Архиєпископ Елпідофор розмірковує над питанням війни Росії проти України та нехристиянською позицією патріарха РПЦ щодо неї. Архиєрей також пояснює свою позицію, щодо абортів та коронавірусу.
Переклад з англійської здійснено Духовним Фронтом України.
– Ви брали участь у демонстраціях з приводу вбивства Джорджа Флойда, підтримували використання пластикових ложок для Святого Причастя, хрестили дітей гомосексуальної пари. Що Ви за єрарх? Що Вас сформувало?
– Я родом із серця Вселенського Патріархату, Першого Престолу Церкви, де наш Вселенський патріарх Варфоломій навчав нас, що в центрі християнської віри є любов і солідарність з усіма людьми і без винятку. Без упереджень і без умов, окрім як у питаннях віри.
Протести Флойда, питання Святого Причастя під час пандемії та хрещення минулого літа поставили сучасні виклики перед моїм повсякденним пастирським служінням. Питанням Церкви в кожну епоху має бути те, як саме вона обійматиме світ. Кого ми запрошуємо на великий і святий бенкет під назвою Церква? І чому ми боїмося вийти за межі тих просторів, де нам комфортно? Не забуваймо, що хрест Христа обіцяє все, окрім комфорту.
Однак я повинен пояснити, що під час пандемії ми запропонували можливу альтернативу звичайній металевій ложці, але має бути зрозуміло, що вона була для одноразового використання; за жодних обставин це не була пластикова ложка.
– Ви сказали, що важливим є Тіло і Кров Христові, а не спосіб, яким їх приймають. Чому, на Вашу думку, Православній Церкві було так важко це зрозуміти?
– Я думаю, що безпрецедентна – принаймні для нашого покоління – пандемія змусила нас переоцінити багато наших повсякденних практик у діяльності, які ми раніше вважали само собою зрозумілими; те, як ми працюємо, наприклад, а також те, як ми ходимо до церкви. І прийняти іншу, нову реальність – справа зовсім непроста і нелегка. Але найголовніше – зберегти тверезий розум, відповідаючи на виклик часу, і вміти відрізнити «суть» духовної спадщини від «букви» звичаю, що практикується. Як відомо, металеві ложки – це історично значно пізніша традиція і практика Церкви.
Таїнством Євхаристії є не металева ложка, а Святе Причастя – священне Тіло і Кров Самого Христа. У попередні часи, до запровадження металевої ложки, Святе Причастя передавалося різними способами. В апостольську добу воно передавалося окремо як Тіло (хліб) і Кров (вино), або ж віруючі могли взяти його з собою додому. Навіть сьогодні, під час Божественної Літургії святого Якова, брата Божого, 23 жовтня, вірні не причащаються ложкою, а отримують спочатку Тіло, а потім, окремо, Кров.
Хоча Свята Архиєпископія Америки роз’яснила, що існуюча традиція не скасовується, вона, тим не менш, надала нашим священникам свободу вирішувати разом з членами своїх громад, що є найбільш зручним для їхніх парафіян у виняткових і тимчасових обставинах пандемії – без примусу парафій до прийняття нового методу. У всякому разі, як ви знаєте, так само ми вчинили і з питанням відвідування храмів. Те, що ми надали нашим вірним можливість слідкувати за богослужіннями з інтернету, не означає, що ми ліквідували чи замінили фізичне відвідування храму взагалі.
Ви зазнали гомофобних нападів після хрещення в Гліфаді. Але Священний Синод Греції також направив Вам і Вселенському Патріархату лист протесту. Чи можна говорити про два «класи» дітей у Церкві: «привілейований» і «менший»?
– Наша християнська віра вчить, що Бог любить всіх Своїх дітей і не розділяє їх за якимись критеріями.
Можливо, це не всім відомо, але Церква не відмовляє – а у випадку з немовлям не може відмовити – у Святому Таїнстві Хрещення нікому. Я б навіть сказав, що Святе Таїнство Хрещення є найвищим таїнством абсолютної Божої благодаті. Як можна закрити дитині доступ до безмежного Божого милосердя? Навіть Священний Синод Елладської Церкви визнав це у листі, який, як Ви кажете, був направлений до Вселенського Патріархату. У цьому конкретному випадку напруга виникла тому, що Церква знову була покликана вибирати між «бути» і «являтися».
Прем’єр-міністр Греції пообіцяв легалізувати одностатеві шлюби. Чи згодні Ви з ним?
– Пане Міцос, дозвольте мені процитувати біблійне: «Віддайте кесареве кесарю». Прем’єр-міністр має знання і розсудливість, щоб приймати рішення таким чином, щоб служити грецькому народу в цілому. Церква, звичайно, буде висловлювати віру, переконання і традиції, які вона висловлювала і практикувала протягом століть.
Ви знаєте, питання не в тому, що Церква розуміє речі інакше, ніж держава чи частина населення. Питання полягає в тому, як і на підставі чого Церква розмірковує і приймає рішення. Ми, як єрархи, сьогодні не можемо безпідставно наполягати на чомусь, висловлювати думки чи приймати рішення без жодних пояснень. У сучасному світі недостатньо публікувати публічні «підтвердження» або «заяви» щодо вчення Євангелія, ігноруючи при цьому жорстку критику з боку тих, хто не згоден або прагне вести з нами розмову. Діалог з іншими точками зору завжди допомагав Церкві поглиблювати своє розуміння євангельського вчення, водночас змушуючи її говорити мовою кожного покоління та уникати маргіналізації. Як сказав нещодавно наш Патріарх: «В автентичному діалозі немає тих, хто програв».
Насправді, я б додав, що сьогодні ми, богослови, не можемо підтримувати наші погляди, дивлячись лише на минуле, яким би священним і могутнім воно не було. Ми повинні також поважати сучасні досягнення науки, медицини, психології. І це велике благословення і велика перевага, що сьогодні Церкві служать досвідчені священнослужителі-медики і богослови-психологи.
– Шість з 10 американських жінок зараз живуть у штатах, що вороже ставляться до абортів. Джорджія Мелоні, яка займе пост прем’єр-міністра в Італії, виступає проти абортів. Священний Синод Греції нещодавно розповсюдив заяву проти абортів, яку зачитували в церквах. Яка Ваша позиція?
– Моя позиція чітка, і я висловив її у своєму зверненні на початку цього року. Я однозначно підтримую позицію нашої Церкви, яка вірить у святість людського життя, народженого і ненародженого. Аборт існує тисячоліттями, і Церква ніколи його не схвалювала. Водночас, однак, ми також віримо у фундаментальну свободу кожної людської особистості. Як правило, жінки несуть на собі весь тягар народження та виховання дітей, тоді як чоловіки, які в інших випадках беруть безпосередню участь у вагітності, не несуть такого ж тягаря. Отже, ми повинні підтримувати право жінки вирішувати за власним бажанням, чи хоче вона стати матір’ю, водночас – як Церква і суспільство – вживати всіх заходів і забезпечувати всі умови, які б робили аборт непотрібним і підтримували жінку у виборі народження своєї дитини.
Ми підтримуємо безпечний та ефективний контроль над народжуваністю, який практикувався різними способами з незапам’ятних часів. Чого ми повинні прагнути уникати, так це зведення жінки до простого «дітонародження», як ніби це є її єдиною метою в житті. Пам’ятаймо, що Пресвята Богородиця – яка, як свідчить її титул, є найвищим прикладом і зразком того, що означає бути «носієм Бога» – добровільно і вільно погодилася прийняти «воплоченого» Бога у своє священне лоно. Вона реалізувала свою свободу, коли сказала Архангелу Гавриїлу: «Ось раба Господня, нехай буде по Твоїй волі». Іншими словами, вона вчинила прямо протилежне Єві, яка, також користуючись своєю свободою волі, відмовилася підкоритися Божественній волі і порушила заповідь. Ось чому Отці Церкви називають Богородицю «другою Євою».
В Америці питання абортів повністю політизоване. Дійшло до того, що багато хто вважає єдиним критерієм обрання політика те, чи виступає він за аборт, чи ні. Звертаючись, зокрема, до релігійного електорату, деякі політичні платформи стверджують, що для справжнього християнина немислимо голосувати за політика, який підтримує право жінки на легальний аборт, навіть якщо це гарантує її здоров’я і життя. Так, ніби єдиною ознакою доброго християнина чи доброго політика є його позиція в питанні абортів. Всі інші принципи і доктрини християнства не мають значення, можна бути шахраєм, брехуном, аферистом, розпалювачем війни, насильником чи жінконенависником, але якщо ти проти абортів, то ти є політиком, якого «благочестиві люди» можуть підтримати.
Така політизація християнських принципів викликає у мене занепокоєння, тому що ми не повинні допустити, щоб вчення Євангелія було інструменталізовано для світських і політичних цілей.
– Ви з самого початку чітко висловилися з приводу вакцинації від COVID: Так – вакцинації і ні – звільненню від неї з релігійних мотивів. Тож чи вважаєте Ви, що між наукою і вірою немає протиріччя? Чи можуть вони співіснувати?
– Між вірою і наукою не тільки немає протиріччя, але існує абсолютна гармонія. Наука – це Божий дар людству, це дар пізнання, через який кожен з нас відкриває для себе диво, багатство і розмаїття творіння. І в усьому цьому ми відкриваємо для себе Самого Бога, Творця.
В історії Церкви є чудова фраза, згідно з якою «віра шукає розуміння». Таке сприйняття є повною протилежністю прислів’ю «вірую і не задаю питань». Ми ніколи не можемо стверджувати, що наша віра чи наші знання є досконалими. Як зазначає апостол Павло: «Тепер ми бачимо лише відображення, як у дзеркалі». (1 Кор. 13:12) Отже, ми керуємося у своєму житті розумом (якщо йдеться про науку) і вірою (якщо йдеться про наше церковне життя). Якщо нашою мотивацією буде сила любові, а не любов до влади, то ми зможемо знайти необхідний баланс. Бо наука не може замінити релігію, але й релігія не може замінити науку. Такий аргумент був би засуджений Отцями Церкви як зарозумілий.
Адже наука і Церква не шукають різних істин. Може бути відмінність, але не повинно бути дихотомії між трансцендентним і земним, між небом і землею.
– У питанні війни в Україні Церква розділилася, а патріарх Кіріл повністю став на бік сторони агресора. Як Ви це поясните?
– Церква не розділена. Навпаки, саме патріарх Московський відмежувався від вчення Христа і православної традиції, підтримуючи огидну війну, що вже забрала життя десятків тисяч українців і росіян – тобто православних братів і сестер. Він брав участь у незаконному вторгненні, що призвело до знищення незліченної кількості міст і сіл в Україні, перетворивши мільйони її мешканців на біженців. Це одночасно призвело до глобальної продовольчої кризи з величезними наслідками, особливо для бідніших країн, та енергетичної кризи, що впливає на весь світ, особливо на найслабших серед нас.
Немислимо, щоб патріарх Московський благословив війну, що є принципово «імперіалістичною», в ім’я християнства чи панславізму. Мені прикро про це говорити, але патріарх Московський не служить ні Богу, ні своїй пастві, яка в кінцевому підсумку страждає від цієї війни. Навпаки, він служить огидному порядку денному групи в Кремлі, з якою він абсолютно, некритично і огульно ототожнився.
Ми всі є свідками наслідків останніх подій в Росії, з примусовим призовом, який викликав реакцію її народу, який не хоче посилати своїх дітей помирати на полях України. Патріарх Кіріл мав би спробувати всіма своїми силами зупинити цю братовбивчу війну, відмежуватися від злочинної політики Путіна та ототожнити себе зі своїми православними братами, в тому числі з нашими українськими православними друзями. Як сказав наш Вселенський патріарх, патріарх Московський мав би навіть вирішити піти зі свого престолу, а не благословляти зброю і нести відповідальність за стільки марно втрачених людей.
– Нещодавно Ви відвідали «Ковчег миру», центр захисту молоді на острові Хіос, де сказали біженцям з України, що вони мають «підтримку всього вільного і демократичного світу, який поділяє ті ж самі цінності». Що Ви можете сказати тим, хто пропонує президенту Путіну виправдання для вторгнення в Україну?
– Кожне відвідування «Ковчега миру» глибоко зворушує мене і заземлює в трагічній реальності, яка існує навколо і так близько до нас. Це нагадує мені про відповідальність, яку ми всі повинні нести, працюючи в межах наших можливостей, щоб викорінити дитячу злочинність, особливо підтримуючи такі чудові ініціативи, як ця. «Ковчег миру» є ще одним доказом того, чого ми можемо досягти, коли надихаємося прикладами таких жертовних людей, як отець Антоній.
І оскільки я звертаюся до грецьких читачів, не думаю, що потрібно нагадувати нам, грекам, про те, що таке військове вторгнення і статус біженця. На жаль, навіть наша недавня історія незгладимо позначена такими трагічними подіями. Саме тому, разом з усіма народами світу, ми домовилися віднині більше не вирішувати наші розбіжності смертоносними війнами. У третьому десятилітті двадцять першого століття для мене немислимо, що ми все ще повинні пояснювати, чому вторгнення в Україну – з жахливими злочинами, які його супроводжують, – є огидним. У Греції, де ми маємо чудовий світовий приклад перетину ідеалів демократії та християнства, не може бути іншого, як відверто і однозначно виступати проти військового вторгнення в Україну.
– Ви були серед 227 професорів та інтелектуалів, які вимагали позбавити російського президента звання почесного доктора Афінського університету. Як Ви вважаєте, чи є місце активізму в релігії?
– Для початку дозвольте мені згадати, що до мого обрання архиєпископом Америки я був активним академіком, який мав честь викладати в Університеті Аристотеля в Салоніках, академічній посаді, яку я ніколи не залишав. Як і численні академічні професори в Греції, я відчуваю глибоку образу, коли грецька університетська установа продовжує визнавати почесним доктором того, хто був натхненником і відповідальним за криваве вторгнення в Україну.
Релігія за своєю природою є «активістською». Маю на увазі, що це не теоретичні вправи, а практичне застосування, спосіб життя.
Правдивість і чесність повинні характеризувати всіх лідерів, духовних і політичних. Лідер також повинен бути прикладом: як жоден політик не стоїть над державним законом, так і жодна людина не стоїть над Божим законом. А що таке закон Божий? Він полягає в тому, щоб любити Бога і ближнього, як самого себе. Як же тоді така війна може вважатися актом любові?
– Криза біженців є багаторічним ударом для людства. Як Ви оцінюєте зусилля біженців з Сирії, Афганістану чи України у пошуках кращого майбутнього поза політичною інструменталізацією, і що, на Вашу думку, повинен зробити для них цивілізований світ?
– Знаєте, пане Міцос, я дуже добре знаю, що означає бути біженцем, тому що я пережив це в дитинстві, коли я і моя сім’я були змушені покинути Константинополь і приїхати в Салоніки, не маючи нічого, крім одягу. Першу ніч, коли ми прибули до Греції, ми спали на валізах. Бути біженцем важко, а рішення покинути землю своїх предків – це вибір, який дається зовсім нелегко.
Біженці з Сирії, України чи Афганістану обирають те саме, що, я думаю, вибрали б ми з вами, якби опинилися на їхньому місці; якби зіткнулися з війною, переслідуваннями, ув’язненнями та нестерпною бідністю. А якщо ми додамо до всіх цих негараздів швидко прискорювану зміну клімату, яка виштовхуватиме все більше і більше людей з сільської місцевості до міських центрів, які не можуть запропонувати роботу, тоді ми зрозуміємо, що імміграція – не є примхливим шляхом.
Щоб мати право називати себе «цивілізованим», світ не може відвернутися від цієї проблеми. Час покаже, чи зможемо ми врешті-решт продемонструвати, наскільки ми благодійні як нація, наскільки ми гостинні як світ, і наскільки ми христолюбиві як християни. Адже сам Господь сказав нам, що ми будемо судимі по тому, чи ми давали їжу і гостинність, і милосердя нашим ближнім, тому що в особі нашого брата і сестри відкривається сам Бог!
– Рік тому Ви викликали ажіотаж в Нікосії та Афінах, коли були присутні на відкритті «Турецького дому» в Нью-Йорку. Але нещодавно Ви вітали прем’єр-міністра Греції у новозбудованій церкві Святого Миколая та національній святині на місці, де колись стояли вежі-близнюки. Чи розтанули прохолодні стосунки?
– У нас ніколи не було прохолодних відносин з прем’єр-міністром Греції. Як таке взагалі могло бути? З самого початку мого служіння в якості Архиєпископа Америки Прем’єр-міністр відчутно продемонстрував свою підтримку Американській Архиєпископії та її роботі, надаючи фінансову підтримку Грецькому коледжу / Школі богослов’я Святого Хреста в Бостоні. Тому ми особисто вдячні йому і ніколи не забудемо його підтримку і підтримку грецького народу в той час, коли ми були в такій великій потребі. Ми також були на зв’язку з Прем’єр-міністром під час пандемії.
Так, минулого року, під час святкування двохсотріччя Грецької революції, він вшанував нас ексклюзивним відеозверненням. Більше того, наші відносини перевершують будь-яке тимчасове знайомство або особистий зв’язок, оскільки в моїй особі Прем’єр-міністр визнає і шанує посаду Архієпископа Америки і те, що вона представляє – протягом всієї історії і донині – для Грецької діаспори і нашого Вселенського Патріархату. Тому я з величезною радістю вітав Прем’єр-міністра Греції в Нью-Йорку кілька днів тому, вже третій рік поспіль з моменту моєї інтронізації.
Цього разу ми привітали його та провели для нього екскурсію по нашому новозбудованому храму, грецькій православній церкві Св. Миколая, де я висловив йому сподівання, що наступного разу, коли він повернеться до Нью-Йорка, він увійде в двері церкви і буде присутній на літургії в одній з найбільш відвідуваних грецьких православних церков у світі, яка височіє завдяки жертвам і наполегливості нашої Грецької діаспори, як значуще свідчення православ’я і еллінізму в місці на Манхеттені, що має величезне символічне значення не тільки для Сполучених Штатів, але і для всього світу.
– Греко-турецькі відносини переживають не найкращу фазу. Чи вважаєте Ви, що Церква може навести мости і вказати політикам шлях вперед?
– Церква завжди говорить мовою правди. Саме цією мовою я говорив про незаконну окупацію Кіпру турецькими військами під час нещодавнього заходу Федерації кіпрських організацій в Америці в присутності Президента Кіпру. Ви повинні розуміти, що такі заяви мають свою ціну. Кожна така заява, яку я зробив за останні три роки, викликала бурхливу реакцію проти мене особисто, і це зафіксовано як у турецькій пресі, так і в соціальних мережах.
Водночас, однак, пане Міцос, Церква також говорить мовою порозуміння. Церква молиться за мирне співіснування і сподівається, що її молитви за «мир у всьому світі», які священик виголошує щонеділі під час Божественної Літургії, будуть почуті.
Це нелегка позиція, і вона іноді піддається нападкам з боку наших співвітчизників – іноді через незнання, а іноді з особистих інтересів. На щастя, мені випало велике благословення у моєму житті як священнослужителя мати своїм учителем і провідником Вселенського Патріарха, який, незважаючи на труднощі, примудряється служити інституту Матері-Церкви в Константинополі і зберігати її світло незгасним як у «важкі фази», як Ви їх описали, так і в більш легкі.
За останні три роки в Сполучених Штатах я можу засвідчити той факт, що Грецька діаспора – яка служила еллінським питанням з самопожертвою і відповідальністю – охоплює і підтримує мову істини і згоди.
– В Ірані жінки повстали проти теократичного режиму з нагоди смерті жінки від рук «поліції моралі». Що Ви відчуваєте, дивлячись на них?
– Я відчуваю, що це не перший і не єдиний випадок в історії людства, коли влада використовує релігію як привід для нав’язування тиранічної поведінки. Оскільки я живу в США, то поділюся однією з моїх улюблених фраз преподобного доктора Мартіна Лютера Кінга, який, говорячи про утиски чорношкірих американців, сказав: «Дуга морального всесвіту довга, але вона згинається до справедливості». Може здатися, що справедливість повільна, але ми віримо, що вона восторжествує.
Але, можливо, також доречно підкреслити динамічну, сміливу і жертовну позицію жінок в Ірані. Кадри, які ми бачимо на телебаченні та в Інтернеті, свідчать про їхню незрівнянну мужність. Глибоко зворушує те, що в той самий час, коли ми бачимо руйнівний вплив різних авторитарних лідерів, ми також спостерігаємо сміливий протест цих жінок, які самотужки можуть повалити дискримінаційний і теократичний режим.
– Багато хто вважає Вас найбільш вірогідним наступником Вселенського Патріарха Варфоломія. А оскільки питання наступництва вирішуватимуть люди, а не Бог, чи не пов’язуєте Ви цю можливість з тими нападками, яких Ви час від часу зазнаєте?
– Ми молимося і віримо, що наш Вселенський Патріарх буде з нами ще багато років. Протягом останніх кількох десятиліть, коли ми мали велике благословення мати його на служінні Матері-Церкві, Патріарх Варфоломій непохитно вів Вселенський Патріархат через величезні труднощі, і його робота ще далека від завершення. Але дозвольте з Вами не погодитися: питання престолонаслідування вирішить Бог. Так завжди відбувається в історії Церкви, яка сповнена несподіванок.
– Війни, ядерні загрози, зміна клімату: «Руйнування на Землі ніколи не припиняються», як Ви сказали. Ви боїтеся за майбутнє людства? Чи Ви невиліковно оптимістичні?
– Перш за все, я намагаюся бути вірним, і дійсно, як підкреслюється в Книзі Об’явлення, «вірним аж до смерті». Протягом всієї історії завжди були спустошення і всілякі «війни або чутки про війни», як каже Христос. Кожне покоління має свої побоювання і страхи перед можливістю пережити ту чи іншу форму руйнування світу і життя, яким ми його знаємо.
Я належу до тих, хто вважає, що безвір’я – це те, що спонукає до такого мислення. Християни – це люди відповідальності – відповідальності один за одного і за творіння, яке Бог нам довірив. Тому я б радше зберігав надію, називайте це оптимізмом, якщо хочете. Але це не є безпідставне чи незріле поняття. Це виправдана і вірна відповідь на Божий заклик до нас діяти і жити відповідально у світі, виходячи з Його безумовної любові і зразкового співчуття до кожного створіння.
