Субота, 24 Лютого, 2024
Бiльше

    Побєдобєсіє після 24 лютого. Богослови вже відкрито говорять про єресь РПЦ

    Повномасштабна російська агресія 24 лютого вразила порядних, мислячих людей, прискоривши усвідомлення єресі, або навіть язичництва у нових концепціях РПЦ. Своєю чергою, церква з Кірілом на чолі, що стала на шлях нерозважливого служіння поточній політиці влади, мала розширювати побєдобєсіє, розвивати «богослов’я перемоги», переводячи його в «богослов’я війни», передає Укрінформ.

    ПРАВОСЛАВНІ БОГОСЛОВИ ЗАСУДЖУЮТЬ ЄРЕСЬ «РУССКОГО МІРА»

    Березень 2022 року. Пройшло два з половиною тижні після російського вторгнення в Україну. І ось 13 березня у всесвітній день Торжества Православ’я (відзначається у першу неділю Великого посту) у мережі було опубліковано «Декларацію про вчення про “русскій мір”». Одночасно – на сайтах двох авторитетних установ: Центру православних досліджень Фордемського університету (Нью-Йорк, США) та Волоської академії теологічних досліджень (Греція).

    Тоді, у перші тижні після початку великої війни було багато заяв на близьку тему. І ця Декларація, оприлюднена православними богословами та підписана багатьма (більше п’ятисот підписів на одному сайті, понад півтори тисячі на іншому), дещо загубилася у тіні інших заяв. А шкода, оскільки в ній було представлено розгорнуту критику концепції «русского міра» (у нашому розумінні синонімічного рашизму). З богословського, звісно, погляду. Якщо коротко, «русскій мір», котрий просувають патріарх Кіріл і президент Путін, визначений у Декларації як лжевчення, тоталітарний різновид православного етнофілетичного (тобто такого, що ставить національне вище за божественне) фундаменталізму, неправедність якого особливо виразно проявилася після вторгнення 24 лютого.

    У цьому тексті відзначені шість пунктів лжевчення «русского міра». 1. Підміна Царства Божого – «царством цього світу», в даному випадку – «Святої Русі». 2. Порушення принципу «кесареве кесареві, а Боже Богові», що виражається в «покірності будь-якому лідеру, наділеному владними повноваженнями». 3. Таке «звичайне зло», як «ствердження переваги однієї групи над іншими», приписування їй «особливої святості чи чистоти». 4. Заохочування до «поділу, недовіри, ненависті та насильства між народами, релігіями, конфесіями, націями чи державами», демонізація будь-яких «інших», піднесення православних народів «над розпусним і аморальним “Заходом”». 5. Заохочування до моральної індиферентності, байдужого ставлення до життя. 6. Відмова говорити правду, називати війну – війною, вторгнення – вторгненням. Заперечення фактів, «придушення правди про злочини, що коються в Україні».

    Прямо про побєдобєсіє тут не мовлено. Але з ним стикаються всі шість тез. Особливо щільно – пункти №3-4.Епіфаній

    ЗВЕРНЕННЯ ЕПІФАНІЯ. ЗАОЧНА ВІДПОВІДЬ ВАРФОЛОМІЯ

    За кілька місяців тему продовжила Православна Церква України. 25 травня предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній у проповіді після літургії нагадав про страшні злочини «русского міра». І сказав, що поряд з фронтом одним із головних напрямів боротьби зараз є «протистояння ідеології “русского міра”, фашистській, душогубській доктрині, загорнутій у блискучу фофудію проповідей кирила гундяєва та його поплічників». (До речі, фофудія – золототкана матерія. Але у 2000-ті це слово стало українським інтернет-мемом, що висміює російських шовіністів).

    «Вчора на Соборі ми самі засудили цю ідеологію, яка через московський патріархат поширюється вже як єретичне вчення етнофілетизму <…> Заради російського духу Кіріл готовий відректися навіть від Духа Святого і хулити Його, заперечуючи дію благодаті, виключно з політичних причин розриваючи єднання в Євхаристії. Ми самі засуджуємо це та звертаємося до Вселенського Патріарха та до Предстоятелів Помісних Автокефальних Церков з проханням осудити духовні злочини кирила і позбавити його престолу. Бо не може тримати чашу з Євхаристією та пастирський жезл той, чиї руки – в крові жертв російської армії, яку він, російський патріарх, «благословив» на цю бійню», – сказав Епіфаній.

    Швидкої та чіткої відповіді не сталося. Але все ж таки відповідь була, причому на найвищому рівні. 11 грудня на конференції «За розумно відкритий світ» в Абу-Дабі (ОАЕ) Вселенський патріарх Варфоломій у своїй промові продовжив та розвинув ідеї березневої Декларації. Він зазначив, що спотворена православна віра, яка продовжує «єретичні підходи царату», після духовного занепаду радянського періоду стала «основою ідеології путінського режиму». У короткому, але насиченому історичному екскурсі Варфоломій описав розвиток імперської традиції Росії та її нинішній неоімперський варіант, який призвів до «найважчої європейської геополітичної та гуманітарної кризи з часів закінчення Другої світової війни».

    І ось це звинувачення, прямо прив’язане до ключового для побєдобєсія «закінчення Другої світової», викликало швидкий і хамський відгук у москві. Наступного дня роспропагандист №1 соловйов у своєму вечірньому ефірі зчинив чергову істерику, обізвавши Патріарха набором непристойних слів («американська шавка», «сатаніст» тощо). А у підписах під березневою Декларацією попустували кремлівські тролі, залишивши такі записи (№1511-1514): «професор Євген Ваганович Петросян», «постдокторант Алла Борисівна Пугачова», «скульптор Джина Лоллобриджида», «студент Барт Сімпсон». Традиційне ефесбешне ги-ги-ги, в дусі Задорнова та пранкерів Вована-Лексуса.

    ПОБЄДОБЄСІЄ КРИТИКУЄ РЕДАКТОР ЖУРНАЛУ МОСПАТРІАРХІЇ

    У критиці побєдобєсія, нинішнього віровідступництва РПЦ, характерним прикладом є Сєргєй Чапнін (не плутати з покійним одіозним священиком Всєволодом Чапліним, який, до речі, з ним часто сперечався). Сьогодні Чапнін – старший науковий співробітник того самого наукового Центру Фордемського університету та серед підписантів «Декларації про вчення про “русскій мір”» знаходиться під високим №12.

    А 2009 року він входив у коло митрополита Кіріла, який на час обрання патріархом вважався людиною досить ліберальних поглядів. Новий патріарх у квітні того ж року призначив Чапніна редактором «Журналу московської патріархії» (той протримався на цій посаді до 2015-го, коли Кіріл вигнав «через його неналежні висловлювання»).

    Але перший великий скандал вибухнув уже 2011 року. У доповіді «Церква, культура та російський націоналізм» Чапнін фактично виступив проти побєдобєсія (щоправда, самого цього слова не вживаючи). Він зазначив, що «у центрі національної системи цінностей і водночас <…> у центрі нової національної міфології перебуває лише одна подія – Велика Перемога у Великій Вітчизняній війні»: «Ця перемога сприймається як єдина «священна» подія нашої історії ХХ століття. Святкування Дня Перемоги сконструйовано як релігійну дію, в якій бере участь – чи принаймні співчуває – більшість росіян. Так формується подоба громадянської релігії зі своїми правилами та ритуалами».

    Чапнін чітко та принципово заявив, що «в основі цієї громадянської релігії лежать язичницькі цінності, смисли та символи, лише частково модернізовані комуністичною пропагандою». Особливо жорстко він засудив такі «ритуальні форми цієї релігії», як «вселюдне поклоніння вогню, що вивергається з п’ятикутної зірки, котра лежить на землі». Тобто покладання квітів, вінків, у тому числі від представників церкви, ієрархів біля вічного вогню пам’ятника Невідомому солдатові. Чапнін нагадав, що «вогонь, який виходить із землі, завжди є образом пекла, геєни вогненної, гніву Божого».

    БЕЗЗАСТЕРЕЖНЕ ВИПРАВДАННЯ ВІЙНИ – ШЛЯХ ДО КРАХУ РПЦ

    Тоді ж цей релігієзнавець сформулював «дуже небезпечні риси» побєдобєсія, евфемічно названого ним «культурою, в центрі якої знаходиться “День Перемоги”»:

    -збереження та культивування «образу ворога»;

    -тотальна героїзація війни, перетворення її на лубок і забуття війни як трагедії;

    -гостре переживання ущемленої національної гордості («Ми ж переможці, а тепер дивіться, як ми принижені»);

    -римітивне (язичницьке) розуміння патріотизму;

    -виправдання перемогою всього, що трапилося з росією в ХХ столітті, і насамперед тоталітарного режиму і особисто Сталіна.

    Чапнін на порядок розширив розуміння проблеми, зробивши богослов’я перемоги лише однією, нехай і дуже важливою характеристикою побєдобєсія в його актуальному стані.

    Проте це визначення виявилося настільки прогностично точним, що після початку «катастрофічної» війни 2022 року релігієзнавцю по суті не було чого додати до нього. Залишалося лише давати моральну оцінку аморальній позиції патріарха Кіріла, описувати соціологічний, соціально-психологічний стан російської церкви та суспільства. А також передбачати, що «наслідком повного і беззастережного виправдання війни буде неминучий крах офіційної церкви» Росії.

    ВІД «БОГОСЛОВ’Я ПЕРЕМОГИ» ДО ШАХІДСЬКОЇ «ТЕОЛОГІЇ ВІЙНИ»

    Український історик, богослов, популяризатор Сергій Шумило відзначив ключову особливість «побєдобєсія після 24 лютого». У нових обставинах Кіріл видозмінив концепцію «богослов’я перемоги», згідно з якою російський народ спокутував свої гріхи, змив їх великою кров’ю у «Великої Вітчизняній». Тепер, в умовах великих втрат російської армії, в Україні було заявлено, що «ця жертва (тобто загибель на полі бою, – ред.) змиває всі гріхи, які людина здійснила». Подібну «теологію війни» Шумило вважає «запозиченням ідей шахідизму з радикально-фундаменталістських течій ісламського світу».

    Але й це, певно, не межа. Наразі навіть важко передбачити, на які ще творчі переосмислення піде угодницька церква Кіріла, аби зберегти високий статус та утримання за путінської влади.

    Найсвіжіше

    Популярне