державний орган повідомити Верховну Раду, Кабмін, обласні держадміністрації про зміни, внесені до Статуту 27.05.22 р., бо хоче залишити собі можливість відмовитися від цієї інформації при першому ж тупанні ногою із Кремля, Церква, яка боїться відповідати на відкриті листи своїх же кліриків та парафіян (засудження Кірілла, “10 питань до митрополита Онуфрія щодо статусу УПЦ” тощо) і т.п.
!!! Ця Церква “перевищує рівень автокефалії”…
Д.Оруелл із його “Міністерством правди” тут просто відпочиває.
Церква, яка боїться офіційно опублікувати свій Статут, Церква, Предстоятель якої просить державний орган повідомити Верховну Раду, Кабмін, обласні держадміністрації про зміни, внесені до Статуту 27.05.22 р., бо хоче залишити собі можливість відмовитися від цієї інформації при першому ж тупанні ногою із Кремля, Церква, яка боїться відповідати на відкриті листи своїх же кліриків та парафіян (засудження Кірілла, “10 питань до митрополита Онуфрія щодо статусу УПЦ” тощо) і т.п.
Шановні, не важливо, які поняття ви вживаєте у своєму Статуті чи у своїх поясненнях – “повна канонічна самостійність”, “адміністративна незалежність”, автономія чи автокефалія. Важливо – що відбувається після того. Відповідайте на прямі питання своїх же кліриків та вірних, робіть хоч щось, що відповідає цьому статусу.
А миро у Києві варили кілька століть – до початку XX ст. І ніколи це не вважалося символом самостійної (Української) автокефальної Церкви.
4. Завершити свою рефлексію на “академічний опус-ессе” хочу порівнянням витрактуванням Грамоти Моспатріарха від 27.10.1990 р. в нинішній УПЦ МП.
В інтерпретації юрвідділу УПЦ МП, Грамота Моспатріарха – це історичний раритет, метрика (свідоцтво про народження) УПЦ МП, просто музейний експонат (див. Прес-конференція у КП-Лаврі, 29.12.2022).
“Академісти” не погоджуюся зі своїми юристами. Але теж не мають одностайності в оцінці.
То був Томос – чи не був? Якщо був (ще у 1990 році), то будьте ласкаві відповідати по кожному пункту Експертизи ДЕСС. Якщо Грамота – то історія і не більше, і автокефалію “треба чекати”, то що ми обговорюємо? Сидіть і далі під крилом Кірілла і чекайте…
В одному місці стверджується, що “Автокефалія не потребує наявності такого документа, як томос” (“Головне — аби було прийнято відповідне соборне рішення”). Цей виверт у московитській еклезіології почав активно розвиватися після скандалу із Польською ПЦ. Моспатріархія у 1948 р. видурила у поляків їх Томос від Константинополя (фізично він у Польщі донині відсутній), але не видала натомість жодного папірця Польській ПЦ. Тому промосковські богослови мусять “розвивати” нову еклезіологію – історію назад не відмотаєш.
Інша версія – Грамота Моспатріарха і є тим Томосом, який “шукала” Експертна група ДЕСС. Цитата: “Грамота 1990 року, надана УПЦ, в різних редакціях Статуту РПЦ з 2000 до 2017 року називалася томосом”. Тобто уже із 1990 року УПЦ отримала Томос, і все у неї автокефальненько прямо з того часу.
Але тоді виникає питання щодо цього речення у контрекспертизі: “Логіка Предстоятеля та священноначалля УПЦ полягає в тому, що автокефалія не може проголошуватися самостійно, а повинна надаватися, не береться до уваги”.
То був Томос – чи не був? Якщо був (ще у 1990 році), то будьте ласкаві відповідати по кожному пункту Експертизи ДЕСС.
Якщо Грамота – то історія і не більше, і автокефалію “треба чекати”, то що ми обговорюємо? Сидіть і далі під крилом Кірілла і чекайте…
Про автора. Олександр Саган, релігієзнавець, доктор філософських наук
